Середній бал у період навчання в університеті склав 4,74. Вільно володію російською й українською мовами. Англійською володію в обсязі, достатньому для читання (зі словником). Маю досвід роботи з операційними системами Wіndows 98/XP, Lіnux, Unіx, пакетами програм Mіcrsoft Offіce 97/2000/2003, MS Vіsіo, Sіstem Vіew, Mіcrowave Offіce, Algorіthm Buіlder, NetCracker 4.0, OpNET, Компас 3D 5.11, MatLab, Boson NetSіm, Ethereal. Маю досвід програмування за допомогою Turbo Pascal, C++, HTML. Маю досвід створення бази даних з використанням Oracle.

          Народився я чудовим недільним зимовим ранком 5 грудня 1982 року в рідному місті Донецьку, у день Прийняття Конституції СРСР 1936 року (хоч зараз СРСР уже й немає ;) ), а також у дні народження таких чудових людей, як: Федір Тютчев (поет), Панас Фет (поет), Ніна Русланова (акторка, Народна артистка Росії), Уолт Дісней (знаменитий американський художник-мультиплікатор) - (можливо тому в мене такий же веселий життєрадісний характер ;) ) і, як би це забавно не звучало, у день народження воронезької панк-групи "Сектор Газа" ;). Як це звичайно буває, моя мама - Хайло Таїсія Іванівна, випускала на світло ще одне маленьке чудо (я є другою дитиною після своєї старшої сестри), а мій папа - Хайло Павло Петрович, бігав під вікнами роддома з букетом квітів чекаючи саме цього маленького чуда. І от це трапилося! По зрозумілих причинах перших років життя я не пам'ятаю. Але я не думаю, що хтось хотів би їх пам'ятати ;). Отож, пам'ятаю я себе з дитячого саду, де я був бешкетною, веселою, життєрадісною дитиною. Я дружив практично з усіма, але іноді доводилося й битися, щоб відстояти свою честь або ж честь дівчат. :) На відміну від багатьох, в "тиху годину" довго не міг заснути, от такий я був непосидючий. Зате потім також довго прокидався. ;) Як і більшість дітей у такому віці не любив манну кашу й молоко з пінкою. А ще дуже ненавидів запіканку. Із задоволенням брав участь у всяких заходах. Любив усілякі вироби. Зате вдома майже всі іграшки були поламані, я так з ними грався, що справа доходила до розібрання ;). Взагалі, дитинство в дитячому саду пройшло тихо й безтурботно. Поперед мене чекало те, чого бояться всі діти - школа, перший клас! :)

          І от він настав, цей знаменний день - 1 Вересня! Одну мою руку бере мама, в іншу - дають здоровенний букет квітів, за плечима портфель, а спереду - перша серйозна сходинка по сходам життя - Школа № 69. Я потрапив в 1-г клас. І я дуже радий був тоді (вірніше трохи пізніше :) ), коли познайомився зі своїми першими вчителями, цими прекрасними педагогами які, якщо так можна виразитися, були як другі мами. Адже вони саме як мами були з нами тоді ніжні, ласкаві, все доходчиво пояснювали, вчили як своїх власних дітей. Перший клас я закінчив на відмінно. Потім був другий, правда з декількома четвірками. Ну, а в третьому я й думати не міг про навчання, тому що тоді до мене прийшла перша любов! (ну звичайно ж, якщо серйозно, про навчання я думав і вчився добре, але була й любов ;) ) У молодших класах ми з однокласниками дуріли як могли, діти все-таки. ;) Але вже потім, з 5-го по 9-й клас ми були "дорослими" дітьми, поводилися добре, вчилися, вчилися й ще раз вчилися. ;) Клас був дружний, веселий. У цих класах я вчився досить непогано - на одні п'ятірки і четвірки. Благо вчителя були гарними, за що їм низький поклон! Вони вкладали в мене знання й свою мудрість. Учили не тільки своїм предметам, але й виховували духовно. Готовили до наступної сходинки життя. Так я провчився до 9-го класу, у своїй рідний 69-й школі. Одержав, так сказати, путівку в життя. ;) У школі приймав участь у різних заходах, тому що мав добру репутацію у вчителів. Один раз, приймав участь на районних змаганнях з ПДР (у ролі регулювальника) і посів перше місце - дуже добре підготувався. :) А на випускному концерті співав випускну пісню! (правда не один, а з іншими хлопцями й дівчатами ;) )

