опис: у даній статті характеризовано методи і принципи (принципи об’єктивності, територіальної цілісності, комплексності, однорідності, генетичної єдності тощо) фізико-географічного районування

джерело: http://www.tnpu.edu.ua/subjects/

Для дослідження регіонів можна виділити ряд принципів, серед яких виділяють принципи об’єктивності, територіальної цілісності, комплексності, однорідності, генетичної єдності, поєднання зональних і азональних факторів. За своєю теоретичною «вагою» ці принципи є нерівноцінними.

Так, територіальна цілісність району обумовлена вже його позначенням комплексності; комплексніть повинна розумітись сама по собі, оскільки мова йде про районування природних комплексів.

Більшого роз’яснення вимагає принцип однорідності. Об’єднання геосистем за принципом однорідності властиве типології. Будь-який фізико-географічний регіон — це складна територіальна система, яка об’єднує неоднорідні складові частини. Ступінь неоднорідності, а відповідно різноманітності природних умов і ресурсів включає специфіку кожного регіону з точки зору його господарського освоєння і використання. Внутрішня гетерогенність регіону має закономірний, впорядкований характер. Для кожної території регіонів вона індивідуальна і може бути виражена у переважанні того чи іншого типу, або класу ландшафтів-домінантів, або в чергуванні гетерогенних типів, або класів. Кожному регіону властиве свого роду морфоструктура, аналогія морфоструктури ландшафта, але на іншому регіональному рівні і відповідно обумовлена іншими факторами.

Можна таким чином, двояко розуміти однорідність регіону. З одного боку, це однорідна неоднорідність, тобто специфічна впорядкованість внутрішньої будови, а з другої — однорідність у відношенні, що зумовлюють відмінність даного регіону від всіх інших, його індивідуальність. Для кожної категорії, для таксономічного рангу критерії цієї однорідності повинні бути чіткообумовленими, вони пов’язані перш за все з конкретними зональними і азональними формами (наприклад гідротермічні критерії для зон і підзон тощо).

Теоретичні основи фізико-георафічного районування повинні являти собою систему логічно взаємозв’язаних принципів, які виходять із закономірностей диференціації та інтеграції комплексів регіональної зосередженості. Оскільки ці закономірності є об’єктивними, то результатами районування у вигляді сітки районів зі всіма їх ієрархічними співвідношеннями повинні мати (носити) об’єктивний характер, тобто вони не залежать ні від призначення районування, ні від суб’єктивих поглядів, або смаків того чи іншого автора.

У 50-их роках була поширена концепція, згідно якої вибір критеріїв районування і його результати залежали б від його призначення (навчальне, сільськогосподарське, природоохоронні). Але цей напрямок не мав визнання, адже неможливо припустити, щоб система ландшафтних зон, гірських та рівнинних країн, яка існує незалежно від нашого бажання та відношення до нього може змінюватись в залежності від завдання, яке ставить перед собою суспільство.

Формування фізико-географічних регіонів —– тривалий процес. Кожний регіон — є продуктом історичного (палеогеографічного) розвитку, в ході якого відбувались взаємодії різних районоутворюючих факторів і могло б неодноразово змінювати їх співвідношення. Звідси є потреба у генетичному принципі, який підтримується багатьма вченими, але на практиці районування ще не знайшло всебічного застосування. В певній мірі це пов’язано з неповним палеографічним літописами і труднощами відтворення генезису і історії регіональних геосистем різних порядків. Суть генетичного принципу полягає в тому, щоб вияснити, як відбувалась фізико-географічна диференціація території, в міру яких обставин і в який час (період) відокремились регіональні одиниці різних рангів, яка міра їх внутрішньої генетичної спільності.

Так Руська рівнина як особлива фізико-географічна країна зберігає єдність і територіальну цільність протягом багатьох періодів історії, не дивлячись на те, що ландшафти в її межах багаторазово змінювались і зовнішні межі також не залишались незмінними. В результаті диференційованих тектонічних рухів, морських трансгресій, неоднакового характеру складконагромадження і денудації в різних частинах впливу материкових зледенінь та інших процесів в межах цієї країни в різний час відокремились окремі фізико-географічні області (Печерська, Тімошська, Поліська, Причорноморська тощо). Кожна із цих областей відрізняється від інших віком, генезисом і будовою фундаменту, характерним складом генетично близьких ландшафтів.

Застосування історично — генетичного аналізу дозволяє зробити висновок, що регіональна диференціація йде одночасно двома лініями — зональною і азональною. Ці два процеси мають вплив один на одного, розвиваються незалежно один від одного, так як обумовлені різними причинами. Азональні зв’язки ландшафтів, як правило є більш довгими, ніж зональні, так, як головний «носій» є найбільш консервативним компонентом — твердий фундамент, який є поєднанням між древнім і сучасними ландшафтами.

Одне із головних місць, якщо не саме головне, в теорії фізико-географічного районування займає принцип — єдності диференціації і інтеграції. Точніше можна було б сказати — повинен займати, так як до останього часу на практиці переважає принцип диференціації. Зонопомірності регіональної диференціації вже давно зацікавили географів і порівняно добре вивчені. Дослідження процесів інтеграції геосистем, в тому числі і на регіональному рівні є повним найбільш складним завданням.

Методи фізико-географічного районування — це способи виділення територіальних підрозділів і вираження їх системи на карті. Районування можливе «зверху» тобто від вищих регіонів до нищих, шляхом аналізу основних факторів фізико-географічної диференціації за допомогою спеціальних карт (геологічних, ґрунтових тощо). І інший спосіб — «знизу» — шляхом інтеграції, групуванням простих географічних комплексів у більш складні територіальні комплекси — райони, провінції, області тощо.

Робота здійснюється за допомогою ландшафтної карти. Цей процес дозволяє більш точно встановити межі кожного регіону. Ці два методи доповнюють один одного і застосовуються одночасно.