Магістр ДонНТУ Бондар Андрій Сергійович

МІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

МОЇ БАТЬКИ

УНІВЕРСИТЕТ

ДИТИНСТВО

ШКОЛА

НА ПОЧАТОК

Біографія:

Мій День Народження
Мої батьки
Дитинство
Школа
Університет
Плани на майбутнє

Матеріали по темі випускної роботи:

Реферат

Бібліотека

Покликання

Звіт о пошукє

Индивідуальне завдання



       мій e-mail:    henry_bondik@mail.ru

         ДонНТУ

Портал магістрів

Бондар Андрій Сергійович

Факультет: Комп'ютерні Інформаційні Технології та Автоматика (КІТА)

Кафедра: Автоматика і Телекоммунікації (АТ)

Спеціальність: Системи управління та автоматика (СУА-03а)

Тема магістерської роботи: “Дослідження та розроблення алгоритмів адаптивної фільтрації в системах віброакустичної діагностики”

Науковий керівник:
доц. Дегтяренко Илля В’ячеславович

Трошки про себе…

     Середній бал за період навчання в університеті склав 4.82 (не враховуючи 10 семестр).

     Досконало володію технічними язиками: російським та українським. Також володію англійським язиком у достатньоМУ обсязі.

     Маю навики роботи у програмних пакетах: Matlab: Simulink и DSP Blokset (математичні обчислення та моделювання систем автоматики), КОМПАС (графічний редактор для побудови 3-D моделей, креслень, електричних схем), Electronics Workbench (стимулятор електричних цифрових та аналогових схем), SystemView (моделювання аналогово-цифрових пристроїв обробки сигналів, заданих функціональними схемами), LabView (середовище проектування віртуальних приладів).

     Знайом з язиками програмування високого рівня: Delphi и C/C++. Також знайом з програмуванням на язиках HTML, Assembler, Step 5, Algorithm Builder.

     Володію навиками роботи в програмах обробки графічних зображень Photoshop (маю свідоцтво про пройдені курси у 2006 році) та CorelDraw.

     З 2006 року є арбітром міні-футболу. Я є членом Донецької обласної федерації суддів, а також входжу в склад суддів Асоціації міні-футболу міста Макіївки.

     Особисті якості: цілеспрямованість, відповідальність, працьовитість, чутливість, володію організаторськими здібностями, володію гарним почуттям гумору.

Темперамент: за результатами психологічного тесту “Я - керівник”, який був проведений у рамках навчального курсу психології (2-й семестр 3-го курсу) були отримані наступні результати: сангвінік – 65 %; холерик – 30 %; меланхолік – 5 %; флегматик – 0 %.

     Моє хобі: з 1994 року займаюсь футболом: граю на любительському рівні; з 2002 року захоплююсь грою на гітарі; захоплююсь цифровою фотографією та комп’ютерним дизайном; полюбляю всілякі екскурсії; люблю подорожувати.

Мій День Народження

“У цей день мене народили на світ…”

“Кажуть у Новий Рік, що не побажаєш, усе завжди відбудеться, все завжди здійсниться...! ”. Можливо стомлена лелека, коли летіла над містом Макіївкою (Україна, Донецька обл..), побажала скинути тягар, тобто чергову посилку, щоб позбавитися зайвих проблем (без вантажу у дзьобі :-) ) і з чистою совістю зустріти Новий, 1986 рік ... Не знаю! Але, так чи інакше, населення Макіївки суттєво зросло, адже 31 грудня 1985 року у 13.10 на світ з’явився Я (а разом зі мною народився ще один тост, якому приблизно через 12 годин дали ім’я “За Андрійка!” :-) :-) :-) ).

Моі Батьки (або Проектувальники)

“Перегорнули сторінку, надавши нову роль… "

     Насправді, моїй появі посприяли мої батьки, які й загадали бажання, але не напередодні Нового Року, а задовго до нього, у самий розпал весни (саме тоді і було складене технічне завдання :-) ). Дивно, але я з’явився на світ саме напередодні Нового Року і став головним подарунком для своїх батьків.

     А тепер самий час трохи розповісти о своїх батьках.

