Базарова Наталія Сергіївна

Факультет: Економіки Специальність: Економіка підприємства

Тема магістерської роботи:

Відновлення стабільного економічного зростання в Україні потребує з’ясування реального стану інвестиційних процесів та причин спаду інвестиційної активності.

Україна має потужний, промислово-розвинений виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. Позитивний вплив дещо раніше мали проведена грошова реформа, стабілізація національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить у число перших п'ятьох країн Європи, а за ефективністю його використання знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій. Акумулюючи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій і менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг. Крім того, іноземні інвестиції сприяють мірам макроекономічної стабілізації, дозволяють вирішувати багато соціальних проблем цього періоду. В цілому розвитку українсько-закордонної інвестиційної діяльності властиві: визначена динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація.

Характеризуючи стан іноземного інвестування в економіку України в цілому сьогодні, його можна визначити як кризове в порівнянні з динамічними процесами, що відбуваються в міжнародній економіці. Як кризову можна також охарактеризувати і внутрішню інвестиційну сферу. Найкращим показником привабливого інвестиційного клімату для іноземного інвестора є активні внутрішні інвестиції. В Україні відбувається абсолютне і відносне зменшення інвестиційних ресурсів, хоча, по оцінках спеціалістів, для стабільного економічного росту інвестиції повинні складати 20-25 % валового внутрішнього продукту. Так, розвинуті країни мають середньорічну питому вагу капіталовкладень (gross capital formation) 16-22 % і темп приросту валового внутрішнього продукту 2-3 %. Близькі аналогічні показники були характерні 1980-1990 рр. для СРСР, коли питома вага капіталовкладень у валовому національному продукті перевищувала 30 %, забезпечуючи його щорічний приріст на 2,5%.

В даний час інвестиції здійснюються здебільшого в короткострокові проекти, знижена інвестиційна активність у базових галузях народного господарства, слабко завантажені будівельні комплекси. Питома вага довгострокових інвестиційних кредитів у ряді значних комерційних банків складає лічені відсотки, а то і частки відсотка. Стійке пожвавлення інвестиційної активності, як правило, є ознакою початку стабільного економічного зростання. Між тим, стан інвестиційної сфери в Україні протягом практично перших п’яти років незалежності можна характеризувати як параліч всієї діяльності з нарощування продуктивної основи економіки. За ці роки обсяги інвестицій в основний капітал зменшились майже в п’ять разів, спадаючи в середньому на 21% щорічно. І тільки з 2000 року почалось нарощування інвестицій, однак на сьогодні ще не досягнутий обсяг, характерний рівню 1990 року.

Вчені говорять, що Україна може вийти з кризового стану насамперед за рахунок власних сил і коштів. Проте інтенсивний перехід до конкурентоспро¬можної моделі національної економіки потребує співробітництва зі світовою системою господарювання, в якій іноземні інвестиції є важливим економічним важелем. Окрім того, варто приділити увагу таким питанням, як управління інвестиційними процесами загалом і планування інвестиційних процесів зокрема як головному чиннику підвищення інвестиційної активності.

Відмітимо, що зазначеними питаннями займалися відомі зарубіжні і вітчизняні спеціалісти: Бланк І.О., Гончаров В., Книш М.І., Крушвіц Л., Ковальов В., Пересада А., Савчук В., Хобта В.М. й ін. Однак й досі залишається не вирішеним ряд питань стосовно даної проблеми.

Розробки даних фахівців в умовах ринкових відносин, що розвиваються досить динамічно, поступово втрачають свою актуальність, що потребує переосмислення поставленої проблеми та пошуку шляхів підвищення ефективності планування інвестиційних процесів.

Метою магістерської роботи є розробка теоретичних положень, а також методичних і практичних рекомендацій, що впливають на ефективність процесу планування інвестиційних процесів на промислових підприємствах України.

Для досягнення зазначеної мети передбачається розглянути та вирішити наступні завдання:

- дослідити сучасний стан та проблеми інвестиційних процесів в Україні;

- визначити роль планування в управлінні інвестиціями

- проаналізувати процес розвитку методів і моделей планування та оцінки ефективності інвестицій;

- розглянути використання економіко-математичних моделей в інвестиційному плануванні;

- розглянути сутність мережного планування, їх побудова;

- вивчити систему розрахунку планових параметрів мережевих графіків, їх оптимізацію;

- вивчити ризики в плануванні інвестиційних процесів;

- розробити рекомендації щодо вдосконалення планування інвестиційних процесів.

