Хочеться трохи розповісти про себе. Я дуже принципова і вольова
людина, принаймні хочеться в це вірити.
Мій головний недолік – лінь. Люблю займатися різною
творчістю. Легко знаходжу спільну мову з
людьми. Вільний час люблю проводити
з друзями. Про те, як вийшла людина з такими характеристиками і буде моя історія.
Я, Шегаль
Євгеній Ігоревич, народився 18 листопада 1985 року в місті Красний Лиман Донецької області. Мій
отець, Шегаль Ігор Євгенієвич, 1956 року народження,
працює на Донецькій залізниці. Моя мати, Шегаль Наталія Іванівна, 1962 року народження, також працює на Донецькій залізниці. З дитинством у мене пов'язані виключно світлі спогади, хоча далеко не все в ньому було світлим і радісним. Я дуже рано навчився читати. Можливо, саме це
визначило моє подальше захоплення книгами. Ще пам'ятаю,
що з раннього
дитинства була страшна
жадоба до творчості. Постійно
хотілося що-небудь написати, намалювати, вигадати. В зв'язку з цим в дитинстві
було зіпсовано дуже багато паперу
– на малюнки, книги і інші продукти творчості.
У дитячий садок я не ходив, оскільки
багато хворів в дитинстві. Тому спілкування з широкими масами моїх однолiтків почалося зi школи. Вчитися я починав в СШ №4 міста Красний Лиман. У школі мені подобалося
все, окрім домашнього завдання. Перші два класи відучився на одні п'ятірки,
навіть дві грамоти отримав. Потім став більше уваги приділяти особистим інтересам, менше навчанню, та і батьки мали необережність
купити мені ігрову приставку. Є одне розумне
прислів'я: «не відкладай на
завтра те, що можна зробити сьогодні» - це, на жаль, не про мене і моє навчання було.
Загалом, після
другого класу успішність різко погіршала.
У 1995 році ми переїхали до міста Донецька. Я, відповідно, перейшов в ОСФМШ №17 міста Донецька. Перший час в новій школі
мені подобалося значно менше. Це було багато в чому обумовлено
негативним відношенням до
мене однолітків. Новий учень, до того ж з провінції, дуже легко стає об'єктом для насмішок і приниження.
Єдиний плюс в такому положенні
це те, що починаєш цінувати друзів, пошану до себе, починаєш прагнути бути популярним. Така мотивація добре сприяє виробленню якостей, необхідних для успішного спілкування з людьми. Що стосується
навчання, то вчився я, як і раніше, на рівні вище середнього. Пару разів приймав участь в олімпіадах, обидва рази пройшов на районний рівень,
але в районних олімпіадах вже не брав участь – перешкодили обставини.
Мій отець
починав свою кар'єру звичайним програмістом і завжди розповідав
мені, яка це цікава і перспективна професія. Це і
визначило мій вибір ВУЗу і
спеціальності, адже краще чим в ДОННТУ (тоді це був
ДПІ) програмуванню не вчили
ніде в Донецьку (та і зараз не учать). У Університеті мені сподобалося буквально з найперших днів. Нові люди, нові
знайомства, неупереджене відношення – можливість почати життя з
чистого листа. За всi 5 років навчання
жодного разу не пошкодував,
що пішов
на спеціальність ПС. До навчання
відносився достатньо серйозно, щоб мати
непогані відмітки, але недостатньо серйозно, щоб отримати
червоний диплом. На момент отримання
диплома бакалавра мій середній
бал складав 4,5 . Більшість
корисних навиків
за фахом отримав за власною ініціативою поза навчанням.
Дипломним керівником обрав доцента нашої кафедри
Ладиженського Ю.В.. Вибір мій був
обумовлений тим, що у цього керівника
були найцікавіші для мене напрями тем магістерських робіт.
Тема моя отримала назву «Дослідження властивостей розподілених систем обробки даних».
В найближчому майбутньому (відразу після закінчення університету) планую влаштуватися на роботу в яку-небудь крупну корпорацію. Головне, щоб в роботі була перспектива кар'єрного зростання і щоб
робота була цікавою. Друге навіть важливіше, тому що якщо робота нецікава, то ніякі надхмарні перспективи не примусять працювати з максимальною віддачею.
У не найближчому майбутньому бачу себе на якій-небудь керівній посаді у вищезазначеній корпорації або власником бізнесу.