     Мій батько – Бондар Сергій Юрійович. Рік народження – 1960. Професія – автослюсар. Місце роботи – ООО “Самтред”. Тато нагородив мене “говорящим” прізвищем, а також по батьковим, яке цілком співзвучно з моїм ім’ям.

     Моя мати – Бондар Емма Дмитрівна. Рік народження – 1965. Професія – лікар-стоматолог. Місце роботи – Міська стоматологічна поліклініка №2. Саме мамі я зобов’язан своїм ім’ям, яке мені дуже подобається, та і карма в ім’я нічого.

ДИТИНСТВО

“Ось би знову стати маленьким хлопчиком…”

     Усе моє дитинство проходило у місці Макіївці. Спочатку ми жили в маминих батьків. Перші роки свого життя, я багато часу проводив з бабусею, Ніною Іванівною, та дідусем, Дмитром Івановичем, оскільки татко працював, а мама закінчувала університет. Особливо полюбляв проводити час з дідусем, з яким ми часто гуляли алеями біля залізничного вокзалу, годували голубів, їли чебуреки в кулінарії, рвали шовковицю, ганялися за кішками, та взагалі, весело проводили час. Багато моментів зі свого раннього дитинства я не пом'ятаю, але з розповідей моїх рідних, я зрозумів, що було над чим посміятися. Особливо мені сподобався випадок, коли батьки поклали мене спати, а самі вирішили згадати, що таке кінотеатр. Але це їм не зовсім удалось, тому що я прокинувся і почав бити таку тривогу, що мій дядька був змушений бігти за батьками до кінотеатру :-). А ще я напевно був дуже уважним, тому що постійно помічав коли татко, читаючи мені книжки перед сном, намагався перестрибнути через сторінки :-). Батьки вирішили не підст ригати мене наголо коли мені виповнився один рік, я був кудрявим карапузом і із-за цього дуже часто перехожі вважали, що я дівчинка, а з розповідей моїх рідних, мені це дуже не подобалося і я зловживав "красномовством" :-). Не пом'ятаю, яке перше слово я вимовив, пом'ятаю тільки, що називав верблюда "атибут". У дитинстві я жах як любив що-небудь колекціонувати: я збирав етикетки з під цукерок, сірникові коробки, поштові марки, мультики з під жуйних гумок та ще багато різного. Але більш за все мені подобалося колекціонувати монети. Дядьки прищепили мені інтерес до нунизматики ще у ранньому дитинстві і може саме тому я потрохи поповнюю свою колекцію і по сей день. Улюбленими іграшками були всілякі конструктори, солдатики, машинки, велосипед і, що саме цікаве, паперові ляльки :-), для котрих я не тільки малював одяг, а й примудрявся вирізати з бабусиних журналів по плетінню. А ще я полюбляв малювати, робити всілякі виготовлення та дивитися наші радянські мультики.

     Пізніше мене спробували віддати у дитячий садок. Проте перший млинець виявився жмутком - мене вистачило усього на 3 дні. У перший день мені здавалося усе навколо цікавим і я не упустив жодної сльозинки. Однак на другий день я створив такий концерт, що в шоку були не тільки вихователі, але й діти :-). А на третій день, коли ми пішли в похід в один з парків міста, я випадково помітив у стовпищі перехожих свого дідуся і на біс виконав свій коронний концерт, до речі так виконав, що дідусь умить забрав мене до дому. Більше мене в тому дитячому садку ніхто не бачив і вихователі спокійно зітхнули :-).

     А коли мені було 4 роки, батьки отримали квартиру і ми переїхали у новий мікрорайон - Мирний. Саме тоді, через рік після провалу, батьки здійснили другу спробу віддати мене у дитячий садок. Ця спроба через визначений час завершилася успіхом. Я продовжував гастролі і на новій сцені, але вихователі мені швидко дали зрозуміти, що їх не цікавить моя творчість, вони просто перестали звертати увагу на мої вибрики, і мені довелося здатися. А далі, на протязі 3-х років, я просто насолоджувався часом, який проводив в улюбленому дитячому садочку "Ялинка". Я й досі пам'ятаю імена улюблених педагогів, які привили у мене любов до малювання, до музики, до колективних ігор і просто до спілкування зі своїми однолітками. Серед них хотілось би відмітити вихователя Ірину Трофимівну, музичного працівника Галину Миколаївну та нянечку Ірину Константинівну, які, разом з моїми батьками, розвили в мені такі риси як працьовитість, цілеспрямованість та дисциплінованість, а також привили любов до творчості.