Об'єктом дослідження є підприємство ЗАТ «ММЗ« Істіл (Україна)».

Предметом дослідження є теоретичні та методологічні особливості планування інвестиційних процесів в Україні.

Методи дослідження: теоретичною та методологічною основою досліджень є комплексний, системний, процесний та інтеграційний підходи, методи аналізу та синтезу, абстрагування та формалізації економічних явищ у сфері господарювання; для досягнення поставленої мети в роботі використано метод теоретичного узагальнення, якісного аналізу та синтезу; статистичні та графічні методи.

Відновлення стабільного економічного зростання в Україні вимагає з'ясування реального стану інвестиційних процесів і причин спаду інвестиційної активності.

Україна має потужний, промислово-розвинений виробничий потенціал, розвинену інфраструктуру, вигідне географічне положення. Позитивний вплив дещо раніше мали проведена грошова реформа, стабілізація національної валюти і керованість інфляційними процесами. За рівнем економічного потенціалу, як свідчать експертні оцінки, Україна входить в число перших п'яти країн Європи, а за ефективністю його використання знаходиться в другій сотні країн світу. Світовий досвід свідчить, що країни з перехідною економікою не в змозі самостійно вийти з економічної кризи без залучення й ефективного використання іноземних інвестицій. Акумулюючи капітал, забезпечуючи доступ до сучасних технологій та менеджменту, іноземні інвестиції не тільки сприяють формуванню національних інвестиційних ринків, але і роблять динамічними інші чинники в розвитку ринків товарів і послуг.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського центру досліджень, підприємницький ризик вкладання інвестицій в Україну становить 80%. Саме він зумовлює незначний потік прямих інвестицій. У світовому потоці прямих інвестицій на економіку України припадає близько 1%, а це дуже мало. Науковці кажуть, що Україна може вийти з кризового стану в першу чергу за рахунок власних сил і засобів. Проте інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі національної економіки потребує співробітництва зі світовою системою господарювання, в якій іноземні інвестиції є важливим економічним важелем. При цьому важливою передумовою залучення як внутрішніх, так і іноземних інвесторів є ефективний механізм управління інвестиційними процесами в цілому і планування інвестиційних процесів зокрема як головного фактору підвищення інвестиційної активності [4, c. 36-37].

Здійснення планування традиційно включає постановку цілей інвестиційного процесу та визначення ефективних шляхів їх досягнення на основі прийнятих рішень. Разом з тим, незважаючи на традиційність змісту цієї функції, планування інвестицій набуває специфічні, притаманні новому етапу розвитку економіки України риси, які обумовлюють неприйнятність раніше діючих підходів і принципів до управління вкладеннями капіталу та науково-технічним прогресом.

Планування повинно охоплювати довгострокове здійснення інвестиційної діяльності, прийняття середньострокових та короткострокових рішень. Довгострокове планування інвестицій є виробленням інвестиційної політики підприємства, яка включає: постановку принципових завдань, чітке визначення перспективних і поточних цілей на певний період; вироблення принципів, методів і засобів, за допомогою яких поставлені цілі можуть бути досягнуті оптимальним чином; підбір та розстановку кадрів, які здійснюють інвестиційну діяльність.

Орієнтація, прийнята інвестиційною політикою підприємства, реалізується через короткострокові плани і через прийняття окремих рішень. Поточне планування охоплює інвестиційну діяльність підприємства в цілому протягом певного періоду та планування окремих інвестицій. Загальний план може розроблятися у вигляді бізнес-плану розвитку підприємства, інвестиційного бюджету, програми технічного розвитку. Планування інвестицій завжди націлене на вирішення питання про доцільність вкладення коштів. Тому вирішальне значення для розробки планів набуває виконання інвестиційних розрахунків, що охоплюють різні періоди існування інвестиційних об'єктів.

Практично процес планування реалізації проекту є безперервним. Він починається відразу після прийняття рішення щодо опрацювання проекту, триває в рамках всіх наступних фаз проекту і завершується разом із закінченням робіт з його реалізації.

