АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

Кукарських А.Л.
Донецький національный технічний університет


Джерело: Маркетинг у ХХІ столітті 2008/ Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів і молодих вчених «Маркетинг у ХХІ столітті», секція «Механізми управління інноваціями» - Донецьк, ДонНТУ - 2008, с. 88-91.


Активне здійснення інноваційних процесів стає вирішальною умовою подальшого розвитку сучасної економіки нашої країни. Воно дозволить забезпечити якість зростання, ресурсозбереження, ефективність виробництва, випуск конкурентоспроможної на внутрішньому та світовому ринках продукції. Все це потребує великих інвестицій. Деяка їх частина може бути забезпечена внутрішніми джерелами фінансування. Але ж очевидно, що їх недостатньо для масштабного переоснащення виробництва, тому потрібні зовнішні інвестиції.

Проблеми фінансового забезпечення інноваційного розвитку національної економіки широко досліджуються відомими науковцями. Такими як: Л.К.Безчасний, І.О.Булкін, А.С.Гальчинський, Н.П.Гончарова, А.П.Дука, І.Ю.Єгорова, С.І. Кравченко, Б.А.Малицький, В.М. Хобта та інші.

Мета даної статті – аналіз джерел фінансування інноваційної діяльності в Україні на сучасному етапі та розгляд шляхів створення умов для залучення іноземних інвесторів до інноваційного розвитку й активізації інноваційних процесів у національній економіці.

Розглянемо, по-перше, внутрішні джерела фінансування інноваційної діяльності. Одним із пріоритетів державної інвестиційної політики має бути сприяння розвитку фінансового ринку та підвищення інвестиційної привабливості залучення інвестицій. У світовій практиці ними є банківські кредити та цінні папери. Український ринок довгострокових банківських кредитів дуже обмежений. Основними фінансовими інструментами залучення довгострокових інвестицій у найближчий час будуть цінні папери – акції та облігації [4]. Можливості використання цих інструментів в Україні мають свої відмінності. За своєю економічною сутністю акції – це інструмент розподілу власності. Однак результативність використання цього механізму в Україні знижено внаслідок процесів приватизації державних підприємств. Кошти від продажу державних пакетів акцій використовують переважно для покриття бюджетного дефіциту, пов’язаного з необхідністю виконання соціальних програм. Тому використання акцій для фінансування інноваційної діяльності пов’язано з багатьма труднощами. Отже, внесення коригувань і проведення державної політики, спрямованої на підвищення привабливості цінних паперів в Україні, вкрай необхідні для залучення інвестицій в інновації.

Загально відомо, що Україна має чималий державний борг та гострі соціальні проблеми, тому зведений бюджет також не можна розглядати як одне із джерел фінансування модернізації підприємств.

Загалом державне регулювання у сфері інвестування здійснюється з урахуванням економічних чинників, що вміщують елементи формування джерел інвестицій; методичне забезпечення державного регулювання інвестицій; формування джерел інвестицій; стимулювання залучення інвестиційних ресурсів і формування умов здійснення інвестування.

Інвестиційні ресурси підприємств у більшості випадків можуть бути сформовані завдяки амортизаційним відрахуванням. Однак на сьогодні державна амортизаційна політика не відповідає певним вимогам і вкрай недосконала. Значну частину амортизаційних відрахувань використовують не за своїм економічним призначенням. Дослідження свідчать, що амортизаційна політика в Україні протидіє накопиченню реноваційних ресурсів. Сьогодні спостерігається тенденція скорочення частки амортизаційних відрахувань у загальному обсязі фінансування [3].

Прибуток є одним з джерел інвестицій. Але можливість самофінансування зменшується через недостатні обсяги виробництва, неефективні технологічні та організаційні процеси тощо.

Аналіз стану внутрішніх джерел фінансування інноваційної діяльності українських підприємств показав, що, незважаючи на наявність в них резервів, цих джерел недостатньо для масштабної технічної та технологічної модернізації підприємств, навіть за умов їх майбутнього зростання. Тому треба шукати інші джерела фінансування. Ними можуть стати зовнішні інвестиції. Прикладом зовнішнього фінансування можуть бути кредити міжнародних фінансових організацій, які надаються державі з цільовим призначенням: для підтримки бюджету і проблемних галузей (Світовий банк); для формування валютних резервів і проведення структурних перетворень (кредити МВФ); кредитування малого та середнього бізнесу (ЄБРР). Але ці організації не можна розглядати як інвесторів масштабної модернізації українських підприємств.

На світовому фінансовому ринку спостерігається надходження інвестицій в Україну. Вони надійшли з 118 країн світу, при цьому на 10 із них припадає майже 85% їх загального обсягу. Основними країнами-інвесторами української економіки є Німеччина – 33,6% загального обсягу інвестицій, Кіпр – 9,5%, Австрія – 8,7%, США – 8,4%, Сполучене Королівство – 7,1%, Російська Федерація – 4,9%, Нідерланди – 4,4%, Швейцарія – 2,7% та Польща – 1,4% [2]. Але із загального обсягу зарубіжних інвестицій лише 1-2 % справді інноваційні [3, с.125].

Таким чином, проведений аналіз вказує на необхідність вдосконалення державної інвестиційної політики, зокрема розвитку фінансового ринку, підвищення інвестиційної привабливості залучення інвестицій з метою створення необхідних умов для активізації процесів залучення інвестицій взагалі і інвестицій в інноваційну діяльність.

Література

  1. Дука А.П. Фінансове забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності // Фінанси України. – 2005. - №11.
  2. Захарін С.В. Посилення ролі корпоративних структур у розвитку інноваційної економіки // Фінанси України. – 2006. - №5.
  3. Касич А. Зміст та завдання державної інноваційно-інвестиційної політики України // Схід. – 2005. - №6.
  4. Солотва В. Зовнішні джерела фінансування інноваційної діяльності українських підприємств // Бухгалтерський облік і аудит. – 2006. - №11.


© ДонНТУ 2009, Кукарских А.Л.