Автобіографія

Тот только солнце любит смело, в ком чувство жизни вечно, кто речи хитро не двоит, чья мысль ясна, чье прямо слово, чей дух свободен и открыт. (А. Аксаков)

Двадцять першого жовтня 1985 року в 12:45 на світ з'явився майбутній громадянин, спортсмен і захисник, жагучий мандрівник, добрий учень, спритний працівник й ... хто, властиво, тоді міг припустити, ким стане тий маленький хлопчисько? Сумнівів тодi не було лише в одному: я народився, щоб жити й відступати від даної мети не збирався. Найближчі п'ять років після цієї важливої події погано збереглися в моїй пам'яті. Приблизно із цього віку я починаю дізнаватися себе на фотографіях і тому можу приблизно відновити хід тодішніх подій: ким був, про що думав, ким збирався стати.

[Вгору]

Мого батька кличуть Леонід Павлович, а маму - Віра Валентинівна. Інженер будівельник і бухгалтер, вони все життя проробили на одній установі, причому в сусідніх кабінетах. Зараз мені це здається дуже зворушливим, але за часiв мого дитинства, увесь світ скупчився навколо підприємства моїх батьків і те, що люди можуть працювати десь ще, щиро мене дивувало.
Приблизно в п'ять років зі мною скоїлося лихо: я потрапив у дитячий садок. На початку це був «Колобок», потім «Белочка». Будемо вiдвертi, там менi не подобалось. Я часто вмовляв свою тіточку забирати мене із садка хоча б на час. Тіточка забирала й водила мене в кіно, у ці години мене переповняла радість.
Через рік радість переросла в абсолютне щастя: тіточка вмовила батьків забрати мене із садка, нарешті менi дозволили жити у бабусі. Бабуся в мене була надзвичайною, вона любила Некрасова і Єсеніна, сильно поважала Лева Тостого й обожнювала Пушкіна. У перший клас я потрапив, уміючи швидко писати й рахувати, більш того, я якимсь дивом примудрився прочитати «Петра I» Олексія Толстого. Як мені це вдалося, й гадки не маю, але прочитати його знову з тих пiр так i не наважився.

[Вгору]

Шкільні роки для мене пов'язані з постійними змінами, переміщеннями й знайомствами. У цей період наша родина часто переїжджала і я міняв школи, а в школах класи, загалом, поводився як справжній пілігрим. Смутно було щораз розставатися із друзями, але й весело від того, що незабаром з'являться нові. Учнем я був самим звичайним: в одних науках кульгав, інші давалися легко, поверх норми не працював та й від товаришів ніколи не відставав. Єдиним, але жагучим захопленням довгий час були книги: подорожі, баталії, пригоди, інтриги, ця дивовижна романтика захоплювала мене з головою (дивні речі, але деякий час книги можна було обмінювати за макулатуру, причому по вазі 2:1, так були мною добуті Уэллс, Джек Лондон, Киплинг, Берроуз і багато іншіх). Пізніше, у старших класах я відкрив для себе спорт і з того часу не можу собi виобразити життя без нього. 2000 рiк став для мене своєрідним кордоном. Я вступив у Донецький Технічний Коледж. Чудовий заклад, хоч вiн i не виправдав моїх первісних надій: рятування від вступних іспитів в Університет, я все одне щиро йому вдячний. Тут у мені виховували впевненість у власних силах і вчили знаходити інтерес у будь-якій науці, вчили нiколи не зупинятись в навчаннi i завше бути готовим до нових вiдкриттiв. Навчання у Коледжі увінчалося випускним банкетом, де, веселячись і танцюючи, кожний намагався сховати своє хвилювання перед майбутньою невідомістю.

[Вгору]