Стратегічне планування інвестиційного проекту є одним з найбільш складних етапів. Воно полягає у визначенні обсягів і характеру робіт в кожному з запланованих етапів, термінів їх реалізації та необхідних для цього ресурсів. Життєвий цикл інвестицій та перелік конкретних етапів реалізації проекту також визначається на цьому етапі.

Необхідно відзначити нові аспекти процесу планування, які вимагають певних підходів до складання планів:

- безперервність планування;

- підвищення складності виконуваних розрахунків;

- підвищення гнучкості планування;

- забезпечення оптимальності прийнятих рішень [6, c. 209-211].

Крім того, планування здійснення інвестиційних проектів вимагає застосування сучасної обчислювальної техніки з використанням різних економіко-математичних методів.

Якість інвестиційного планування в значній мірі передбачається методом, що використовується для його здійснення. Основним методом дослідження економічних систем є метод моделювання, який являє собою спосіб теоретичного аналізу об'єкта моделювання та практичні дії, спрямовані на розробку і використання моделей.

Як відомо, інвестиційна діяльність є частиною загальної системи діяльності промислового підприємства. Тому використання традиційних інструментів при моделюванні інвестиційних процесів набуває нових аспектів, ряд з яких на даний час розкрито недостатньо. Розгляд інвестиційного проекту як об'єкта моделювання, а також динамічність середовища господарювання, яка визначає хід його реалізації, висувають особливі вимоги до виду і складу елементів економіко-математичної моделі.

Беручи до уваги зазначену специфіку здійснення інвестування в даний час, потрібно підкреслити, що значну складність представляє вибір типу моделі, що дозволяє здійснити планування інвестиційного процесу.

Відомий ряд інструментів обгрунтування раціональних рішень, що використовується в плануванні інвестиційних процесів (рис. 1) [7, c. 48].

Рис.1 Інструменти обгрунтування раціональних рішень, що використовується в плануванні інвестиційних процесів (Анимация, 5 кадров, 3 цикла повтора, 96,2 Кб)

Інструментом вирішення завдань, представлених у вигляді економіко-математичних моделей, є економіко-математичні методи. Відома велика кількість методів даного класу, до яких, в першу чергу, відносяться: математична статистика (вибірковий метод, дисперсійний аналіз, кореляційний аналіз); економетрія (теорія виробничих функцій, теорія економічного зростання, глобальне моделювання); методи експериментального вивчення економічних явищ (імітаційне моделювання, ділові ігри, методи експертних оцінок). Для вирішення завдань, модель яких являє собою задачу лінійного програмування, традиційно використовується симплексними метод.

Слід зазначити, що економіко-математичне моделювання при інвестиційному плануванні має ряд істотних особливостей, пов'язаних як з об'єктом моделювання, так і з застосовуваним математичним апаратом. Розглядаючи моделювання інвестиційної діяльності як процес, можна виділити наступні структурні елементи: об'єкт планування (інвестиційний проект або програма), суб'єкт (дослідник) та модель, яка являє собою специфічний зв'язок між суб'єктом і об'єктом планування.

Серед основних практичних завдань, що розв'язуються за допомогою економіко-математичного моделювання інвестиційної діяльності промислових підприємств, можна виділити:

• аналіз зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства, що впливають на здійснення інвестиційних проектів або програм;

• формулювання цілей здійснення модельованих процесів;

• визначення типу економіко-математичної моделі в залежності від реальних умов здійснення капіталовкладень;

• відбір найбільш вагомих факторів, що впливають на здійснення інвестиційного процесу, і формування на цій основі параметрів економіко-математичної моделі;

• вибір крітеріальних показників відповідно до основних завдань, які вирішуються за допомогою реалізації інвестицій;

• визначення методів і інструментів знаходження рішення економіко-математичної моделі;

• економічне прогнозування, передбачення ходу реалізації планованих інвестицій;

• вибір оптимальних варіантів вкладання коштів;

• вироблення управлінських рішень [11, c. 76-77].

