Факультет: Економіки та менеджменту
Спеціальність: Економіка підприємства.Маркетинг
Середній бал в період навчання – 4,13 Знання мов: український, російський – вільно; німецький - спілкуюсь, переводжу, читаю; англійський - читаю і переводжу із словником. Хобі: декорую туфлі
ДИТИНСТВО
Починаючи писати біографію за шаблоном Максима Горького, відразу соромишся відсутносі таланту письменника і яскравих фрагментів життя, гідних виклади. А з іншого боку, шаблон – стандартний, життя, втім, також нетривіальністю не відрізняється. А написати потрібно на 2 сторінки.
Народилася я 13 грудня 1986 року в Донецьку. Із зовсім далекого дитинства до приємних спогадів можна віднести приготоване мамою желе, в 10 різнокольорових рядів, командування молодшою сестрою (сьогодні це вже дійсно спогад, вона узурпувала владу в сім'ї) мамину подругу і її, завжди шикарні, аксесуари – браслети, бусики, шарфи. До неприємних фрагментів дитинства – болісне ходіння на танці – ненависний дерев'яний верстат, строгий хореограф, перша позиція, гранд-батман, чорний купальник і чорне парео, на відкритих заняттях – біле. Тоді я ще не знала, що таке парео і обов'язкову його приналежність в колір до купальника, в літній сезон. Тоді я ще, в принципі, багато чого не знала, і мені це було дозволено. Не було тоді кредитно-модульного контролю знань. Проте вже тоді з'явилася нез'ясовна залежність і любов до туфель – йшла я якось з вищеописаного уроку танців, переводили мене через дорогу, на трамвайних коліях я втратила туфельок, коли це відмітила супроводжуюча мене мамина подруга, туфельок вже переїхала величезна, така, що деренчить стеклами, махина. Така собі Попелюшка в п'ять років, тільки без принца і з пожованою рейками туфелькою. Шкода було туфельку. Що маємо, не зберігаємо. З того часу туфлі я свої вирішила любити, зберігати і відкривати на них полювання поза сезоном і часом, а так, по життю.
ОТРОЦТВО
З погляду лінгвістичних асоціацій, мені першим згадується курячий окіст, чомусь, ну от так – говориш «отроцтво», згадується курячий окіст.
Якщо говорити про життєві спогади, то це, звичайно, школа № 32. Там свого часу вчилася моя мама – комсорг школи, відмінниця і дядько – записний районний хуліган. От так потім всі десять років навчання і слухала і я, і сестра – «Така мама, і що за діти виросли». Про дядька, чомусь, всі мовчали. А я дуже гордилася і маминим, і минулим дядька в своїй школі. Горджуся сьогодні і їх сьогоденням, в майбутньому, буде так само. Ще з цих давніх років мама і сестра – рідні і улюблені люди, що забезпечують надійний тил, що питають про те, як пройшов день. Вони не звертають увагу вранці на мій одвічний «не з тієї ноги» настрій, а якщо я просплю більше покладеного часу, мене розбудять чашкою кави і включать мою улюблену музику. Я люблю їх, а вони мене. Так є і сьогодні, в майбутньому, буде так само.
В цей же час я переконалася в тому, що жіноча дружба існує. Моїй дружбі сьогодні 13 років. Тоді я з подругою висіла вниз головою на турніках спортивного шкільного поля, примушувала її бігати вранці, перекидалася записками на уроках. Сьогодні, не дивлячись ні на що, ми разом, полюємо за моїми туфлями і переписуємося смскамі. Зараз, як і тоді, ми годинами розмовляємо увечері по телефону, і лише вона мені говорить те, в чому я сама собі не признаюся. Про майбутнє, Ви вже, напевно, здогадалися.
ЮНІСТЬ
У 2004 році я поступила в Донецький Національний Технічний Університет. На кафедру економіки і маркетингу, факультету економіки і менеджменту. І закохалася. У маркетинг. Завдяки викладачеві Ярим-агаєву Олександру Миколайовичеві. За минулі роки, вислухані лекції, складені іспити, модулі, заліки, курсові я отримала масу потрібною, корисною, не такою потрібною і не такою корисною, загалом – різною, інформації. Але лекції саме цього викладача були «чинником щастя» в будь-якому семестрі. Мені дуже пощастило, тому, як свою магістерську роботу я пишу під керівництвом іменно цього викладача. І тому, мені дуже хочеться написати гідну мого наукового керівника, роботу. І я дуже старатимуся. Оскільки, завдяки закоханості в свою спеціальність, яку подарував Олександр Миколайович, я пройшла співбесіду на мою першу роботу – Група Компаній Аптечний Холдинг, в Управління Бренду.
Сьогодні я працюю в журналі «Афіша». І помалу, на практиці прагну застосовувати теоретичні знання, отримані в університеті.
Ще однією важливою частиною студентського життя стала для мене гра в команді КВН «Не факт!». І якщо навіть не говорити про неймовірний досвід спілкування, розвиток відчуття гумору, отримання великого досвіду публічних виступів і вивчення шляхом турів різних куточків нашої країни, не завжди, причому, маловничих, команда КВН, в якій я граю, – це Команда Друзів, в якій я живу. І це остання зупинка перед домом в щоденному ланцюжку: навчання-робота-репетиція, де ти забуваєш про всі проблеми попередніх двох. І більшість з цих друзів я можу назвати людьми, здатними грати ролі першого плану, в мойому, особисто, житті. Я їх люблю. Пишаюсь їх успіхами. Про майбутнє Ви, вже, напевно, здогадалися.
До речі, далі по обов'язкових пунктах цієї біографії, я повинна написати про плани на майбутнє. Так от, я дуже хочу зберегти все те хороше, що вже є в моєму житті, купити сумочку від Baldinini з останнього номера Cosmopolitan для мами, для сестри, для себе і далі по списку, ну, моєму особистому списку життєвих досягнень. Такий у кожного є.