Моє народження

21 квітня 1986 року - день мого народження.
Упевнена, що вражень одержала багато, от тільки згадати про це для звичайної людини важко. А, може це й до кращого. Додам, що я була першої довгоочікуваною дочкою й внучкою, на яку звалилося все щастя батьківської любові.
Мій батько, Марченко Іван Іванович, народився й виріс у Краснодарському краї в станиці Варениковська (названа так на честь козацького отамана Вареника). Предки мої були кубанськими козаками.
Моя мати, Марченко Ольга Іванівна, уроджена Дончанка. Але і її корні ведуть у Росію. Бабуся й дідусь по маминій лінії приїхали в Донецьк з міста Карачева Брянської області.
А я з'явилася на світ в місті Донецьку, у якому мені живеться досить затишно й радісно.

Перша подруга...

Школа

1 вересня 1993 року - перший шкільний день.
Виявилося не так страшно, і я вирішила походити на заняття якийсь час.
Мені подобалося вчитися . Ще не будучи первоклашкой, я по п'ятах ходила за батьками й просила позайматися зі мною «як в школі». Тепер мені було легко, зрозуміло, цікаво.
Німецька мова. Уже з перших днів у школі вона «захопила» тих малят, що прийшли «увібрати» у себе все нове, дивовижне. У школі №19 німецька мова - профілююча, і ми волею-неволею потрапили під чарівність багатої, наповненої для нас екзотикою, німецької культури. На уроках німецького було все: вірші, пісні, театр, кіно, ігри, картини, колажі, «живе» спілкування, кращі книги й кращі Учителя. Величезне спасибі Гелло Тамарі Василівні і Грушник Тетяні Миколаївні за їхню закоханість в процес навчання й людське тепло, так потрібне людям у будь-якому віці, але особливо дітям.
В 9-10 класах з нами працював викладач із Німеччини Гильтруд Фано. Я довідалася, що є люди, чий стиль життя, а іноді і думки, відрізняється від нашого, одним словом, відкрила для себе поняття «менталітет». Пані Фано навчила нас не тільки мові, але й нестандартному, творчому підходу до справи, навчила ширше дивитися на мир, і, що важливо, вірити у Себе. Результат - отриманий мною язиковий диплом Німеччини, що робить можливим навчання в вузах ФРГ.
Творчість. Пам'ятаю в усіх у класі гостре бажання хоч якось «пожвавити» деякі заняття, що проходили за класичними схемами. На уроках української літератури вирішено було ставити театральні постанови. Бідні невільники, наймити, підкидьки, жертовні матері, загалом, всі сумні образи української драмарургії воскрели на очах іншої частини класу.
Згодом нам, акторам, що вже повірили у свій талант, схотілося слави. Для цього постійно придумувалися номера (танцювальні, вокальні й інш.) і подавалася заявка на проведення конкурсу між паралельними класами. Тут вибір ролей, та й аудиторія, були набагато ширше.
Школу я закінчила 20 червня 2003 року. За успіхи в навчанні нагороджена срібною медаллю.

Університет. Перші кроки

1 вересня 2003 року - я студентка.
Доннту, Електротехнічний факультет, спеціальність - електротехнічні системи электроспоживання.
Коли мене запитують про виборі спеціальності, я говорю, що це вона мене вибрала, а не навпаки. Як людині, що звикла планувати майбутнє, мені хотілося стати затребуваним фахівцем. Моя мама закінчила ДонНТУ (тоді ще ДПІ) за фахом АСУ. І от вибір зроблений.
Спочатку було не легко. Довелося переборювати страх перед товстим, написаним дрібним шрифтом підручниками, картинки в яких теж не радували. Але, запам’ятоване у школі «не позваляй душе лениться», штовхало на подвиг.

Що наше життя?..Гра!

З радістю згадую команду КВК, у якій я грала на 1 курсі. Нічого не могло дати більше добрих й яскравих спогадів, ніж час наших репетицій і виступів. Багато ідей, сміху, нескінченно зростаюче число знайомих. Щодня створювалося відчуття свята, щонайменше, підготовки до нього.
Сцена 9 корпуса Доннту була тим місцем, де реалізувалося бажання эпатувати, завоювати симпатію публіки. Я впевнена, що навички публічних виступів були би корисні кожному. Одна людина зізналася мені, що все, чому вона училася замолоду, на тім або іншому етапі життя знайшло своє застосування. А це значить, що немає марного досвіду, як і марних знань.
Ще одним важливим «придбанням» того часу я уважаю, дружбу з позитивними, талановитими людьми, що збереглася й сьогодні.

Коротко про головне

   За час навчання в університеті я бачила, що всіх нас учили одному й тому ж, але навчилися ми чомусь різному. Подорослішали, змінилися. Думаю багато хто, як і я, зрозуміли, що знання - це інструмент, яким потрібно буде ліпити своє життя.
Саме тому я захотіла вчитися в магістратурі. Не знаю, чи вплив це університету або зірок в момент мого народження, але я досить амбіційна. Головним уроком, отриманим мною, я вважаю усвідомлення того, що для цілеспрямованої людини немає нічого неможливого. Те, що зараз я - магістрантка авторитетного вузу, маю можливість учитися в кращих викладачів, а також обертатися у середовищі інтелігентних, освічених людей - є мої досягнення, якими я пишаюся, але на яких не збираюся зупинятися.
За час навчання в мене зібралося багато подяк тим людям, що віддають енергію, надихають, діляться результатом своєї внутрішньої роботи й особистого досвіду - викладачам ДонНТУ.
Я дуже вдячна викладачу німецької мови Цисарчук Наталі Олександрівні за такі різні й цікаві, «щиросердечні», за її словами, заняття.
Також дякую керівникові моєї магистрской роботи Шлепньову Сергію Володимировичу за отримані знання, увагу й підтримку.
Й окрема подяка науковому консультантові по питанням розробки програмного забезпечення Алєксєєву Євгену Ростиславовичу за професійну допомогу.

Про майбутнє

Мої найближчі плани - завершення моеї магістерської роботи, еї успішний захист. Після цоьго планую знайти цікаву роботу, яка допоможе реалізувати себе сповна. Для мене важливо знайти своє місце в житті, таке де я зможу бути щасливою и допомогти бути щастливими іншим людям. Хочу прожити життя так, щоб щиро сказати будь-кому: життя прекрасне!