Враховуючи розглянуту раніше класифікацію видів економіко-математичних моделей інвестиційного планування, а також основні завдання моделювання інвестиційних процесів, можна зробити висновок, що модель довгострокового планування інвестиційної програми промислового підприємства представляє собою динамічну оптимізаційні модель, яка базується на нормативному підході до дослідження об'єкта планування. Вона повинна включати постановку й обгрунтування цілей капіталовкладень, представлених у вигляді цільової функції задачі; перелік запланованих інвестиційних проектів з урахуванням ймовірних термінів їх введення в експлуатацію; систему обмежень, що впливають на хід реалізації програми і визначають прийняття рішення щодо інвестування.

Раніше було відмічено, що під час планування інвестицій використовуються різноманітні економіко-математичні моделі. За типом використовуваного математичного апарату розрізняють моделі математичного програмування (лінійного, нелінійного, динамічного, квадратичного, цілочисельного), моделі, засновані на теорії графів (наприклад, сітьові), і ті, що базуються на теорії ймовірностей і математичної статистики (кореляційні, регресійний, дисперсійні та ін.).

Враховуючи існуючі проблеми в плануванні інвестиційних процесів запропоновано використання сітьового планування. Сітьові моделі можуть бути широко використані на всіх вітчизняних підприємствах при розробці як довгострокових, так і поточних планів. Сітьове планування дозволить не тільки визначати потреби різних виробничих ресурсів у майбутньому, але й координувати їх раціональний витрату у сьогоденні, воно дозволить поєднати в єдину систему всі матеріальні, трудові, фінансові та багато інших ресурсів і засоби виробництва і в ідеальних (планованих), і в реальних (існуючих) економічних умовах.

Сітьові графіки служать не тільки для планування різноманітних довгострокових робіт, але і їх координації між керівниками та виконавцями проектів, а також для визначення необхідних виробничих ресурсів та їх раціонального використання. Сітьове планування може успішно застосовуватися в різних сферах виробничої і підприємницької діяльності, таких як: виконання маркетингових досліджень, проведення науково-дослідних робіт; проектування дослідно-конструкторських розробок; здійснення організаційно-технологічних проектів; освоєння дослідного і серійного виробництва продукції; будівництво та монтаж промислових об'єктів; ремонт та модернізація технологічного обладнання, розробка бізнес-планів виробництва нових товарів; реструктуризація діючого в умовах ринку виробництва; підготовка та розміщення різних категорій персоналу; управління інноваційною діяльністю підприємства і т.п.

Використання сітьового планування в сучасному виробництві сприяє досягненню наступних стратегічних та оперативних завдань:

1) обгрунтовано вибирати цілі розвитку кожного підрозділу підприємства з урахуванням існуючих ринкових вимог і планованих кінцевих результатів;

2) чітко встановлювати детальні завдання всім підрозділам і службам підприємства на основі їх поєднання з єдиною стратегічною метою в планованому періоді;

3) залучати до складання планів-проектів майбутніх безпосередніх виконавців основних етапів майбутніх робіт, що мають виробничий досвід і високу кваліфікацію;

4) більш ефективно розподіляти і раціонально використовувати обмежені ресурси, наявні на підприємстві;

5) здійснювати прогнозування ходу виконання основних етапів робіт, зосереджених на критичному шляху, і своєчасно вживати необхідні планові та управлінські рішення з корегування строків;

6) проводити багатоваріантний економічний аналіз різних технологічних методів і послідовних шляхів виконання робіт, а також розподілу ресурсів з метою досягнення запланованих результатів;

7) робити необхідне коректування планів-графіків виконання робіт з урахуванням зміни зовнішнього оточення, внутрішнього середовища та інших ринкових умов;

8) використовувати для обробки великих масивів довідково-нормативної інформації, виконання поточних розрахунків та побудови сітьових моделей сучасну комп'ютерну техніку;

9) оперативно отримувати необхідні планові дані про фактичний стан ходу робіт, витрати і результати виробництва;

10) забезпечувати в процесі планування та управління роботами взаємодію довгострокової загальної стратегії з короткостроковими конкретними цілями підприємства [8, c. 132-134].

Таким чином, вживання системи сітьового планування сприяє розробці оптимального варіанту стратегічного плану розвитку підприємства, який є основою оперативного управління комплексом робіт під час його здійснення.

При побудові сітьових графіків необхідно враховувати всі існуючі реальні умови та конкретні характеристики робіт на кожному підприємстві.