А взагалі у дитинстві було стільки усього веселого, світлого, доброго, чистого, яскравого...

ШКОЛА

“Весна на серці, кожний день весна…”

     Осінь 1993 року почалась не як завжди, а якось особливо. Віяло чимось незвіданим, чимось новим, цікавим, захоплюючим, але в той же час чимось тривожним. У душі затаїлося якесь хвилювання, а перед очима ввижалася земля, куди ще не ступала нога людини і мені неначе випала честь зробити цей перший крок. Приблизно така картина коїлася у мене всередині, коли 1 вересня 1993 року мама вела мене до школи. Саме в цей день у моєму житті повинна була наступити нова "ера", тривалістю у 10 років.

     І ось я нарешті побачив свою школу - Загальноосвітню Експериментальну Школу № 49. На майданчику напроти центрального входу панувала святкова атмосфера: великі білі банти, світлі нарядні сорочки, повітряні кульки, море квітів, що поринали у дитячому сміху... І тут я зрозумів, що школа зовсім не страшна, а навпаки дуже доброзичлива та привітна. Мені хотілося як найшвидше побачити свою першу вчительку (чомусь хотілося, щоб вона була по молодше, літ так до 30, думав що молоді вчителя добріші :-). І ось я нарешті побачив табличку з надписом 1-Ж, а коли підійшов ближче, то побачив свого першого вчителя - Онуфрієнко Валентину Федорівну. Відразу вона здалася мені строгою, але насправді це було не так. Валентина Федорівна - надзвичайна людина та педагог, вона багатому мене навчила, зуміла привити працьовитість до навчального процесу, що дуже мені допомогло в подальшому. За що я їй дуже вдячливий!!!

     До найбільш яскравих подій у початковій школі можна віднести наступні: зайняте друге місце у спортивних легкоатлетичних змаганнях "Веселі старти", перемога нашого класу (тепер вже 3-Є) в інтелектуальній грі - "Конкурсі ерудитів", а також зайняте мною друге місце у конкурсі "Рицарський турнір". Ще в моєму житті сталася грандіозна подія - взимку 1994 року я пішов у секцію футболу!!! Чесно кажучи, я пішов на футбол, просто щоб імітувати одноліткам, і навіть не міг тоді припустити, що футбол стане для мене чимось більшим ніж просто хобі, чимось подібним релігії. Докладніше про моє "божевілля" я розповім у розділі індивідуальне завдвння. Але самою грандіозною подією не тільки в моєму житті, але і в житті всієї нашої родини, стало народження братика Жекі 21 червня 1994 року.

     Починаючи з 5-го класу, шкільне життя стало більш цікавим та насичуване різними заходами: спортивними, творчими, науковими. Наш клас, і я у тому числі, регулярно приймав участь у грі "Діло честі" (аналог КВН); нам двічі вдавалося вийти у фінал, де максимальним досягненням було зайняте 3-є місце з 9 команд-учасниць.

     У шкільні роки я також активно приймав участь у різних спортивних змаганнях. Найбільше запам'яталась перемога на легкоатлетичних змаганнях "Веселі старти" серед 5-х класів, де нашому класу вдалося одержати перемогу, виступавши експериментальним складом. Хочу також відзначити щорічні змагання з футболу серед шкіл - "Шкіряний м'яч", участь в яких мені доставляла величезне задоволення. Але, нажаль, нашій віковій групі так і не вдалося вийти у фінальну частину цих змагань. А ще запам'ятались змагання по шкільному туризму. Мені двічі приходилось відстоювати честь своєї школи, і що особливо приємно, обидва рази ми були призерами міських змагань. Коли я виступав за молодшу команду (коли вчився у 8-му класі), нам вдалося посісти друге місце. А через три роки, коли я вже закінчував школу, нашій команді вдалось повторити досягнення - ми знов були другими, але тільки тепер серед старших команд.

