СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ
Артюх Е.Д., Беличенко А.Ф.
Донецкий национальный технический университет
Сучасний стан економіки найсильніше позначається на особливостях відтворення
зайнятості та соціального захисту трудового потенціалу, що є певною мірою індикатором
об'єктивних економічних процесів в Україні.
Одним з головних компонентів трудового потенціалу України, як будь-якої іншої країни,
є його природна основа, тобто фізичні параметри відтворення населення. Протягом останніх
п’ятнадцяти років за рахунок перевищення смертності над народжуваністю відбувається
скорочення чисельності населення. Існують дуже песимістичні прогнози демографів, згідно з
якими населення України на початку 2016р не перевищить 47 млн., тобто зменшиться
порівняно з 1991р. відповідно на 2,1 млн. чоловік. Демографічні втрати України мають
відгук колишньої несправедливої національної політики, відвертого і брутального геноциду і
етноциду, які даватимуть про себе знати ще й у наступних роках. Не допоможе у найближчі
роки і реформа, щодо матеріальної допомоги немовлятам, тому що вплив їх численності на
трудовий потенціал країни відбудеться тільки через 15-16 років, коли вони досягнуть
працездатного віку. Але це треба вважати важливим кроком у виправленні створеної
ситуації.
Для визначення трудового потенціалу дуже важливо знати закономірності його розвитку,
тенденції та питому вагу працездатного населення у всьому населенні країни. Згідно з
методикою, що досі застосовується в Україні, до трудових ресурсів належать насамперед
працездатні віком 16-59 років. Але останнім часом у суспільстві виникає ще одна проблема
— зниження віку, у якому молодь починає свою трудову діяльність. Відповідно до
досліджень, проведеним Держкомстатом, в Україні 456 тисяч працюючих дітей. 52% з них
— у віці 15—17 років, 24% — 13—14 років і стільки ж 7—12-літніх, коли офіційно
працювати заборонено. Для багатьох родин це вже не метод виховання, а спосіб поліпшити
матеріальне становище та добробут. Хоча ранній початок трудової діяльності веде до
формування більш високого рівня соціальної адаптації, але сприяє також і ранньому
засвоєнню стереотипів дорослого поводження, у тому числі паління, вживання алкоголю та
ін. Крім того, додаткове навантаження порушує режим дня, зменшує тривалість нічного сну
та погіршує самопочуття. За даними Держкомстату, 46% з підлітків працюють у лісовому й
рибному господарстві, у промисловості - 5%, будівництві - 4%, торгівлі - 26%, сфері послуг -
19%. У силу низької кваліфікації або повної її відсутності вони зайняті, як правило, тяжкою
фізичною працею. Дослідження, проведене Державним комітетом статистики, показало, що з
456 тисяч працюючих дітей в Україні 42% трудяться в несприятливих умовах.
Отже, однією з соціально-економічних задач стосовно трудового потенціалу України є
соціальний захист неповнолітніх робітників та поліпшення демографічної ситуації. Треба не
тільки збільшити народжуваність, а також виявити причини таких темпів смертності та
подолати їх.
Під впливом погіршення навколишнього середовища виникають і розвиваються хвороби,
що позбавляють людей працездатності. Від екологічних забруднень помирає багато людей у
працездатному віці та народжуються інваліди. Екогомологічні дослідження свідчать про
погіршення якісних параметрів природного середовища і його негативний вплив на
відтворення трудового потенціалу населення. Відомо, що територія України перенасичена
забруднювачами, вона оголошена зоною екологічного лиха. Негативні впливи для здоров'я
людей різко поглибила Чорнобильська катастрофа. Також це стосується і конкретних
робочих місць, особливо тих, які пов’язані з риском. Такі як вугледобувна, будівельна,
металургійна промисловість та ін. Не є таємницею той факт, що обладнання у таких галузях
вже давно відпрацювало свій час експлуатації, а правила техніки безпеки не є головними.
Але найбільш цікавим є той факт, що в Україні паралельно з проблемою демографії існує
безробіття. В Законі "Про зайнятість населення", який був прийнятий у березні 1991 року,
тобто тоді, коли Україна ще не була самостійною державою, "безробітними називаються
громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин через відсутність підходящої
роботи не мають заробітку (трудового доходу). При цьому ці громадяни зареєстровані у
державній службі зайнятості, а отже, дійсно вони шукають роботу та здатні приступити до
праці". Це є законодавчим визнанням якісно нових економічних реалій української дійсності,
яке потрібно вважати поступом на шляху до ефективного використання трудового
потенціалу. І хоча безробіття в Україні поки що не набрало масового характеру, незважаючи
на те, що працевлаштовуються лише трохи більше половини тих, хто звертається до служб
зайнятості, вона може дати погані наслідки. Щоб найбільш ефективно знайти відповідну
роботу безробітному, на службу зайнятості могла б бути покладена функція організації
професійного навчання тих, хто цього потребує та сформована система підготовки,
перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Також служби зайнятості
могли б по можливості захищати інтереси працівників, не допускаючи погіршення умов
праці та її реальної оплати; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх
звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників.