Аналіз створених сітьових моделей покликаний у першу чергу виявити можливість досягнення запланованих стратегічних і тактичних цілей, оцінити соціально-економічну ефективність кінцевих результатів і знайти реальні шляхи оптимізації використання обмежених виробничих ресурсів. В результаті оптимізація сітьових графіків полягає у покращенні процесів планування, організації та управління комплексом робіт з метою скорочення витрат економічних ресурсів і підвищення фінансових результатів при заданих планових обмеженнях.

Результати сітьового стратегічного планування можуть бути використані на підприємствах при розробці річних планів техніко-економічної, соціально-трудової, фінансово-інвестиційної та всіх інших видів ринкової діяльності.

Вживання системи сітьового планування сприяє розробці оптимального варіанту стратегічного плану розвитку підприємства, який є основою оперативного управління комплексом робіт під час його здійснення.

Сітьове планування дозволить зменшити терміни виконання складних проектів та оптимального використання ресурсів. Використання сітьових методів при плануванні інвестиційних процесів дозволить значною мірою оптимізувати проект, встановити мінімально можливі терміни реалізації, раціональніше використовувати капітал; вирішувати такі проблеми, як ефективність, керованість, контроль і проблема мінімізації деяких інвестиційних ризиків. Сітьові методи дозволять заздалегідь визначити розвиток проблемних ситуацій, що носять довгостроковий характер, скоротити термін реалізації інвестиційного проекту, автоматизувати процес визначення показників реалізації інвестиційного проекту, мати постійну інформацію про стан та етапи реалізації проекту, розраховувати параметри інвестиційного проекту з урахуванням уже виконаних робіт в ході реалізації проекту [8, c. 23-24].

Поетапне виконання проекту з точними датами початку та закінчення робіт, наявними запасами часу дозволить точно контролювати процес інвестування з відображенням вже виконаних етапів (контрольні параметри: дати початку та закінчення робіт, терміни їх виконання, запас часу). Оскільки ризик інвестиційного проекту прямо пропорційний терміну його виконання, то збільшення тривалості здійснення проекту збільшує ризик вкладень.

Таким чином, використання сітьового планування інвестицій дозволить значною мірою оптимізувати інвестиційний проект, встановити мінімально можливі терміни його реалізації, найбільш раціонально використовувати інвестиційний капітал. Вживання сітьових методів дозволяє автоматизувати процес визначення значущих показників реалізації інвестиційного проекту, мати постійну інформацію про стан проекту та етапи його реалізації, розраховувати параметри інвестиційного проекту з урахуванням уже виконаних робіт в ході реалізації проекту.

1. Хобта В.М. Управління інвестиціями: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Донецький національний технічний ун-т. — Донецьк : ДонНТУ, 2005. С. 394/

2. Кныш М.И. и др. Стратегическое планирование инвестиционной деятельности: Учебное пособие для вузов .- СПб: Изд. дом "Бизнес-пресса", 1998.

3. Игошин Н.В. Инвестиции: организация управления и финансирование: Учебник для вузов. - М., 1999.

4. Леркасов В.Е. Международные инвестиции. - М.: «Дело», 2008. С. 287/

5. Ефремов В.С. Стратегия бизнеса. Концепция и методы планирования. - М., 1998.

6. Ястремская Э.Н., Строкович А. Проблемы стратегии Инвестирование предприятий / / эффективный менеджмент. - Сборник статей, 1996.

7. Мировая экономика: глобальные тенденции за 100 лет / Под ред. И.С. Королева. - М.: Экономист, 2007. С. 276.

8. Абрамов В. Развитие предприятия в условиях кризиса / / Экономика Украины. - 1996 .- № 6.

9. Грузинов В.П. Экономика предприятия и предпринимательство. - М., 1994.

10. Строкович А. Инвестиционная стратегия развития предприятия / / Бизнес информ. - 1997 .- № 9.

11. Мельникова Стратегическое планирование деятельности предприятия / / Бизнес информ. - 1998 .- № 17-18.

12. Гончаров В. Сетевые методы планирования инвестиционных проектов / / Бизнес информ. - 1999 .- № 1-2.

13. Кухарев В.Н. и др. экономико-Математические методы и модели в Планирование и управлении: Учебник, 1991..

14. Сапир Ж. Экономика информации: новая парадигма и ее границы // Вопросы экономики. - 2007. - № 10. С. 22-23.