Хищенко Олександр Сергійович

k512ej@yandex.ru

463-961-763

     Вступив до університету, оселився в гуртожиток, облаштували кімнату з пацанами, привіз комп'ютер, спав, просипався, ходив на пари, писав, відповідав, захищав курсові й лабораторні, тимчасово працював вантажником, гуляв після пар, пив пиво, влаштувався на постійну роботу - коротше, от у такій суєті й нагромадив я прохідний бал 4,64 на бюджет у магістратуру. Ну, це все дуже коротко й стисло й тільки про студентське життя, тому давайте відмотаємо 22 роки - адже все набагато цікавіше. І так...

     ... зимовий морозний день, точніше 25 лютого 1986 року, а ще точніше 11 година ранку - не знаю, що відбулося, коротше з'явився я на світ вагою в 4 кілограми 400 грам у родильному відділенні міста Сніжне, Донецької області (хочу помітити, що я був найважчим у роддомі й це до вибуху на Чорнобильській АЕС!!!). Мама говорить: "... ти був з народження голодним ...". Я цього не знаю, але заперечувати не буду. Ходити навчився в дев'ять місяців, до цього плазував так швидко, що батьки іноді не встигали за мною встежити. Так, ледве не забув - спокійний був, як удав! От такий він, перший рік мого життя на планеті Земля.

     Через три роки після народження, мене, як і всіх на той час радянських дітей мама з татом віддали в садок. До речі про них:
     МАМА - Хищенко Людмила Петрівна, технік-товарознавець за освітою, проводила із мною цілі вечори з метою дати ті знання, якими володіла сама. Мама - низький УКЛІН тобі.
     ТАТО - Хищенко Сергій Степанович, технік-електромеханік за освітою, навчив мене всій чоловічій роботі, яку я згодом виконував на совість і мною батько був задоволений. Тато - величезне тобі СПАСИБІ за це.
     Отже, продовжу. За роки, проведені в садку Сонечко, я три рази умудрився розбити голову (боляче було й багато крові), сподобатися всім дівчинкам моєї групи (Казанова, блін), одержати величезну кількість подарунків від них (це було приємно). Не сховаю, був примхливий до їжі, за що неодноразово під час сонної години стояв у куті й злився на вихователів. Але однаково величезна їм подяка. От так день у день і пролетіли ці безтурботні дні, а далі ...

     ... а далі, як у всіх дітей, перший раз у перший клас. Шкільні роки пролітали, чим далі, тим швидше. Вчився я на 4 і 5 (п'ятірок було набагато більше). Брав участь у багатьох заходах, за що був неодноразово нагороджений. Після трьох років навчання перейшов у велику школу, де були зовсім інші порядки (змушували чергувати, як по школі, так і в класі, задавали з кожним роком більше домашнього завдання). Паралельно зі шкільною програмою грав у футбол за збірну свого міста, тренером якої був Бороненко Юрій Мефодійович. Спасибі вам, тренер, за той досвід і ті навички, що я придбав. Було все - і сльози, і радість, і травми, і кубки.
     Ось так непомітно я опинився в одинадцятому класі, коли потрібно було задуматися про майбутнє. Над вибором університету я довго не думав, як і з вибором спеціальності. Усе відбулося дуже швидко: у школу прийшов список факультетів і спеціальностей Донецького національного технічного університету, довго не думаючи, я вирішив - факультет КІТА, спеціальність ТКС. Потім були три невдалих для мого вступу до університету рейтинги. Але от настав день співбесіди, море хвилювання - у підсумку 3 і я потрапив на бюджетну форму навчання (цільовий контракт). Залишалося тільки здати випускні іспити в школі, два тижні напряга й усе - 5 відмінно зданих іспитів. Після цього був випускний, на якому ми відірвалися по-повному. От так пролетіло моє шкільне життя!

     3 вересня 2003 рік - молодий студент на маршрутці із двома сумками приїхав в обласне місто Донецьк. Почалося студентське життя. Після зборів факультету КІТА я потрапив у групу ТКС-03б. Вчився протягом п'яти років однаково, завжди одержував стипендію. Напевно, рятували крики опівночі перед іспитом: "прийди, халяво!" або молитва студентська. До речі от вона:

Избавь меня, Боже:
От декана рожи,
От контрольной близкой,
От оценки низкой,
От зачета стремного,
От стакана неполного,
От похмелья наутро,
И от пары занудной,
От работы курсовой,
От лабы чумовой,
От задания индивидуального,
От друга в стельку пьяного,
От скуки и тоски,
От ответа у доски,
От нехватки друзей,
Да, пивка мне налей!
Дай еды до отвала,
Чтоб плохо мне стало.
Дай мне выспаться сладко
В своей теплой кроватке.
Отвлеки, Боже, препода,
Чтобы шпор не заметил он.
Укажи мне на экзамене легкий билет,
Чтоб его лишь учил(а) я, остальные нет.
Зачет мне, о Боже, схалявь.
Степуху немножко прибавь.
Сессию отодвинь.
Вот и все... аминь...)))))

     Першочергова мета - це написати й захистити магістерську роботу. Вся чоловіча половина магістрів пише: посадити дерево, виростити сина й побудувати будинок! Якщо чесно, то будувати будинки повинні будівельники, саджати дерева - завдання біологів, з дітьми можна почекати. Спочатку потрібно піднятися по кар'єрним сходам, а потім, як говориться: "Усе купимо!"
     А закінчити хочу словами Генріха Форда:

"Вважаєте Ви, що зможете щось зробити, або вважаєте, що не зможете - у будь-якому випадку Ви будете мати рацію!"