     Я навчався у природознавчому математичному класі. У цілому в нас був дружний клас і з багатьма однокласниками я і зараз підтримую дружні стосунки. Необхідно віддати належне моєму класному керівнику - Максимчук Людмилі Олегівні! Вона докладала чимало зусиль, щоб у нашому класі панувала приємна дружелюбна атмосфера: у нашому класі організовувалися походи на природу, ласунки, різного роду екскурсії, відкриті уроки та інші показові виступі. Особисто запам'ятався невеликий виступ, організований для того, щоб ушанувати пам'ять загиблим та постраждалим у наслідку аварії на ЧАЕС, яке не залишило байдужим жодної людини, яка прийшла в актовий зал: у всіх було почуття жалю. Подібні заходи розвили у мене багато гарних якостей, найважливішим з яких є вміння нести відповідальність за свої вчинки.

     Що стосується успішності, то тут не було ніяких проблем, граніт науки я гриз легко і з задоволенням. Іноді виникали проблеми з мовами , але я проявляв наполегливість і практично завжди добивався поставленої цілі. Закінчити навчальний рік на відмінно мені вдалося 5 разів (це, щоб можна було перерахувати на пальцях однієї руки :-) ): в 1-3, 9 та 11 класах. У підсумку я отримав відмінний результат (та "платинову" медаль :-) ). Самим провальним класом був 5 клас, коли в мій табель увірвалися аж 4 четвірки.

1-3, 9 и 11 классах. В итоге я получил отличный результат и “платиново-бумажную” медаль :). Самым провальным классом был 5 класс, когда в мой табель ворвались аж 4 четвёрки.      За час навчання я неодноразово приймав участь у шкільних олімпіадах. У моєму активі одна перемога в шкільной олімпіаді по математики та три перших місця на олімпіадах по історії. Також мається стаж виступів на районних та міських олімпіадах по вищезгаданим дисциплінам, які, в основному, пройшли під девізом: "Головне не перемога, а участь" :-), але декілька разів усе ж вдавалося забратися на п'єдестал: найвищім досягненням було третє місце на міський олімпіаді по історії; також у моєму активі третє місце все по тій же історії, але тільки по району. А ще я полюбляв виконувати творчі роботи. Багато моїх робіт приймали участь у традиційному для нашої школи, щорічному виставленны творчих робіт.

     Що стосується захоплень, то у продовж шкільних років я не розставався з футболом, а також був не проти пограти у настільний теніс, волейбол, баскетбол і т.д. В 11 класі я зацікавився гітарою, яку по трошки почав освоювати, а зокрема виникла ідея почати писати пісні.

     Підбиваючи підсумок, хотілося б виразити вдячність усім без виключення вчителям, з якими мені довелося зустрітися в ЗЕШ № 49, яка у 2001 році була перейменована в Навчально-виховний комплекс № 49 "Надія" (НВК № 49 "Надія"). Вони мене багато чому навчили, не тільки з точки зору навчання, але і життя в цілому, за що їм огромне спасибі! Саме у школі було закладено фундамент до становлення мене як особистості. Але особливо хотілось би відмітити вчителя математики Казначеєву Олену Федорівну, вчителя фізкультури Горбаня Миколая Івановича, вчителей історії Цапіну Людмилу Петрівну та Прокоф'єву Надію Сергіївну, вчителя географії Мясищєву Наталю Миколаївну та класного керівника Максимчук Людмилу Олегівну. Уроки, які проводили ці вчителя приносили мені величезне задоволення!!!

     СПАСИБІ, ШКОЛА, Я ТЕБЕ НЕ ЗАБУДУ!!!