          9-й клас, як й 11-й, тоді вважався випускним. І вже тоді вирішувалося - учитися далі до 11-го або йти вчитися у вищі навчальні заклади. І от ми з моїми друзями вирішили з'їздити на один із Днів відкритих дверей. Вибір припав на Донецький технікум промислової автоматики. Саме там надалі я і вчився. Правда я ще хотів піти в Донецький комерційний технікум, але вирішив піти із друзями. :) Школу закінчив дуже добре, усього з декількома четвірками. І завдяки цьому в технікум пройшов по співбесіді. Потрапив з першого разу. Дуже сильно хвилювався, все літо готувався, учив математику, але хвилювання не пройшли даром - взяли всіх!:) Так я опинився в групі 1-ЭАС-98 і так почалось моє перше в житті студентство. Звичайно, навчання в технікумі не порівняти з університетом, але не набагато воно й легше. Перший рік як і годиться програма 10-11 класів, а потім три роки спецівки. Спецпредметы, практика... Група була сугубо чоловіча (ось така спеціальність ;) ), але було теж весело: збігали всією групою із занять, потім догана від завкафа, гуртожиток... Взагалі, веселе студентське життя. :) На 3-м й 4-м курсах - практика, шахта. Я побував справжнім шахтарем, чим і пишаюся. Всю практику, кожен робочий день із 10 тижнів (4-го курсу) ми з моїм одногрупником й другом Владом спускалися в шахту, виконували там роботу зі спеціальності (спеціальність "Автоматика"). Так пролетіли чотири роки мого першого студентства. І от, нарешті, прийшов час його - Диплома! У технікумі я теж учився досить непогано й за гарне навчання був відправлений на дипломування на підприємство. Захищати диплом на підприємстві - була честь для студентів! І отут я не вдарив у бруд обличчям - захистив диплом на "відмінно". Так я закінчив другий рідний навчальний заклад з "Дипломом з відзнакою" (червоним дипломом), одержавши першу вищу (або як її називають скептики "середньо-технічну" ;) ) освіту із кваліфікацією "Молодший фахівець з автоматики" (або просто - бакалавр). Далі мене чекав університет, тому що зупинятися я не мав наміру. ;)

          Вибір університету не був довгим - у технікумі сказали, що на спеціальність, на якій я вчився в технікумі, в університет беруть на другий курс. Як потім з'ясувалося, це була зовсім окрема програма навчання, так називана "прискорена" на факультеті ФЭМА. Усі, хто йшов на неї з моєї групи, ішли по співбесіді. Співбесіду я пройшов, але мене взяв сумнів щодо спеціальності. Я взяв газету, де в деталях описувалися всі спеціальності. Прочитав про багато й зупинився на спеціальності "Телекомунікаційні системи". Вибір був єдиним (на інші просто не хотілося) і тому документи подавав тільки на цю спеціальність. На відміну від багатьох абітурієнтів, які для підстрахування подають документи в декілька ВНЗ відразу, я йшов тільки в цей. Знову ж, в інші мені просто не хотілося. :) Завдяки "червоному" диплому технікуму, сюди я йшов по співбесіді. На жаль конкурс був дуже великий, а я, на відміну від інших вступників, був не після школи ;) і отже призабув математику. Співбесіду я здав не дуже добре, але пройшов на платне навчання. Але тому що грошей платити за навчання в моєї родини не було, довелося йти на повторну здачу, щоб пройти на бюджет. Справа в тому, що якщо не проходиш по співбесіді, автоматично переводишся на іспити (знову на бюджет). І все-таки за результатами іспитів я пройшов на бюджет. Це був тріумф! Я не знав куди себе діти від щастя, відразу подзвонив батькам, щоб обрадувати їх. Всі були досить горді за мене. :)
          Потрапив я, як і більшість бюджетників, у групу ТКС-02а. Почалося нове життя, ще одне студентство, правда іншого рівня ;), нові знайомства, нові враження... Відразу почулося навантаження. Але все-таки я був у якійсь ступені вже студент, і тому мені було трохи легше, ніж моїм одногрупникам ;). Отже, університетське життя протікало своєю чергою, від сесії до сесії. Лекції, лабораторні, практичні заняття, оцінки, заліки, іспити, переживання під час сесії, недоспані ночі, не побачені сни, радість від оцінок, гордість за себе. Приблизно так можна описати життя протягом семестру ;). Викладацький склад зібрався досить компетентний і почувався професіоналізм. Особливо цікаві були лекції по спецпредметам. Так пролетіло 4 роки. Настав вирішальний момент - держіспит за фахом. У магістратуру брали 10 чоловік. Я був 10-м у списку претендентів і від результатів держіспиту залежало: піду я у фахівці або в магістри. ;) І от повідомляють результати. Я уважно слухаю главу екзаменаційної комісії, чую своє прізвище, на мить завмираю, у голові пролітає безліч думок, через секунду я почую свою оцінку й ... неймовірно! Мені - 5! Усе було благополучно вирішено. Я - магістрант. Курс бакалавра закінчив усього з декількома четвірками. Отриманий ще один диплом про вищу освіту із кваліфікацією "Бакалавр по телекомунікаціях". Спереду магістратура! Восени затвердили теми магістерських робіт і залишився останній етап в одержанні диплома про вищу технічну освіту - захистити випускну магістерську роботу.

          Отже, мети були визначені, бажання на колишньому рівні, залишилося написати магістерську роботу. У майбутньому хочу успішно закінчити навчання в магістратурі, прекрасно захистити магістерську роботу, знайти високооплачувану роботу, що сподобається мені, за фахом, завести родину, дітей, забезпечити собі й своїй родині радісне майбутнє. ;) Отже, плани намічені, завдання визначені! Як сказала одна прекрасна людина, Ю.Гагарін : "Поїхали!". ;)