Замість резюме
Середній бал за період навчання — чотири вісімдесят з гаком
Закінчив бакалаврат ДонНТУ за спеціальністю "Телекомунікаційні системи та мережі".
Вільно володію українською, російською, англійською мовами. Німецькою володію на базовому рівні.
Професійні навички:
- програмування (C++, PHP, Delphi, MFC, ActiveX, .NET, Qt);
- бази даних (SQL/MySQL/Oracle)
- системне проектування та аналіз (Elanix SystemView, AWR Microwave Office, Ansoft Designer)
- проектування і налаштування IP мереж
- телекоммуникаційні технології (ISDN, Frame Relay, xDSL)
- основи Web-дизайну (HTML, XHTML, CSS, JavaScript)
- основи тривимірної графіки (3ds max)
- векторна та растрова графіка (Adobe Photoshop/Corel Photo-Paint,
CorelDraw, MS Visio, Adobe Fireworks, Kompas 3d, AutoCAD)
Дитинство
Усе почалося з того, що я народився 14 березня 1986 року в Артемівську. Як мене
туди занесло — неважливо, оскільки в паспорті зазначено "Донецьк", і все своє життя я прожив в цьому місті.
Зазвичай усі пишуть про значність, або, навпаки, незначність дня свого народження, але я навіть ніколи
про це не замислювався. За виключенням того факту, що нещодавно я відкрив, що 14×3=
42, хоча
навряд чи це комусь щось скаже. Перші тижні або навіть місяці свого життя займався тим, що спричиняв
батькам безліч неприємностей, псуючи нерви та пелюшки.
На момент моєї появи на світ, брату вже було 4 роки. Саме завдяки йому моє дитинство
пройшло так, як пройшло, оскільки до дитячого садку я не ходив, а с сусідськими дітьми
не дуже ладив. А з братом та його друзями було набагато цікавіше, і, що дивно, вони чомусь
не заперечували.
Якщо пригадати якісь примітні події з раннього життя, то більшість з них була
пов′язана з моєю цікавістю. Багато дітей, наприклад, розбирають нові іграшки або навіть пробують
їх на смак. Я пішов дальше, і закінчив тим, що проколов собі наскрізь щоку віссю від розібраного
гелікоптера. Ще одним улюбленим зайняттям було ховатися від догляду батьків, доки вони чимось зайняті,
і вирушати на пошуки нових відкриттів. А одного разу я привів додому якусь дівчинку, і заявив, що
вона добра, і буде жити з нами. Чим все це скінчилось, якщо чесно, не пам′ятаю
Отроцтво
Взагалі, дитинство моє було веселим і безтурботним, доки я не прийшов у вересні
1993 року до школи №136, де воно стало ще веселішим та безтурботнішим. Однак, це не завадило мені
із самого початку записатись у відмінники і протриматись до самого кінця мого навчання в цій школі.
Водночас, я почав займатися тенісом, в якому, на жаль, не досяг великих успіхів, переважно через свою
власну лінь. Щоправда, зараз нечасто, але з превеликим задоволенням граю. В цій школі у мене з′явилися
перші справжні друзі. На жаль, житяя склалося так, що тепер я майже їх не бачу, і зовсім не спілкуюсь
з ними.
У квітні 2000 року я з родиною переїхав до центру міста. Передо мною став вибір, до якої школи йти.
Варіантів було небагато — №9, в якій мені одразу не сподобалась директриса, №1 з тією ж самою
проблемою, та №2, де директором був Лось, а також, свого часу, вчився мій батько. Отже, я обрав саме
останню. Роки проведені в цій школі, напевно, стали, найбільш неповторними і незабуваними. Ми й досі зустрічаємось
з однокласниками, щоб поспілкуватись та згадати "старі добрі" часи, а один з них — мій найкращий
друг.
Саме тут я вперше почав замислюватись про своє життя і намагатися якось ним керувати або змінювати, хоча
й не можу сказати, що це було завжди успішно. З цією ж школою пов′язана одна досить сумна історія,
розповідати яку тут не має сенсу, але що сильно вплинула на моє подальше ставлення до життя. Ця школа
зробила з мене філолога — я неодноразово перемагав на олімпіадах з англійської, і мені навіть
пообіцяли вступ до філфаку ДонНУ без іспитів. Але щось у моїй голові повернулося не так, як треба,
і я вирішив вступати до ДонНТУ на спеціальність "Телекомунікаційні системи та мережі". Причину цього
рішення мені буде важко назвати і зараз, але, принаймні, тепер я розумію, що це все ж таки було не
дарма. Несподівано для себе, я успішно пройшов рейтингові випробування, і вже перед початком літа 2003
року міг гордо вважати себе студентом.
Юність
Університет безперечно надав моєму життю нового дихання. По-перше, навчальний процес — нескінченні
лекцій, безсонні ночі, біготня за викладачами в останній день перед іспитом, та інщі радощі студентського
життя. Часом було важко, а інколи, навпаки — халява, але я все ж таки сподіваюсь, що хоч який слід
все це залишило. По-друге, університет надав виключну можливість відчути себе самостійним. Яка б
не була ..., за вуха ніхто тягнути не буде, і все доводиться вирішувати самому. На це питання погляди,
зазвичай, різні, як у студентів, так і у викладачів, але я завжди був на стороні традиційних методів
вирішення подібних проблем, а саме, своїми зусиллями. Але не без допомоги друзів, а як інакше? По-третє, і це
найважливіше, нові друзі та знайомі і все, що з ними пов′язане, починаючи від походів Кримом
і закінчуючи зірваним КВНом на день Металурга.
Коли настав час вибирати наукового керівника, я зіткнувся з проблемою, сутність якої полягає в тому, що
більшість магістерських робіт присвячено проектуванню телекомунікаційних мереж. Вирішивши, що це не для
мене, я почав працювати з В.В.Пасльоном, вивчаючи питання обробки траекторної інформації. Однак і ця тема
мене не дуже зацікавила, і тоді я звернувся до Александра Григоровича Воронцова, що свого часу
оцінив мої знання на 3, але згодом успішно про це забув, що і допомогло мені пройти його відбір.
Разом з ним я і розробив тему своєї магістерської роботи, що звучить як "Проектування та розробка програмованого НВЧ
синтезатора частоти на основі ФАПЧ для систем телекомунікацій, вимірювання та контролю"
Що далі?
Спочатку було б непогано закінчити нарешті свою наукову працю і диплом. Звісно, захистити його. Бажано на 5.
Ще я думаю про те, щоб організувати виставку фотографій, але перш треба винайти якусь спільну ідею.
Потім — Кавказ. Потім — океан. Далі буде...
|
