Деменко Денис Анатолійович

Цілеспрямований і упертий, енергійний і комунікабельний, з сильним характером і трохи зарозумілий, а найголовніше скромний! Ось така неординарна особа може сформуватися, а точніше сформувалася, але про це нижче.

Я, Деменко Денис Анатолійович народився 13 вересня 1986 року в місті Донецьку. Мій батько, Деменко Анатолій Іванович, працює архітектором в "ПромстройНІІпроект". Моя мати, Деменко Тетяна Вікторівна, працює інженером-хіміком на кондитерській фабриці "А.В.К.". Моє дитинство, завдяки цим чудовим людям, було безхмарним і без усяких проблем. Я отримував все що хотів і коли хотів.

У школу пішов у віці 7 років, де і здобув початкову освіту. Всі класи закінчив з відмінністю. Особливо запам'яталися перші 3 класи і перша вчителька - Ірина Вікторівна, яка, мабуть, сформувала мій світогляд. У ранньому віці почав займатися спортом - записався в баскетбольну секцію. Потрібно відмітити, не без успіху - одного разу, наша команда стала переможцем міських змагань в своєму віці. Наступною моїм освітнім ступенем став Донецький Колеж. Перейшов туди після закінчення 8 класу. Поступити в Донецький Колеж хотіла моя старша сестра, але їй не вистачило зовсім трохи на вступних іспитах, тому потрапити в цей учбовий заклад було питанням честі. У колежі було багато всього цікавого: навчання по семестрах, залікові книжки і "купа" факультативних предметів (латинська мова, астрономія...). Проте на той час я твердо знав, що займатимуся комп'ютерними науками. Інформатика для мене стає на перше місце. У моєму «професійному» зростанні головну роль зіграла Любов Іванівна - викладач інформатики, яка займалася зі мною додатково основами алгоритмізації і першою для мене мовою програмування - Turbo Pascal. Загалом, життєвий період в цьому учбовому закладі став ключовим у виборі професії. Донецький Колеж закінчив зі срібною медаллю і відмінним багажем знань. Вибір унверситетe був одностайним - ДонНТУ. Кращий ВУЗ технічних спеціальностей, до яких відноситься і програмування.

У 2003 році вступив у Донецький Національний Технічний Університет на спеціальність «Програмне забезпечення автоматизованих систем». Навчання в університеті не сильно відрізнялося від колезького: ті ж пари, та ж сесія, проте навантаження зросло, і не було вже того індивідуального підходу, властивого школі. Кожен семестр я тішив себе розповідями старшекурсників: "На наступному курсі можна буде розслабитися". Ось розслабитися так і не вийшло. Кожна сесія в 5 іспитів і купа заліків цього не дозволяли. У результаті, я отримав диплом бакалавра з відмінністю, проте це коштувало величезного числа нервових клітин, які "обміняв" на безцінний досвід і першосортні знання. Потрапивши в бюджетну групу магістрів, я аніскільки не сумнівався у виборі керівника дипломного проекту. Благо, кандидат технічних наук - Федяєв Олег Іванович не відмовився стати моїм наставником. У цій людині мені подобаються націленість на результат, послідовність, а також його бачення освітнього процесу. Мені імпонують і людські якості Олег Івановича. До того ж - тема синтезу/розпізнавання мови а також штучного інтелекту близька мені по духу. Як тему дипломного проекту, я вибрав - "Автоматичний синтез мовних сигналiв для iнтелектуалiзацiї виводу текстовоi iнформацiї шляхом озвучення".

Плани на майбутнє? Перш за все в планах написання і захист випускної роботи магістра. По закінченню університету планую знайти роботу за фахом з можливістю кар'єрного зростання, роботу, яка б подобалася. Якщо поглянути трохи подалі, відкриття своєї фірми років за 15 є вельми можливим.