Челпанов Олександр Сергійович

    Я, Челпанов Олександр Сергійович, народився 21 квітня 1986 року в м. Комсомольське Донецької області. Моя мама - Галина Кузьмівна, працює бухгалтером у лікарні нашого міста, тато - Сергій Миколайович, - майстром виробничого навчання в професійно-технічному училищі.

    У нашій сім'ї, якщо не рахувати кота, якому всього півроку, я самий молодший. Саме тому з самого дитинства мене оточувала доброта і ласка.

   У своїх неповних 2 роки я пішов до ясель, а після їх закінчення - в дитячий садок «Тополя». Сам не знаю чому, але це заклад мені ДУЖЕ не сподобався, тому вже через місяць мене перевели в інший садок під назвою «Журавлик».

   Після закінчення дитсадку батьки віддали мене в загальноосвітню школу №1. Тут-то мене вперше і виділили серед решти дітей. Вчитися мені відразу сподобалося, хоча з часом інтерес до навчання почав згасати і, врешті-решт, залишилася одна звичка - звичка бути першим. У третьому класі у мене з'явився велосипед, на якому з того дня я проводив весь вільний час. Але серед всіх своїх захоплень я завжди знаходив час для підготовки і участі на численних олімпіадах з математики, англійської мови та літератури.

   Час летів. Серед навчання і відпочинку я трохи не пропустив однієї маленької деталі - закінчення перших 9 класів навчання. Виникло питання, куди ж мені йти далі вчитися: у технікум, як мій брат, або продовжувати вчитися в школі? Одразу скажу, що брат закінчив технікум з червоним дипломом, а потім поступив на спеціальність АУП в ДонНТУ, після закінчення якого він отримав диплом з відзнакою. Вибір зупинився на школі завдяки моїй класній керівниці Зорі Валентині Яківні, за що пізніше я буду їй дуже вдячний.

    Отже, III ступінь освіти у ЗОШ №1. Почався навчальний рік легко - в новому колективі, сформованому з трьох різних класів, було багато знайомих і друзів. Всі свята (від останньої п'ятниці на тижні до Дня Народження) відзначали однією великою компанією, де ніколи не було сумно.

   І знову в такому щільному графіку навчання і відпочинку пролетіли мої найбезтурботніші роки життя. Наступив випускний, який приніс мені срібну медаль і від якого віяло великими змінами.

   Моє передчуття мене не обмануло. По-перше, на цьому святі душі я зустрів свою дівчину (по правді сказати, нею виявилася моя однокласниця Ганна). По-друге, належало відповісти на численні питання: у який вуз поступити, яку спеціальність обрати та інше. Вибір університету був однозначний - Донецький національний технічний університет, а ось із спеціальністю виявилося складніше. Вибір пав на три спеціальності: АУП, МЕМ та ЕМО. Проте методом наукового тику я обрав спеціальність ЕМО, про що зараз я ні крапельки не жалкую.

   З цього і почалася моя п'ятирічна школа життя.

   У перші дні навчання в університеті мене вразили величезні розміри корпусів, а також їх кількість і розкиданість по місту. Спочатку навчання здалося важкуватим, а викладачі суровими, проте незабаром все налагодилося.

   Знання, отримані у школі, дозволили мені на першому курсі виступити на вузівській олімпіаді по інженерній графіці, де я увійшов до десятки перших. Тоді-то я і зрозумів, що краще працювати протягом семестру, а відпочивати на канікулах та … сесії (адже практично всі іспити я отримував автоматом).

   На другому курсі у нашої групи почався курс ТОЕ (теоретичні основи електротехніки), який вів професор, д.т.н. і просто людина з великої букви Карась С. В. Саме цей викладач навчив мене по-справжньому пізнавати науку.

   Далі були третій і четвертий курси, на яких нам раз у раз казали про наближення НІРСу та здачу госекзамена. Скажу одразу, вони не обманули! НІРС все-таки почався, а госекзамен довелося здавати.

   Про госекзамен говорити нема чого – із знаннями, отриманими від кращих працівників нашого вузу і відмінних професіоналів в одній особі, здати його було сущою дрібницею.

   З темою НІРСу визначився відразу - хотів займатися приводом, а саме впровадженням частотних регуляторів. Так моїм керівником став невідомий мені до того моменту Ткачук Олександр Миколайович, що займає посаду заступника директора з виробництва УкрНІІВЕ. Коли я повідомив своєму керівникові цікавий для мене напрям, він одразу визначив тему моєї подальшої роботи: «Розробка рекомендацій з підвищення ефективності роботи електроприводу кар'єрного стрічкового конвеєра». І саме з такою темою я виступав на Всеукраїнському студентському конкурсі з розділу «Гірська справа», де отримав не тільки диплом переможця, але і подяку від працівника наший кафедри проф. Грудачева А. Я.

   З моїм науковим керівником ми написали статтю в періодичному виданні «Вибухозахищене устаткування: Збірка наукових праць УкрНІІВЕ».

   З результатами роботи виступали на різних конференціях і конкурсах:

   – на конференції, присвяченій «Дню науки»;

   – на VII Міжнародній науково-технічній конференції аспірантів і студентів «Автоматизація технологічних об'єктів і процесів. Пошук молодих», де робота була відмічена нагородою;

   – на Всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт з розділу «Гірська справа», де робота була нагороджена дипломом переможця.

   Рішення поступати в магістратуру було остаточним і оскарженню не підлягало. Адже я знав, що саме тут студент може показати те, на що він здатний, повністю розкрити себе.

   Мої плани на майбутнє такі: я хочу знайти роботу, від якої б я отримував задоволення, причому не тільки моральне, але і матеріальне.

---

ДонНТУ Портал магістрів ДонНТУ