	УНІВЕРСИТЕТ “По дорозі м'яких сніжних троп…”
	Як тільки я перейшов у 11 клас, відразу став готуватися до вступу у вищий навчальний заклад. Я сконцентрував свою увагу на ВУЗах Донецька та Макіївки. При виборі майбутньої спеціальності я виходив із наступного принципу: мені хотілось стати спеціалістом, запитаним в області, яка не стоїть на місці, а продовжує розвиватися. Мій вибір професії був не однозначним. Я пробував вступати відразу до трьох вищих навчальних закладів: Донецького Національного Технічного Університету (ДонНТУ), Донецького Інституту Залізничного Транспорту (ДонІЗТ) та Донецьку Національну Академію Будівництва і Архітектури (ДонНАСА). Як кажуть, будеш гнатися за двома зайцями, жодного не впіймаєш, але мені вдалося впіймати трьох! Мені вдалося вступити до всіх трьох ВУЗів! В ДонІЗТ я вступив на спеціальність "Організація перевезень та керування на транспорті", у ДонНАСА мене очикувала спеціальність "Економіка промисловості", а в ДонНТУ я зупинився на спеціальності "Системи керування та автоматика (СУА)". Але я вирішив зробити вибір на користь більш іменитого ДонНТУ. Що саме цікаве, мій вибір на користь СУА виявився дещо випадковим. Я однозначно віддав перевагу факультету комп'ютерних інформаційних технологій та автоматики (КІТА), але мій вибір впав на спеціальність ІУС. Але коли я писав заяву на прийняття участі у рейтингу, то припустився помилки і замість ІУС вписав СУА. Однак, піля того, як ще раз прочитав опис спеціальності СУА, вона здалася мені навіть більш прийнятною, і я вирішив нічого не змінювати, про що ні трошки не шкодую! У перші місяці навчання було трошки незвично, адже принципи будування навчальної програми університету сильно відрізнялись від шкільної системи навчання. Потрібно було також звикнути до бігу по корпусам, яких у ДонНТУ більше ніж достатньо. Не рідко приходилось шукати аудиторії в лабіринтах третього навчального корпусу, а коли все ж вдавалося їх знайти, то виявлялося, що ми просто блукали у трьох соснах :-). А шостий корпус на першому курсі здавався просто красивим міфом :-). На першому курсі мене обрали старостою групи, обов'язки якого я виконував на протязі усього навчання в університеті. У нас була весела група, в якій зібрались хлопці та дівчата з багатьох міст Донецької області: Макіївки, Костянтинівки, Маріуполя, Горлівки, Докучаєвська, Харцизька, Єлізаветівки, Селидове, Авдєєвки, Курахово, Димитрова, Новоселівки, Красноармійська та звісно Донецька. Ми часто ходили на футбол вболівати за донецький Шахтар, особливий інтерес викликали битви у євро кубках, а іноді відвідували матчі іншого донецького Шахтаря - міні футбольного. Також ми відзначали різні свята, часто гуляли з фотоапаратом по Донецьку, а ще полюбляли фотографуватися на парах (у режимі прихованої камери :-) ), часто їздили на льодовий каток, ходили у кіно, а іноді заглядали і у драматичний та оперний театри, відвідували концерти на площі Леніна, декілька раз вирушали на природу, відвідали зоопарк у місті Докучаєвськ, колективно виконували "лаби" та "курсачі", та і просто дурілі на перервах або на протязі неофіційних вікон :-). Взагалі, є що згадати!!! З багатьма одногрупниками у мене склалися теплі, дружні стосунки, які , я сподіваюся, залишаться на довгі роки. З вивчених дисциплін мені більш за все сподобалися наступні: теорія автоматичного керування (ТАУ), елементи та пристрої автоматики (ЕУА), інформаційні основи контролю та управління. Я незлюбив сесію ще з першого семестру і тому намагався отримувати як можна більше дисциплін автоматом, щоб потім краще спалось. Я зробив спробу повернутися у футбол, захотілося знову пограти на більш високому рівні і мені вдалося потрапити до збірної ДонНТУ по міні футболу, однак чисельні травми не дозволили до кінця реалізувати себе. Однім із самих грандіозних подій можна вважати отримання диплома бакалавра комп'ютерних наук у липні 2007 року!!! Мені вдалося підкорити ще одну вершину! Для цього мені довелося докласти чимало зусиль, и коли на вершині було установлено прапор у вигляді оцінки по державному екзамену, мене переповнювали суперечливі почуття: з одного боку, з плеч упало величезне каміння, але з іншого - промайнуло 4 роки мого студентського життя. Шляхом, протяжністю в чотири роки, було все: зліти та падіння, яскраві перемоги та безликі поразки, впертий труд та безтурботний веселий відпочинок, море емоцій тощо. Однак ці роки сміливо можна назвати одними з найкращих у моєму житті!!! Мені хотілося б виразити вдячність усім без винятку викладачам, які йшли по цьому шляху разом з нами! Так, деякім з них все ж вдалося дещо зіпсувати мені нервову систему :-). Але, я вважаю, що з кожного предмету мені та моїм одногрупникам вдалося узяти щось корисне, не важно знання це, навички або проста закони нашого сьогоднішнього життя, головне, що нас навчили чомусь новому. Величезне спасибі, ВАМ, викладачі!!!
	“Що може бути простіше останнього ривка…”
	Коли я тільки вступив до ДонНТУ, я не ставив собі ціль вступити до магістратури, чомусь здавалося це нереальним. Але коли я вчився на третьому курсі, я поглянув на деякі речі іншими очима і тепер ліз зі шкіри геть, щоб мій середній бал став як можна вищий і переді мною відкрилися двері у магістратуру. Переді мною, як і перед іншими магістрантами, стояло питання о виборі наукового керівника та установлені теми магістерської роботи. Мені хотілось займатися дослідженням яких-небудь методів обробки сигналів або займатися моделюванням у пакеті Matlab. Тому я охоче погодився співпрацювати з доцентом кафедри АТ Дегтяренко Ілльою В'ячеславовичем. Практично відразу була сформована тема магістерської роботи: "Дослідження та розробка алгоритмів адаптивної фільтрації в системах віброакустичної діагностики". Результати моїх наукових досліджень я відобразив у статтях, які можна знайти у розділі *бібліотека*. Я почав сходження на саму високу вершину системи знань ДонНТУ. Я розумію, для того, щоб підкорити її, мені доведеться докласти чимало зусиль. Я буду боротися та наполегливо йти до своїй мети, тому що я хочу поглянути на цей світ іншими очима - очима магістра комп'ютерних наук. “Вивчення цього світу манило як звільнення. І я переконався, що багато хто з тих, кого я навчився цінувати та поважати, знайшли свою внутрішню свободу та впевненість, віддавшись цілком цьому заняттю. Дорога до цього раю не була так зручна та спокуслива, як дорога до релігійного раю, але вона виявилася надійною. І Я НІКОЛИ НЕ ШКОДУВАВ, ЩО ВИРІШИВ ПІЙТИ ПО НЕЇ...”

ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ

“По дорогах, кожний по своїй бігом…”

     Якщо бути чесним, то я не полюбляю загадувати, вважаю за краще не строїти грандіозних планів. Так, безумовно, у мене є цілі у житті, яких до речі не мало! Але я звик йти до них поволі, але впевнено, пильно обмірковуючи кожний крок. Адже, як говорять, краще зайвий рядок, ніж зайва помилка!

     Перш за все, я повинен закінчити магістратуру. А далі хотілося б знайти престижну, в ідеалі - високооплачувану роботу, щоб була можливість забезпечити майбутню родину, а також по можливості вирішити питання житла. Було б непогано, якщо б робота також передбачала професійне зростання та була хоча б трішки творчою.

     Що стосується особистого життя, то хотілося б обзавестися сім'єю, виховати діточок (мрію, щоб їх було двоє: дівчинка та хлопчик), дожити до внуків, а якщо сильно повезе, то і до правнуків.

     А ще я постараюся реалізувати хоча б декілька з моїх чисельних ідей, стосовно спорту, зокрема футболу, а також буду надалі удосконалюватися в освоєнні гри на гітарі.

     Моя сама безглузда мрія - побувати на інший планеті! :-) :-) :-)

“Прекрасне далеко, не будь до мене жорстоко

Не будь до мене жорстоко, жорстоко не будь!

Від чистого джерела в прекрасне далеко,

В прекрасне далеко я ПРОДОВЖУЮ путь!”