Таким чином можна зробити висновок, що необхідна досконало розроблена державна
соціальна політика.
Відтворення трудового потенціалу, його зайнятість, ринок праці тісно переплітаються з
поняттям соціального захисту населення. Досі головним джерелом існування більшості
зайнятого населення є праця на державних підприємствах промисловості, будівництва і
транспорту, у сільському господарстві і т.д. Основним джерелом формування сімейного
бюджету є заробітна плата, яка при існуючій інфляційній ситуації не піддається точному
розрахункові. Ці розрахунки потрібно вчасно методично забезпечувати, щоб мати реальну
картину глибоких змін у зарплатних відносинах, при яких підприємства часто визначають
своїм працівникам заробітну плату, не рахуючись із рівнем продуктивності праці, цін та
іншими економічними вимогами. Новим явищем в економіці України є розвиток орендних
підприємств, кооперативної діяльності. Створюються інші форми господарської діяльності,
врахування яких вимагає удосконалення статистичної інформації. Це дасть змогу з
належною точністю відтворити зайнятість в інших сферах, завдяки якій поповнюється
сімейний бюджет.
Для соціального захисту населення в Україні використовуються як успадковані від
командної системи методи, так і народжені в нових умовах. Наприклад, ті, хто працює у
несприятливих умовах, мають різноманітні пільги: додаткові відпустки, скорочений робочий
день, доплати за умови та інтенсивність праці. Виплати на стипендії та пенсії також входять
у систему заходів щодо соціального захисту населення. За соціальний захист населення
повинні виступати профспілки, які, щоправда, ще не мають належного досвіду в цій справі.
До того ж профспілкові організації України розкололися на ряд течій, що також
перешкоджає соціальнозахисній діяльності. Цей розкол виражається в різних формах, у тому
числі й в організації страйків, які також є якісно новим явищем для української дійсності.
Поки що не можна вказати ні на одну конструктивну акцію профспілок України, спрямовану,
наприклад, на зниження цін, інфляції, припинення зростання безробіття і т.п. Причиною
цього є те, що профспілкові організації перебувають на стадії становлення, організаційного
утвердження і економічного навчання. Те ж можна сказати про соціально-економічні
програми політичних партій України, де переважають політичні вимоги, що є значною мірою
даниною вчорашньому дню. Нині настала пора зосередитись на вузлових економічних
проблемах, не дати можливості спекулювати на них демагогічним силам. Деякі економісти
вважають, що для усунення кризового становища в соціальній сфері, зокрема підтримання
найвразливіших верств населення, потрібно:
- застосувати різні форми компенсації підвищення цін і обмеженої індексації;
- впровадити допомогу сім'ям із низькими доходами;
- перебудувати систему надання допомоги безробітним з метою забезпечення її
суворої цільової адресності;
- застосувати політику лібералізації заробітної плати при обмеженні, в разі
необхідності, її надмірного зростання;
- встановити граничні рівні бюджетних витрат на дотації цін на товари і послуги, які
ще перебувають під адміністративним контролем;
- реформувати систему соціального страхування, поступово скасувати субсидування
фондів соціального забезпечення, перевести їх на комерційні засади;
- фінансувати народну освіту, культуру, заклади охорони здоров'я і фізичної культури за
рахунок бюджету. Висуваються й інші пропозиції, спрямовані на соціальний захист
населення. Однак він може бути ефективним тільки на основі високорозвинутої економіки.
Ефективна національна економіка - це вихідний пункт забезпечення соціального комфорту
всіх громадян. На це повинні бути спрямовані всі зусилля Української держави. Формування
трудового потенціалу України на початку XXІ ст. має тенденцію до звуженого відтворення,
проявом якого є падіння природного приросту населення, зменшення молодіжних когорт,
збільшення захворювань, швидке старіння нації і т.д. Все це негативно позначається на
трудовому потенціалі, центральним напрямом розвитку якого повинно бути якісне
поліпшення цього потенціалу за рахунок зміцнення здоров'я, підвищення освітнього цензу,
професіоналізму, господарської діловитості. У системі зайнятості, яка носить
інфраструктурний характер, потрібно посилити адаптивні здатності до новітніх технологій,
до змін у навколишньому природному середовищі. Переорієнтація зайнятості на нові
виробництва, переструктуризацію господарського комплексу, перелив трудового потенціалу
в галузі невиробничої сфери — це вимоги сьогодення. Головні соціально-захисні функції
мусить взяти на себе суспільство в державній формі. Множинність форм соціального захисту
забезпечують його ефективність. Економічною основою соціального захисту є ефективно
функціонуюча економіка, яка забезпечується приватною ініціативою. Це означає, що і
відтворення трудового потенціалу, і система зайнятості, і ринок праці, і соціальний захист
населення вимагають докорінної перебудови господарських відносин шляхом економічних і
політичних реформ. Саме цей шлях обрала Україна. Можливо, просування цим шляхом
відбувається дещо повільно, з певними зупинками, але ж триває воно цілеспрямовано і
послідовно. Єдність усіх суспільних сил, визначеність їх дій, їх політична воля є об'єктивною
умовою утвердження Української держави, підвищення її соціальне орієнтованих захисних
функцій.
