Фесенко Дарина Валеріївна

Факультет: Компьютерні інформаційні технології та автоматика

Спеціальність: Системи управління та автоматики (СУА-07м)

Тема магістерської работи:

"Розробка та дослідження цифрової системи автоматичного регулювання змінної напруги"

Керівник: доцент Константинов Сергій Всеволодович

Дитинство

- Ну що, вже час?
- Вже?
- Давай подивимося, може там не так і погано?
- Не знаю? Боязко...
- Добре, я перша піду.
          Я народилась 8 квітня 1986 року в 11.50 в улюбленому місті Горлівка, а через 5 хвилин нас було вже двоє (я та мій брат). Мама була дуже щаслива, а тато, довідавшись, що у нього двійня, від радості втік з пологового будинку, забувши довідатися, дівчатка ми або хлопчики. Через кілька днів два конвертики вагою 2.100 і 2.150 (я!) були вдома. Нас оточили увагою бабусі, мама, тато, прабабуся. Моя ненька, Наталя Сергіївна - дитячий лікар, лікувала та оберігала нас, а тато, Валерій Володимирович - вчитель історії та права, виховував.
          Коли двом вертухам виповнилося по 3 роки, нас вирішили віддати до дитячого садка "Джерельце". Братик стояв і мужньо махав батькам ручкою, а я крізь зливу сліз, не бачучи нічого іншого, вхопилась за величезний білий ґудзик маминого піджака і не хотіла вливатися до нової дружньої родини. У садку мені було дуже сумно. Я не розуміла, чому я тут, а не вдома з улюбленою прабабусею, що була для мене ідеалом з дитинства й залишиться ним на все життя. Щоліта я проводила у бабусі. Там у мене було багато друзів, з якими ми грали, набиваючи гулі. Ще вдома мене чекали мої "вихованці": курчата, каченята, кролики та поросята. Але все гарне коли-небудь закінчується...
          Влітку 1993 року мама привела нас для вступу у школу №20. Це було для мене справжнім випробуванням. Я боялася, що мене туди не візьмуть через те, що я лівша. Відповівши на пару запитань та "нашкрябавши" речення правою рукою, зі сльозами на очах я відправилася додому.

Школа

          От і 1 вересня. У хмаринці білих бантів стоїть жінка у зеленому костюмі із незабутньою посмішкою на обличчі, моя перша вчителька, Світлана Олександрівна. Наша "друга мама" повела нас у країну знань, навчила писати, читати, малювати, цінувати прекрасне. У старших класах у нас були дуже гарні вчителі. Кожен намагався зацікавити саме своєю дисципліною. Цікаві лабораторні роботи з фізики, біології, географії, хімії, відкриті уроки з англійської мови, творчі вечори, присвячені українським письменникам та поетам, театральні вистави старшокласників - ось воно шкільне життя. Я дуже старалася та вчила всі уроки з особливою ретельністю, але, нажаль, жодна з дисциплін не приваблював мене. Віддушиною була фізкультура, і я брала участь у міських спортивних естафетах. Школа у нас була гуманітарна і практично всі випускники ставали студентами інституту іноземних мов. Роки пролетіли непомітно, і прийшов час визначатися з майбутньою професією. Гуманітарні науки не приваблювали мене, але й від точних - я була не у захваті.
          Ну ось, вже і 11 клас. Ми з братом вирішили вступати до залізничного або технічного вузу. Щоб поліпшити свої знання з математики, ми пішли до репетитора. Володимир Михайлович за рік навчив нас любити й розуміти цю науку.
          У 2003 році я закінчила школу із "золотою" медаллю, і незабаром ми вступили в АДІ та ДонНТУ.

Університет

          Підкорити ДонНТУ нам вдалось не відразу. Велика кількість спеціальностей з непростими й незрозумілими назвами, привабливі описи факультетів у проспектах для абітурієнтів - все було так красиво і казково. Ми з братом (Фесенко Антоном Валерійовичем) спочатку вибрали спеціальність ЕАПУ. Щоденна підготовка, переживання, перші рейтингові випробування і от вона перша невдача - я не вступила. Наступним кроком була співбесіда на ФОТІ. Я знову пролетіла. Завдяки підтримці брата й батьків я не зупинилася на "досягнутому".
          АДІ прийняв мене із розпростертими обіймами. Ми з Антоном, після співбесіди з математики, відразу були зараховані на обрану нами спеціальність. Однак, щось не те... Осад на душі та образа не давали мені спокою. Я вирішила використати свою останню можливість і вступити в ДонНТУ на загальних підставах на спеціальність СУА факультету КІТА. Диво - сталося!
          Студентське життя виявилося для мене черговим випробуванням. Наша маленька школа із блискучою підлогою в клітинку, червоними та жовтими диванами, картинами, дитячими виробами у дзеркальних шафках, квітами та лимонами у коридорах, музеями, раніше здавалася мені звичайною. Тоді я ще не знала, що це був інший світ - світ затишку і чистоти. Із цього "маленького раю" я потрапила в університет - вищий навчальний заклад. Сумні довгі коридори, сірі стіни, метушня, байдуже ставлення людей до навколишнього середовища та один до одного - ось вона реальність. Але, нащастя, це було лише перше враження.
          Нове оточення, гуртожиток №2, безліч корпусів - усе для мене було незвичайним. Перша сесія для мене закінчилася не дуже вдало, позначилися стрес та нервова напруга. Як кажуть, перший млинець комом. Наполегливість і старанність допомагали мені оминати перешкоди, які виникали.
          Коли прийшов час вибирати тему наукової роботи, у мене знову виникли труднощі. З другого курсу я займалася з одним керівником, а на четвертому - перейшла до іншого - доцента кафедри АТ Константинова Сергія Всеволодовича. Після здачі бакалаврського іспиту, мене зарахували до магістратури. У результаті довгих міркувань, ми з моїм науковим керівником сформулювали тему магістерської роботи: "Розробка та дослідження цифрової системи автоматичного регулювання змінної напруги". Зараз я наполегливо працюю над цим проектом.

Плани на майбутнє

          Зараз я мрію написати магістерську роботу, потім постараюся її захистити. А що буде далі, не знаю. Куди занесе мене життя, і скільки ще я нароблю помилок? Як сказав російський поет І. Л. Сельвінський: "Усяке життя, яке не є, - це світ втрачених можливостей". Я намагатимусь втратити їх якнайменше і приймати всі подарунки долі із вдячністю.