Андрейцев В.
     Земля – основне національне багатство: правові аспекти//Конкуренція. – 2003. - № 5. – с. 19-23.

     Особлива охорона державою земель може диференціюватися з урахуванням їх ціннісних характеристик та функціонального призначення. Такий особливий режим охорони основного національного багатства, на мій погляд, передбачає: а/ встановлення особливого режиму земель державного кордону України, прикордонних смуг та контрольованих прикордонних районів, запровадження на них специфічного прикордонного режиму та вимог щодо пересування осіб, їх проживання, перебування, в'їзду, виїзду, здійснення певних робіт та надання послуг, використання транспортних та інших пересувних засобів тощо відповідно до міжнародних договорів та Закону України "Про державний кордон України" № 1178-12 від 4 листопада 1991 року [1], інших актів законодавства;
     б) визначення пріоритету земель сільськогосподарського призначення та особливого правового режиму їх захисту і охорони щодо обмеження набуття права власності на них іноземними громадянами, особами без громадянства, іноземними юридичними особами та іноземними державами, заборона вилучення, викупу особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб, за винятком тих земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, для будівництва об'єктів загальнодержавного значення (доріг, ліній електропередач та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією) за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо це питання погоджується Верховною Радою України;
     в) запровадження особливого правового режиму охорони земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення шляхом виділення спеціальних земельних ділянок та зонування з особливим підвищеним режимом охорони, на яких забороняється будь-яка діяльність, яка може негативно впливати на стан природних чи історико-культурних комплексів та об'єктів, чи перешкоджає їх використанню за ціль-овим призначенням:
     - встановлення охоронних зон природних заповідників та заповідних і буферних зон для біосферних заповідників. Скажімо, земельні ділянки, на яких встановлюється режим заповідної зони біосферного заповідника, включає території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних та мінімально порушених ант-ропогенними факторами природних комплексів, генофонду рослинного й тваринного світу [2];
     - встановлення на землях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, у межах яких забороняється передача земельних ділянок у власність і надання в користування юридичним та фізичним особам для здійснення діяльності, не сумісної з охороною природних і лікувальних властивостей і відпочинком населення.
     Так, Законом України "Про курорти" від 5 жовтня 2000 року [3] передбачається створення зон округу санітарної охорони - зони суворого режиму, зони обмежень та зони спостережень на землях курортів державного значення, межі яких затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними, та на яких встановлюється особливий режим охорони з метою збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів;
     - виділення на землях рекреаційного призначення зон, на яких забороняється господарська або інша діяльність, що негативно впливає на довкілля або може перешкоджати використанню їх за цільовим призначенням, а також зміна природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать їх призначенню, та режим яких визначається Верховною радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами відповідно до законодавства [4];
     - встановлення зон охорони пам'яток та інших об'єктів культурної спадщини (державних історико-культурних заповідників, історичних ареалів населених місць тощо) на землях історико-культурного призначення з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів), навколо яких виділяються зони їх охорони з особливим режимом захисту: охоронні зони, зони регульованої забудови, зони ландшафту, що охороняється, зони охорони археологічного культурного шару, межі та режими використання яких визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини із занесенням їх до Списку історичних населених місць України [5]. В охоронній зоні історико-культурного заповідника, зокрема, здійснюється реставрація та реконструкція пам'яток, забезпечується охорона традиційного характеру середовища, усунення споруд і насаджень, які порушують його традиційний характер, відтворення втрачених цінних об'єктів, а в зоні ландшафту, що охороняється, земельні ділянки можуть використовуватися для потреб рекреації з мінімальним упорядженням та традиційної діяльності, що не порушує якісного стану ландшафту [6];
     - визнання та встановлення меж заповідних територій народних художніх промислів з виділенням осередків особливої охорони, що визнаються Кабінетом Міністрів України відповідно до вимог Закону України "Про народні художні промисли" № 2547-3 від 21.06.01, інших актів чинного законодавства [7, 8]. На землях заповідних територій на-родних художніх промислів не може здійснюватися будівництво промислових та інших об'єктів та вестися господарська діяльність, що можуть призвести до негативного впливу на стан зазначених об'єктів;
     г) встановлення правового режиму земельних ділянок з особливим захистом на землях лісового фонду в лісах першої та другої групи з обмеженим порядком використання відповідно до вимог Лісового кодексу України та актів чинного законодав-ства на підставі рішень Уряду Автономної Республіки Крим та обласних Рад [9].