Вступ до університету - справа вкрай відповідальна й важлива в житті кожного майбутнього студена. Причому процес вступу починається зовсім не під час іспитів, а задовго до того - при виборі ВУЗу й спеціальності. Я впорався з цим й восени 2002 року, успішно пройшовши попередній рейтинг, вступив у Донецький національний університет на спеціальність Бурiння свердловин. Мій вибір дуже просто пояснити. По-перше, я завжди хотів стати інженером, як мій батько. Ця професія викликала в мені образ дуже серйозної, корисної i шановної людини. По-друге, батьки мої працювали в гірничорятувальній службі і нiхто не сумнiвався, що я стану «гурничим». До всього іншого, моя старша сестра одержала диплом ДПИ, кращого агітатора для університету складно знайти.
Перший курс пролетів зовсім непомітно, він знадобився мені, щоб примiрити на собi студентське життя. На другому курсі університету темп життя почав зненацька частішати, прийшло розуміння того, що студентські роки - кращий час для самовдосконалення й експериментів з майбутньою професією.
Рішуче перейшовши до дій, у січні 2004 року я, завдяки Факультету перепідготовки кадрів, став займатися на факультеті Автоматизованих систем керування по «очно-заочнiй» системі навчання (простіше говорячи: ми вчилися у вихідні дні). Того ж місяця мене зарахували як курсанта Військової кафедри університету за фахом «Моторизированi війська». Але цим усе не обмежилося. Якось випадково я помітив в одному із численних коридорів університету оголошення. У ньому повідомлялося, що Польський технічний факультет проводить перше відкрите заняття у 2004 і запрошує всіх до себе у гості. Із чистої цікавості я прийшов на цю лекцію й, зачарований дружньою атмосферою й формою проведення занять став регулярно відвідувати лекції польської мови. Незабаром, я зробив для себе дивне відкриття: чим більше відповідальності я на себе брав, тим більше встигав. На третій курс я перейшов із твердою впевненістю, що можна встигнути дуже й дуже багато чого, якщо поставити перед собою чітку мету, правильно розподілити час і не припиняти завзято працювати над собою.
У 2005 році я відкрив свій офіційний стаж, пропрацювавши із червня по вересень у Донецьком ШПУ помічником машиніста бурової установки третього розряду. Гордий своїм першим записом у трудовій книжці, я повернувся до занять в університеті.
З жовтня по грудень 2005 року в Україні проходили чергові і як завжди не передбачувані президентські вибори. Вірний своєму твердому переконанню, що активна й розумна молодь зобов'язана брати участь у політичному житті країни, я зайняв пост з початку суспільного спостерігача, а потім й члена виборчої комісії на одній з виборчих дільниць міста Донецька. З початком парламентських виборів у березні 2006 року, я обійняв посаду секретаря, що правда вже іншої виборчої дільниці. Із квітня 2006 року я, без відриву від навчання, працював у макіївському відділенні Торгово-промислової палати викладачем комп'ютерних курсів. У червні 2006 р. всі шість моїх учнів, успішно склавши атестаційний іспит, одержали сертифіковані дипломи. Досить дивно було почувати себе в ролі викладача, продовжуючи залишатися студентом, але мені це сподобалося.
У червні 2006 р., склавши всі потрібні іспити, я одержав диплом Бакалавра (з відзнакою) за фахом «Бурiння свердловин» й у тому ж місяці захистився на випускних іспитах Військової кафедри. У липні 2006 р., завдяки деканові Польського технічного факультету Макеєву А.Ю., я одержав можливість пройти місячний курс навчання в Школі іноземних мов при університеті Марії Кюрi-Складовскої у місті Люблін (Польща) разом із ще двома студентками донецького університету.
У грудні 2006 р. я захистив бакалаврський екзамен зі спеціальності «Цифрові інформаційні системи й технології».
2006 рік став для мене періодом активної праці над собою. Він виявився дуже важким, але плідним, загартував у мені впевненість у власних силах і приніс безліч нових вражень. Сьогоднi я можу сказати, що маю двi освiти зі ступенем бакалавра, одержав звання молодшого лейтенанта запасу, працюю в посаді технолога на заводі з виробництва холодильного встаткування ЗАТ «Интер-техника» і продовжую навчання у магістратурі за фахом «Бурiння свердловин». Тема моєї магістерської роботи: «Розробка системи проектування оптимальних режимних параметрів пульсуючої промивки свердловин». Моїм наставником у цій серйозній і відповідальній праці став доцент кафедри ТТГР Филимоненко М. Т.

[Вгору]

Мечта - это не то, что уже существует,
но и не то, чего сегодня быть не может.
Как на земле - дороги нет,
но люди пробегут - ее проложат. (Лу Синь)

Насправдi, я маю великi плани на майбутнє: насамперед, збираюся закінчити магістратуру й успішно захистити диплом, планую вступ на заочний курс фахівця за дипломом Інформаційних систем забезпечення, буду шукати гідну роботу й набиратися досвіду. Все це, щоб стати першокласним фахівцем, корисною людиною, шановним інженером, праця якого цінується, і до думки якого прислухаються.