Захаров Станіслав Володимирович

Коротка біографія

        Із сестрою – Захаровою Оленою Володимирівною – народженою роком пізніше, у дитинстві часто сварилися, але в наслідку стали гарними товаришами й зараз при необхідності завжди допомагаємо й радимося один з одним.

        У дитинстві, як і більшість хлопчиськ, був непосидючим і досить енергійним. Недолюблював дитячий сад і при найменшій можливості збігав до бабусі, що жила неподалік, де можна було в задоволення побігати по дворі або полазити по деревах. Одним з яскравих спогадів дитинства стали нескінченні катання на велосипедах із друзями, коли за полдня можна було уздовж і поперек об'їздити всю прилеглу територію.

        Молодша школа спочатку не виправила мене, але батьки відразу взяли під контроль моє відношення до навчання й, часом до істерики, але я освоював разом з батьком незрозумілі мені моменти з математики й фізики. Втім, навчання здебільшого все-таки давалося мені досить легко й, уже починаючи з п'ятого класу, я з "вправленими мозками" не тільки прагнув вчитися добре, але й навіть став їздити представляти школу на районних олімпіадах. Однак треба сказати, що ЗШ №112, у якій я тоді вчився, не могла дати нам із сестрою по-справжньому гарний рівень освіти, тому батьки прийняли рішення перевести нас у розташовану поруч ЗШ №30. Природно, не бажаючи міняти звичний уклад життя, ми спочатку противилися, але зараз я дуже вдячний батькам за цей крок у моєму житті.

        У новій школі все було по-іншому. Я потрапив у звичайний клас, де було багато хлопців, тому я легко знайшов собі нових товаришів. Зізнаюся, спочатку навчанню я не став приділяти більше часу, задовольняючись тим, що виходило вчитися не напружуючись. Однак учителі, видимо, примітили в мені деякі здатності й наполягли на тому, щоб я переглянув свої пріоритети. Так як батьки теж бажали цього, то навчальний рік я все-таки зумів закінчити на "відмінно" і наступний починав у гімназичному класі.

        Це були вже старші класи. А попит з учнів у гімназичному класі теж був уже інший. Незабаром виявилися мої прогалини в українській й англійській мовах, які спочатку я з якоюсь дурною впертістю не бажав виправляти. Зате із задоволенням їздив на районні олімпіади по математиці, відвідував додаткові заняття по історії, а також завжди брав участь у різноманітних концертах і КВК, проведених у школі.

        Закінчення школи підійшло непомітно. По завершенні навчання я був відзначений срібною медаллю. Можливо, був здатний і на більше, якби вчивсь з раннього віку в цій школі, але жалкувати про минуле, що б це не було, не звик, тому був цілком задоволений і таким результатом, із упевненістю й інтересом дивився в майбутнє.

        Тут треба сказати, що протягом усього свого навчання в школі я любив і дуже багато читав. Спочатку це були нескінченні історії про піратів й індіанців, потім – детективи. Але саме у старших класах я почав переходити до більш серйозної літератури, мінялися мої погляди, судження, а з ними й відношення до життя. Мабуть, в 10-11 класах я досить серйозно змінився в цьому плані, що вплинуло й на мої життєві цілі й завдання.

        В 11-м класі досить серйозна проблема зненацька з'явилася переді мною – проблема вступу. Злий жарт зіграло із мною моє захоплення одночасно й гуманітарними, і точними науками. Для вступника у ВУЗ вибір спеціальності – завжди важлива, навіть священна справа, тому я був у деякій розгубленості. Вирішальну роль зіграв той факт, що в ДонНТУ, на відміну від ДонНУ, була військова кафедра, і я зробив свій вибір – спеціальність АУП, факультет ЕМА, ДонНТУ. Вступив по рейтингах, багато в чому завдяки везінню, у чому побачив гарний знак у підтвердження правильності свого вибору. Про обрану спеціальність у майбутньому не пошкодував жодного разу.

        Вступивши у ВУЗ, я відразу поставив перед собою високі завдання - участь у різноманітних суспільних заходах й, звичайно ж, відмінне навчання. Однак, як і більшість першокурсників, відразу потрапив у тверді лещата останнього. Мабуть, навчання забирало багато часу, хоча мій досить пристойний запас знань у цілому дуже сильно допомагав мені. Перший семестр я закінчив на відмінно, що відразу визначило мої пріоритети – надалі тільки максимальний результат. Саме навчання було для мене на першому місці протягом перших трьох курсів. Свідчення цьому – грамоти за досягнення в навчанні – від ректора ДонНТУ О.А. Мінаєва й від декана факультету ЕМА С.О. Селіври.

        Починаючи із четвертого курсу, мене стала набагато більше приваблювати суспільна діяльність ВУЗу. Я став публікуватися в студентській газеті "Донецький Політехнік", брати участь в організації різноманітних студентських заходів, надавати активну допомогу Профкому студентів й аспірантів ДонНТУ. З п'ятого курсу став профоргом групи й увійшов до складу профбюро факультету.

        Також приблизно в цей час я другий раз серйозно поміняв свої погляди на життя й свій світогляд. Мабуть, став більш твердим, але й більш ліричним. Знову почав багато читати, а також писати вірші й малу прозу. Зрозумів, що тільки завзята праця й наполегливість принесуть успіх у будь-якому моєму починанні, усього можна досягти, якщо по-справжньому захотіти й прикласти всі свої сили в досягненні бажаного.

        На п'ятому курсі з'явилося ще одне, дуже важливе для мене захоплення. Я став грати в "Що?Де?Коли?". Справа в тому, що про це я мріяв добру половину свого дитинства, іноді просто марив цією грою. Якщо бувають у людей якісь заповітні мрії, то можливо для мене заповітною мрією було саме ця. Про "Що?Де?Коли?" я можу розповідати дуже довго, тому тут лише зупинюся на тім, що на даний момент я граю за команду "Номер 6" (Донецьк), маю такі досягнення як 3-і місце на студентському чемпіонаті області, а також Кубок Донецької області й 3-і місце в Олімпійському Кубку області. Втім, вірю, що головні наші успіхи ще попереду.

        Що стосується навчання, то коли прийшов час вибирати керівника для наукової й, згодом, дипломної роботи, то я недовго сумнівався, вибравши доцента, к.т.н. Дубініна Сергія Васильовича, що займається тематикою електропривода очисних машин. Мені відразу здалося цікавим і перспективним попрацювати саме в цьому напрямку, так ще й в амбіційного керівника, що вміє добиватися свого. Підсумком нашої спільної роботи стали мої численні виступи на студентських конференціях, публікації в наукових збірниках, перемоги в конкурсах робіт "Гірнича справа".

        В 2006 році я здав на відмінно державні іспити й одержав червоний диплом бакалавра. Природним кроком у продовження мого життєвого шляху став вступ у магістратуру з метою одержання освіти, що відповідає європейському зразку.

        Чого я чекаю від майбутнього? Можливо, це пролунає трохи зарозуміло, але я намагаюся не робити далекоглядних планів, щоб тим самим не обмежити себе, можливо, не принизити свій розвиток. Зараз, як ніколи, я намагаюся брати від життя максимум і нехай я не завжди вірно розставляю пріоритети, але я знаю, що лише безустанний шлях уперед, незважаючи на труднощі й перешкоди, дозволить мені досягнути чогось значного в житті. Чого саме? Дозвольте мені поки нічого не говорити про це.