     Виділення земельних ділянок Лісового фонду з особливим захистом проводиться за ознаками, що визначені спеціальними нормативами, які деталізуються і диференціюються з урахуванням місцевих природних умов. При цьому, землі лісового фонду, ліси яких виконують переважно протиерозійні функції, але мають невелику площу і значну розосередженість, відносяться до земельних ділянок вказаної категорії з особливим захис-том, виділення яких проводиться за ознаками відповідно до встановлених нормативів. Крім того, виділяються земельні ділянки на землях лісового фонду з особливим правовим режимом залежно від віднесення лісів до категорій захисності, що виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції, а також спеціального призначення [10];
     д) запровадження особливих режимів охорони земельних ділянок на землях водного фонду - водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони [11, 13], згідно з якими водоохоронні зони є природоохоронними територіями регульованої господарської діяльності, на яких забороняються певні види діяльності з метою створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин та зменшення коливань стану вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ, інших водойм; прибе-режні захисні смуги виділяються на земельних ділянках в межах водоохоронних зон з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення, збереження їх водності вздовж річок, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм, які є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, із забороною певних видів діяльності, здатних негативно виливати на їх режим, а відповідна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить до зони санітарної охорони моря і може використовуватися лише для лікувально-оздоровчих потреб із забороною діяльності, що може впливати на лікувально-оздоровчі властивості ресурсів, розташованих у їх межах; зони санітарної охорони встановлюються на землях водного фонду з метою охорони та збереження природних властивостей водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб, запобігання забрудненню, засміченню та їх передчасному виснаженню, забезпечення безпеки виробництва, постачання і споживання питної води з урахуванням типу джерел постачання (поверхневого, підземного), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного, радіаційного забруднення, особливостей санітарних, гідрогеологічних, геологічних умов та характеру забруднюючих речовин з поділом на пояси їх правового режиму та включення до складу водоохоронних зон з обмеженням господарської та іншої небезпечної діяльності, спроможної впливати на якість водних об'єктів;
     є) запровадження чинним законодавством специфічного правового режиму земельних ділянок, на яких зростають рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зни-щення, види рослин, які поширюються в природних умовах на території України та підлягають особливій охороні і занесенню до Червоної Книги, а також види рослин, не занесені до Червоної Книги, але є рідкісними або такими, що перебувають під загрозою зникнення на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та можуть заноситися до Переліку видів рослин, що також підлягають особливій охороні на цих землях (територіях), перелік і Положення про який затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними та зазначеними міськими радами [14];
     ж) встановлення правового режиму охоронних зон навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності, тобто земельних ділянок, ділянок водних об'єктів з особливим режимом їх використання, обмежених замкнутою лінією навколо об'єктів різних видів гідрометеорологічної діяльності, зокрема, гідрометеорологічних об'єктів, об'єктів базових спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища, метеорологічних, гідрологічних, аерологічних, авіаметеорологічних, спеціалізованих та інших гідрометеорологічних станцій, постів, пунктів спостереження в межах реперної мережі, в яких забороняється будівництво та розміщення будь-яких споруд та об'єктів, стоянок автомобільного й водного транспорту, інших пересувних засобів (тракторів, комбайнів тощо), спорудження зрошувальних та осушувальних систем, виконання гірничих, будівельних, монтажних, вибухових робіт та планування ґрунту, видобування корисних копалин, висаджування дерев і чагарників, влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, вигребів, полігонів і накопичувачів промислових і по бутових відходів, кладовищ, скотомогильників, виділення рибогосподарських ділянок, вилов риби, проведення днопоглиблювальних і землечерпальних робіт та розміщення і експлуатація об'єктів, що можуть негативно впливати на якість спостережень, перешкоджати нормальному функціонуванню гідрометеорологічних станцій і постів, або створювати небезпеку для працівників, що проводять спостереження [15, 16];
     з) закріплення режиму особливої охорони земель, які мають сприяти розміщенню об'єктів господарювання, прискоренню розвитку ринкової економіки в різних сферах господарювання, забезпечення економічної та військової безпеки шляхом зонування тери-торій довкола земель, на яких розташовані такі об'єкти, з метою відвернення негативного впливу дії відповідних промислових, транспортних, енергетичних, військових та інших небезпечних об'єктів на стан довкілля і здоров'я людей та унеможливлення створення перешкод для ефективного їх функціонування, встановлення системи обмежень і заборон у межах створюваних в установленому порядку охоронних та інших зон з особливими умовами користування та посиленої охорони.
     Як бачимо з наведеного аналізу, правовий режим землі як основного національного багатства та об'єкта особливої охорони держави не охоплюється детальним і навіть фрагментарним земельно-правовим регулюванням за новим Земельним кодексом України (далі - ЗК України). Більше того, в ньому навіть не міститься бланкетних (відсильних) положень щодо інших актів законодавства, які визначають специфіку правового режиму землі як основного національного багатства та особливості окремих об'єктів, що біологічно або територіально пов’язані з нею і характеризують п властивості з точки зору виконуваних функцій як етнонаціонального, соціального, економічного та державно-правового надбання і основного національного багатства в системі інших об'єктів багатства Українського народу.
     У цій частині трансформовані в ЗК України конституційно-правові норми не отримали подальшого розвитку і конкретизації, що свідчить про недостатньо високий рівень юридичної техніки і "професіоналізації" норм зазначеного Кодексу, оскільки тільки шляхом послідовного доктринального тлумачення виявляються істотні ознаки землі як основного національного багатства і об'єкта особливої охорони держави. Проведений аналіз значної частини норм різних за спрямованістю законодавчих і підзаконних актів, що регулюють різноманітні правовідносини щодо охорони земель та об'єктів, які екологічно та територіально з ними пов'язані, вочевидь відтворює колоритну гаму специфічних рис землі та її окремих територій (зон), що визначають їх режим як об'єктів особливої, підвищеної державно-правової охорони в контексті національного надбання України.
