Хто ти?

Ти - той, хто попросився на Землю заради того,

щоб зробити тут щось надзвичайне,

щось для тебе дуже важливе,

щось таке, чого неможна більше зробити ніде і ніколи.

(Річард Бах)

Наші життя будуються з маленьких цеглиночок. Настільки маленьких,що ми можемо їх не помічати, але тільки багато років потому, починаєш розуміти, що ці самі цеглиночки -це наші думки, які кличуть до нас потрібних людей, потрібні книги, примушують нас робити те,що ми робимо, формують із нас, як із м'якої глини, то чим ми надалі стаємо...

Одного дня, коли була весна на планеті Земля, було тепло та сонячно, всі прагнули любові та щастя, я вирішила , що прийшов мій час з'явитися на світ...

Як з'ясувалося пізніше, день я обрала найвдаліший для народження - 27 березня. Я народилася у Міжнародний День Театру. А ще в один день з Мстиславом Ростроповичем.

Батьків я також обрала правильно. Вони в мене надзвичайні! Найкращі! Вони, звичайно, дуже зраділи моєму народженню. Я перша дитина в родині. Батько, звичайно, завжди мріяв про сина, але коли вже мала народитися я - він був не проти. А от з синами йому взагалі не щастило. Пройшло 6 років, і у нього народилася ще одна донька - моя сестра Женька (що б я без неї робила!).

Дитиною я була спокійною. Але полюбляла співати, а це дуже не подобалося моїм батькам, тому що співала я погано, але гучно. І всі вважали, що в мене не то що б не абсолютний слух, а так, просто - абсолютно немає слуха.

Саме тому меня віддали до музичної школи з класу скрипки. Було мені на той час 5 років. Вчителі були розчулені моєю бездарністю, але любили мене за шалений ентузіазм. Виявилось, у музиці він набагато важливіший за здібності. Наполегливість викладачів (спасибі їм за їхню працю!) не пройшла марно, і з часом я стала брати участь у різноманітних музичних конкурсах и навіть перемагати (лауреат декількох міжнародних та регіональних конкурсів).

А тут ще підійшов час іти до школи.

Перші два класи навчалася в загальноосвітній школі №4 міста Харцизька, а потім до 9-го класу в школі №26 з поглибленним вивченням іноземних мов.

У школі була не дуже товариською, відлюдненою дитиною. Єдине, що мене цікавило - книги й музика.Читала дуже багато, що називається "взапой", тому навчалася завжди добре. Особливо легко давалися англійська мова, яка в нас була 5 разів на тиждень і російська література. З іншими предметами також не було проблем.Дивно, навіть займала перші місця з міських олімпіад з хімії, біології,права, російської мови й літератури.

Так, зовсім непомітно пройшли 8 років мого життя в школі.

Почалось найскладніше.

Необхідно було обрати щось із того, що в мене добре виходило. Рішення змінювались кожен день.Сьогодні я журналіст, завтра - юрист, післязавтра - пластичний хірург, наступного тижня - взагалі актриса, а ровно місяць потому, як результат, - студентка Донецького музичного училища.

І якщо мені в той час хтось сказав би, що я буду навчатися на ОТ, я б ніколи не повірила. Але це вже зовсім інша історія...

Насправді, музичне училище було правильнним вибором. У цих стінах я багато чому навчилася. Зустріла величезну кількість чудових людей, по-справжньому мудрих, щирих та чуттєвих.

Все складалося дуже добре. Я нічого не втрачала. І я паралельно закінчила 10-11 класи в загальноосвітній школі №5 міста Харцизька із золотою медаллю. Я зрозуміла, що в кожного власна доля. Кожен має право розповісти свою історію А ще є правило, яке я засвоїла на все життя: єдина річ, за допомогою якої можна вбити мрію - компроміс. (Річард Бах)

Ось і закінчилося шкільне життя. І був рік, коли я могла займатися лише музикою, не відволікаючись.Я цього так хотіла! Але в мене почався "синдром старшокурсника" - було дуже страшно від того, що треба в житті остаточно визначитися, хоча здавалося, що вибір зроблений...

Я почала вивчати математику. І приблизно визначилася у виборі спеціальності.

Коли я зайшла в 4 учбовий корпус ДонНТУ, він мені здався якимось рідним. Будівля старенька,але мені тут було затишно, і студенти були такими веселими та життєрадісними.

Першим викладачем, якого я зустріла, не повірите, виявився Сергій Васильович Теплинський. Моє бажання вступити на СП йому здалося досить кумедним:" Да, в нас одні хлопці вчаться! Дівчатам тут нема чого робити! Краще б ти до армії пішла!"

Його слова мене роздратували й зачіпили. Теперя точно знала, ким хочу бути!