Я, Петрушкевич Роман Володимирович, народився 8 вересня 1983 року в м. Антрацит Луганської області.

    Мій батько, Петрушкевич Володимир Адамович, народився 27 липня 1957 г., працює на ЦЗФ «Нагольчанська»; мати, Петрушкевич Тамара Яківна, народилася 26 червня 1958 г., працює секретарем виконавчого комітету Дубівської селищної ради; брат, Петрушкевич Родіон Володимирович, народився 15 грудня 1988 г., студент 4-го курсу Антрацитівського технікуму радіоелектронного приладобудування.

    Моє народження було подією радісною і для моїх батьків, оскільки це була перша їх дитина, і для бабусі з дідусем, оскільки я - третій онук.

    У моєму вихованні брали участь обидва батько, проте основний внесок зробила мама, викладач за освітою. Процес пізнання світу мною почався з самого дитинства. Мені завжди було цікаво все навколо. Коли навчився говорити, постійно засипав родичів питаннями: «А що це?», «А чому?», «А для чого і як?»...

    Оскільки батьки працювали, то моє виховання довірили няні, а по суботах - бабусі й дідусю. Пізніше - визначили до ясел-садочку. Вихователі були добрими й терплячими. Вони й зайнялися питаннями підготовки нас до школи. Але основні знання я одержував вдома, у колі сім'ї. Садок лише розвивав всебічну зацікавленість й творчий підхід. Тому з найперших днів я брав активну участь у всіляких відкритих заходах і святах.

    Про школу я дізнався набагато раніше, ніж багато інших дітей. Мама на той час працювала завучем, і я дуже часто бував у неї на роботі. Тому, коли все-таки настав час першого класу, мене це ні трохи не налякало.

    Перед школою відбулася одна подія, яка, напевно, вплинула на все моє подальше життя - народився брат. Це було для мене подією радісною і довгоочікуваною, оскільки я чекав на нього цілий рік. Саме моя наполегливість спонукала батьків на цей крок. З найперших днів я взяв над ним шефство й допомагав мамі доглядати за ним. Пізніше, коли він підріс, ми завжди знаходили можливість цікаво себе зайняти і завжди гралися разом. Це, напевно, одна з найближчих мені людей у всьому світі, і я хотів би, щоб всі його мрії і починання збулися та здійснилися.

    Отже, 1 вересня 1989 року я пішов в перший клас СШ№10 м. Антрациту. Перша вчителька, Меліхова Вікторія Сергіївна, виявилася дуже добрим, терплячим й висококваліфікованим педагогом. Саме під її керівництвом почався мій довгий та цікавий процес пізнання наук. Пізніше, нам довелося з нею розлучитися, оскільки перейшли в 5-й клас, де шефство над нами узяла Мошнякова Ніна Павлівна. Ми відразу полюбили нову класну маму, але довгий час ще приходили в гості до Вікторії Сергіївни. Середня школа відрізнялася різноманітністю нових предметів й, відповідно, новими вчителями. Наступив період дорослішого життя, який супроводжувався, крім учбового процесу, ще й участю в активному житті школи. Моя посидючість та прагнення до знань приносили свої перші плоди - участь в шкільних та міських олімпіадах з математики, біології, історії й географії. Це давало можливість більш поглибленого вивчення предметів, крім шкільної програми. Тому бібліотека стала одним з улюблених місць супроводження. Результатом активної діяльності і самоорганізації було отримання свідоцтва з відзнакою про закінчення 9-го класу.

    Рішення вступити до технікуму (Антрацитівський технікум радіоелектронного приладобудування) виникло спонтанно і, чесно кажучи, трохи шокувало мій клас та класного керівника. На виборі спеціальності («Радіоапаратуробудування») наполягла мати, за що з часом я був їй дуже вдячний. Вступ виявився не з легких через великий конкурс, але все таки це вдалося, і 1-го вересня 1998 року я був зарахований до числа студентів технікуму. Система навчання в технікумі дуже відрізняється від шкільної. Довелося навчитися швидко писати лекції й уловлювати суть матеріалу, що давався викладачами. При чому, третина курсу відводилася на самостійне вивчення, тому знайомство з бібліотекою технікуму відбулося в перший же день. Матеріальна база технікуму, хороше устаткування лабораторій й висока кваліфікація викладачів зробили цікавим вивчення спеціальних предметів. Проте студентські роки не запам'яталися б так яскраво, якби не культурне життя технікуму. Всілякого роду заходи: КВНи, конкурси самодіяльності, виставки - все це мало місце і все це формувало культурний настрій. Кожного тижня, звичайно по четвергах, актовий зал був заповнений студентами та викладачами. Всі заходи проходили під егідою директора технікуму - Помазанова Сергія Вікторовича. Особливу любов він віддавав КВНу. З першого курсу сцена актового залу стала для мене рідною, а фінальним виступом були напутливі слова першокурсникам з головної сцени міста на врученні дипломів. За активну участь в життя технікуму і сумлінне відношення до навчання був нагороджений грамотою, а результатом навчання став диплом з відзнакою.

    Тимчасові матеріальні труднощі не дозволили продовжити навчання у ВУЗі. Тому з 1-го вересня 2002 року я влаштувався працювати на Центральну збагачувальну фабрику «Нагольчанська» (м. Антрацит). Технічна освіта допомогла у виборі спеціальності і мене прийняли у відділ автоматики «КІП і А». Робота на виробництві серед дорослих та досвідчених людей дуже добре загартовує характер. Крім того, нове устаткування й апаратура примушували продовжити процес навчання, але вже в умовах підприємства. Процес збагачення вугілля дуже цікавий, складний і повністю автоматизований. У обов'язку «КІП і А» входить: наладка та обслуговування апаратури автоматизації. Для цього необхідно добре знати елементну базу апаратури, а також весь технологічний ланцюг фабрики. Знання, одержані в технікумі, мені дуже допомогли на виробництві.

    Пропрацювавши пів року на фабриці, я прийняв рішення продовжити навчання і дістати вищу освіту. В якості ВУЗу був обраний Донецький Національний Технічний Університет, що відомий своїми викладачами й випускниками, а спеціальність - «Автоматизоване управління технологічними процесами та виробництвом». Процес вступу виявився довгим: спочатку рейтинги, потім - співбесіда. У решті-решт, 1-го вересня 2003 року я став студентом ДонНТУ. Навчання в технікумі, робота на виробництві - все це дало великий життєвий досвід й знання, тому навчання в ДонНТУ для мене не створювало ніяких труднощів. Як за звичаєм, я погодився бути старостою групи і почав брати активну участь у житті університету. Брав участь в створенні й функціонуванні органів студентського самоврядування факультету ЕМА. Під керівництвом Казакової Олени Іванівни брав участь в багатьох студентських наукових конференціях, є публікації. Дуже яскравими залишилися спогади участі в конференціях в м. Одеса та Севастополь. Брав участь в університетських наукових конференціях, є публікації у збірках.

    У 2007 році, склавши державний іспит на відмінно і одержавши диплом бакалавра, вступив до магістратури з метою отримання освіти, що відповідає європейському зразку.

    Під керівництвом Гавриленко Б.В. займаюся питаннями автоматизації конвеєрного транспорту і працюю над наступною темою магістерської роботи - «Обґрунтування структури та розробка системи автоматичного управління магістральним конвеєрним транспортом шахти».

    Плани на майбутнє? Їх достатньо багато: захистити магістерську роботу, знайти гідну й цікаву роботу, одержати ще мінімум дві вищі освіти, вивчити іноземні мови, подивитися світ, жити й радіти життю! ;-)