     Саме в такому контексті й розумінні стає логічною юридична формула Конституції України та відповідно продекларованої норми ЗК України про те, що земля є об'єктом найвищого національного надбання, тобто багатство і цінність, що має належати на праві власності українському народові, а відтак, становить особливий об'єкт для підвищеного піклування, охорони та захисту нашою державою.
     Визначальними для такого висновку є такі концептуальні законодавчі положення:
     1. Земля складає територіально-просторову базу функціонування держави в межах її державного кордону, встановленого відповідно до вимог міжнародно-правових принципів, зафіксованих у конвенціях і договорах, що створює можливості для утвердження держави та її інституцій, визнання Українського народу як основного носія суверенітету і єдиного джерела влади, та визначає національно-територіальне і геополітичне становище держави в реалізації основних напрямів державної, зокрема, земельної політики.
     2. Визнання землі як основного національного багатства передбачає пріоритет її правового режиму в порівнянні з іншими матеріальними та духовними об'єктами національного багатства, підпорядкованість правового урегулювання режиму цих об'єктів правовому режиму землі як основної матеріальної цінності і національної святині, що належить на праві власності Українському народові та підлягає особливій охороні державою.
     3. Земля як основне національне багатство передбачає її формально-юридичну легалізацію як біолого - географічної, екологічної, рекреаційної, лікувальної, оздоровчої, історико-культурної та іншої цінності нації, що потребує посиленої особливої охорони державою, враховуючи її унікальні природні властивості, що забезпечують існування та розширення на ній об'єктів з підвищеним режимом державно-правової охорони з урахуванням виконання ними життєво необхідних функцій для людини, та інших об'єктів живої природи, суспільства і нації, наявність унікальних природних багатств, як неповторного надбання Українського народу та держави, для яких вона виступає основною природно-соціальною цінністю і справляє вплив на формування її правового режиму з урахуванням об'єктів екологічної, етнічної, культурної та іншої національної спадщини.
     4. Земля як основне національне багатство передбачає виділення її окремих осередків з метою особливої державно-правової охорони шляхом зонування та встановлення специфічного правового режиму обмеження господарської діяльності, яка спроможна створювати небезпеку для життя і здоров'я людей, особливо об'єктів довкілля, що охороняються, та інших унікальних та цінних об'єктів матеріального світу.
     5. Земля як основне національне багатство -конституційно-правова та земельно-правова категорія, яка передбачає визнання поверхневої територіально-просторової частини довкілля з урахуванням вищезгаданих властивостей як окремого об'єкта державно-правової охорони національного рівня, що потребує збереження цілісності і недоторканості території України в межах державного кордону.
     Саме в цьому контексті і має здійснюватися пріоритетне реформування земельних правовідносин в Україні та кодифікація чинного земельного законодавства шляхом легалізації на законотворчому рівні проекту Кодексу законів про землю, з урахуванням тієї обставини, що ні чинний Земельний Кодекс України, ні, наприклад, "Основні нап-рями земельної реформи в Україні на 2001 - 2005 роки", схвалені Указом Президента України від ЗО травня 2001 року № 372 [17], не регламентують режиму землі як основного національного багатства, а тільки узагальнено визначають вищезазначені підходи щодо розвитку відносин власності на землю та удосконалення нормативно-правової і методичної бази розвитку земельних відносин в Україні.

     ЛІТЕРАТУРА:
     1. Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 2. - С 5.
     2. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.1992 // Відомості Верховної Ради України. -1992. - № 34. - С 502.
     3. Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 50. - С. 435.
     4. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25.06.1991 // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 41. - С 546.
     5. Про охорону культурної спадщини: Закон України від 08.06.2000 // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 39. - С 333.
     6. Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 // Урядовий кур'єр. - 2002. - ЗО квітня.
     7. Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 41. - С 199.
     8. Типове положення про заповідні території народних художніх промислів: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 // Урядовий кур'єр. - 2002. - ЗО квітня.
     9. Відомості Верховної Ради України. -1994. - № 17. - С 99.
     10. Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 557 // Збірник постанов України. -1995. - № Ю. - С 254.
     11. Водний Кодекс України: від 06.06.1995 // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 24. - С 189.
     12. Про питну воду та питні водопостачання." Закон України від 10.01.2002 // Голос України. - 2002. - 26 березня.
     13. Правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.1998//ЗУНАУ. - 1995. - № 11. - Ст. 246.
     14. Див.: Про рослинний світ: Закон України від 09.04.1999 // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 22 - 23. -Ст. 198.
     15. Про гідрометеорологічну діяльність: Закон України від 18.02.1999 // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 16. - Ст. 95.
     16. Порядок встановлення охоронних зон навколо об'єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та інших видів гідрометеорологічної діяльності, та режим їх використання: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.1999 №9265.
     17. Урядовий кур'єр. - 2001. - 2 червня.

© ДонНТУ 2008 Захаренко