Денисович Юлія Олександрівна

Факультет: Екології і хімічної технології (ФЕХТ)

Спеціальність: Екологія та охорона навколишнього середовища

Тема випускної роботи:

Вивчення динаміки зміни вмісту сполук азоту під час очищення стічних вод Авдіївського коксохімічного заводу

Науковий керівник:
к.х.н., доц. Трошина Олена Анатоліївна

E-mail: julidonetsk@rambler.ru

Індівідуальне завдання

ПРО СЕБЕ:

Мій середній бал в університеті складає 4,9. Маю диплом бакалавра з відзнакою з екології, спеціалізація «Екологія хімічних виробництв».

Пройшла технологічну практику на ВАТ «Авдіївський коксохімічний завод» на посаді асистента інженера установки біохімічного очищення стічних вод. Вільно володію російською та українською мовами, англійською володію на рівні, достатньому для читання та переписування. Маю досвід роботи з ПК, зокрема, з MS Office (Word, Excel (VBA), Access, Outlook), Mathcad, Statgraphics, ЕОЛ +, Mathlab (Simulink), Statistica, MapInfo, CorelDRAW.

Я відповідальна, пунктуальна, добра, весела людина, яка дуже любить життя в усіх його проявах.

Коротка біографія:

Дитинство

Холодним осіннім днем 8 листопаду 1986 року в дім моєї родини постукало щастя в особі маленької дівчинки з блакитними очима. Це була я! Мене в якості «молодшої сестрички» мої батьки подарували моїй тоді чотирирічній сестрі Олі. Я дуже любила увагу, а тому усіма засобами її домогалася – співала пісень та танцювала ламбаду для бабусь-сусідок, складала вірші про велику любов до мами та багато-багато плакала. Плакала з причини і без, неодмінно дивлячись при цьому в люстерко. У пам’яті з цього періоду залишились пончики з цукровою пудрою, перший буквар, що принесла мама, і перша подружка Ксюшка.

Шкільна пора

Перший раз у перший клас я пішла 1 вересня 1993 року у загальноосвітню школу № 61 міста Донецька з великим бажанням, тому що вже вміла читати, писати, рахувати і дуже хотіла все це продемонструвати не тільки найближчому оточенню, але й де-кому ще. Школа виправдала мої надії: мені було легко й цікаво. Вчилась я дуже добре, особливо подобались математика, читання і звичайно малювання (а кому воно не подобалось?). В мене з’явились нові друзі, з якими ми навіть плели наші перші «інтриги» проти небажаних нам однокласників у вигляді перешептувань плітками та передачі записок з вигаданими прізвиськами.

Коли я закінчила третій клас, моя родина переїхала до Горлівки, де я ходила до двох шкіл № 28 и № 22. В першій мені було дуже легко, тому що рівень моїх знань був декілька вищім за рівень знань основної маси учнів мого нового класу, а тому я починала сумувати. Мама вирішила перевести мене в іншу школу, але, не думаючи про те, що за рік я значно відтстала, віддала до ліцею, де я з трудом переживала уроки, списуючи «домашку» навіть по колись улюбленій математиці. Сама дивуюсь, як закінчила рік без трійок, та це вже й неважливо, адже у 1998 році ми знову переїхали до Донецька, я пішла у свою рідну школу № 61, де все повернулось на свої місця. Напевно, до конца життя буду вдячна вчителям, які є справжніми професіоналами свого діла, не втрачаючи при цьому такі важливі для школярів якості, як людяність, здатність зрозуміти та підтримати.

К 11-му класу я вже встигла прийняти участь в олімпіадах з багатьох предметів (а в деяких навіть посісти призові місця), що ще більше вводило меня в невідання з приводу моєї майбутньої професії – все здавалось цікавим та зрозумілим. Питання про вибір вирішив випадок. Після медогляду, що проходив поза школою, ми з моєю однокласницею Катею сіли перекусити, під час чого вона дістала списки факультетів та спеціальностей Донецького національного технічного університету. Відкривши хімфак, Катя ткнула пальцем в спеціалізацію ЕП та сказала: «Ось сюди я буду вступати», я у відповідь указала на ОС із словами: «А я сюди. Тут не тільки екологія, а й виробництва». Сказано – зроблено. Успішно пройшовши перші рейтингові випробування, вже у березні 2003 року я була рекомендована до зарахування на перший курс. І у той час, доки всі складали вступні іспити, я, успішно сдавши випускні та отримавши атестат з відзнакою, прохолоджувалась на березі теплого моря та розповідала всім про те, як це здорово и благородно бути екологом.

Університетські роки

Перший день в університеті був приголомшуючим. Стільки яскравих людей, стільки незабутніх подій, все треба встигнути, всюди треба побувати, вчителів треба називати викладачами, кабінети – аудиторіями, класного керівника – куратором і ще багато-багато всього, чого не зрозуміти, якщо не стати студентом!

За час, проведений в університеті, на місці сидіти не доводилось. Я приймала участь у дебюті першокурсника, виступах на честь дня нашого факультету, приймала активну участь у суботниках, присвячених захисту навколишнього середовища, але не забувала й про навчання. Та якщо на початку свого студентського шляху я вчилась аби як, то з третього курсу у мене немає жодного семестра, закінченого не на відмінно. Нагородою за час, витрачений на освіту, стало друге місце, зайняте мною в 2007 році на Всеукраїнській студентській олімпіаді з екології.

З першого дня пройшло вже майже 5 років (аж не віриться!), за цей час сдано десятки заліків й іспитів, написана половина конспектів, а друга не написана, випита, напевно, тисяча стаканів чаю й з’їдено сотні піцц та пиріжків в студентських їдальнях; прогуляно дві-три :) лекції. А головне, що викладачі з кафедри й одногрупники стали рідними, що на них можна положитися в усьому, не залежно стосується це навчання чи ні.

В червні 2007 року я на відмінно захистила роботу на тему «Видалення сполук азоту із стічних вод коксохімічного заводу» й отримала диплом бакалавра з екології. Після чого вступила до магістратури, де під чутливим наглядом мого наукового керівника доцента кафедри «Прикладна екологія та охорона навколишнього середовища» Трошиной Олени Анатоліївни працюю над питанням вивчення динаміки зміни вмісту сполук азоту під час очищення стічних вод Авдіївського коксохімічного заводу.

Плани на майбутнє

У найближчі п’ять років планую захистити диплом магістра, знайти роботу, яка приносила б мені задоволення, вийти заміж й, можливо, подумати про народження дитини, якій вже вибрала батька та ім’я.

А через двадцять років я стану прем’єр-міністром (якщо, звичайно, не знайдеться чогось важливішого) та буду намагатися змінити життя громадян України на краще.

ДонНТУ

Портал магістрів ДонНТУ

Індівідуальне завдання