УДК 658.821

 

Визначення поняття конкурентостійкість підприємства

 

Ю.А. Сімех

Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури. Харків

Рецензенти: д-р екон. наук, проф. ХДТУБА О.С. Іванілов,

канд.екон. наук, доцент ПХТ ХДУХТ М.В. Чорна

 

Розглянуто підходи науковців-економістів щодо сутності поняття конкурентостійкість підприємства. Проаналізовано основні змістовні елементи даного поняття, їхню підпорядкованість та сформульовано авторське визначення конкурентостійкості підприємства.

Ключові слова: конкурентостійкість підприємства, рівновага, стійкість, економічна ефективність.

 

Рассмотрены подходы ученых-экономистов относительно сущности понятия конкурентоустойчивость предприятия. Проанализированы основные смысловые элементы данного понятия, их подчиненность и сформулировано авторское определение конкурентоустойчивости предприятия.

Ключевые слова: конкурентоустойчивость предприятия, равновесие, устойчивость, экономическая эффективность.

 

Approaches of scientists-economists to determination of term competitiveness - stability of enterprise. The basic semantic elements of the given notion are analyzed, their subordination and author determination of competitiveness - stability of enterprise is formulated.

Key words: competitiveness - stability enterprises, equilibrium, stability, economic efficiency.

 

Дослідженням конкуренції займаються вчені вже досить довгий час, при цьому існує багато поглядів щодо конкуренції, і це поняття змінювалось в залежності від трансформаційних процесів в економіці. З першу в основу сутності терміну конкуренція було покладено поняття – суперництво. У сучасному сприйнятті суперництво розглядають лише як ознаку поводження якогось об’єкту, в той час як конкуренція характеризує модель ринку, за допомогою якої виникає можливість передбачати поведінку цього об’єкту на конкретному ринку. Саме це покладено в основу дослідження поведінки конкурентів та механізму забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Рішенням цієї проблеми займаються багато вчених-економістів, однак в порівнянні з конкурентоспроможністю дослідження конкурентостійкості, в сучасних умовах постійного посилення конкуренції, є більш актуальним. Це пов’язано з підвищенням швидкості динамічних економічних процесів в Україні, невизначеністю та мінливістю як зовнішнього, так і внутрішнього середовищ підприємства.

В науковій літературі, присвяченій розгляду економічних проблем, значну увагу приділено питанням забезпечення конкурентоспроможності підприємства. Незважаючи на це, й досі не має єдиного погляду щодо визначення конкурентоспроможності підприємства. Так, наприклад, у матеріалах Міжнародної організації “Європейський форум з проблем управління” конкурентоспроможність підприємства та товарів ототожнюються. Фатхутдінов Р.А., в свою чергу, розглядає конкурентоспроможність як характеристику якогось об’єкту, в ролі якого може виступати як продукція, так і підприємство. Інші автори [1, 2] присвятили свої публікації дослідженню конкурентоспроможності на різних рівнях: від товару до країни. Крім того, багато вчених займаються проблемою стратегічного управління та планування, з метою забезпечення конкурентоспроможності підприємства (М. Портер, Ф.Котлер, Л. Шевченко, А.Ю.Юданов, І.Ансофф та ін.). Слід відмітити, що деякі науковці займаються дослідженням як конкурентоспроможності так і конкурентостійкості підприємства [3, 4].

Незважаючи на плідну працю вчених-економістів, залишаються невирішеними деякі аспекти проблеми, а саме: на сьогодні не існує чіткої межі між поняттями «конкурентоспроможність» та «конкурентостійкість», чіткого визначення особливостей цих понять.

Метою даної статті є уточнення поняття «конкурентостійкість» підприємства, визначення змістовного зв’язку між поняттями «конкурентоспроможність» та «конкурентостійкість». Для досягнення поставленої мети були розглянуті різні теоретичні підходи до трактування поняття конкурентостійкість підприємства; приділено увагу аналізу співвідношення понять конкурентостійкість та конкурентоспроможність підприємства, визначена їх змістовна підпорядкованість.

В сучасних умовах розвитку економіки України, дослідження та забезпечення конкурентоспроможності підприємства є не лише важливою проблемою, але й стає об’єктивно необхідною. Однак, останнім часом у наукових публікаціях все частіше зустрічається такий термін як конкурентостійкість, який найчастіше використовують лише як синонім конкурентоспроможності, що на думку автора є дещо неточним.

Тридід О.М. стверджує, що: «Під конкурентностійкістю підприємства мається на увазі здатність підприємства в порівнянні з конкурентами протистояти дестабілізуючому впливу факторів зовнішнього середовища» [3,C.76]. Науковець досить точно визначає конкурентостійкість підприємства, оскільки саме це поняття характеризує два напрямки: участь у конкурентній боротьбі та стійкість підприємства. Однак на думку автора даної роботи конкурентостійкість залежить не лише від факторів зовнішнього оточення. Оскільки зміни у внутрішньому середовищі підприємства також можуть мати негативні наслідки. Тому, стійкість підприємства повинна протистояти факторам як внутрішнього, так і зовнішнього середовища підприємства. З огляду на це, виникає необхідність детально розглянути поняття стійкості підприємства.

Будь-яке підприємство представляє собою відкриту економічну систему, оскільки знаходиться у взаємодії із зовнішнім оточенням та великій залежності від нього, чим визначаються її особливості: динамічність і не стаціонарність; безперервний розвиток та прагнення зберегти свою структуру.

Системам, що розвиваються, властиві, з одного боку, сталість структури, з іншого - втрата стійкості, руйнування однієї структури та створення іншої сталої структури. Термін перебування різноманітних систем, що розвиваються, у стабільному стані може бути різним, тому процес розвитку являє собою послідовність циклів еволюційних змін станів у середині циклу, із стрибкоподібним переходом стану наприкінці циклу на новий якісний рівень, що розпочинає початок нового циклу [5].

Особливої уваги необхідно надати особливості функціонування системи, що розвивається, у якості якої Ареф'єва О.В. та Шнипко О.С. виділяють незворотність, тобто неможливість переходу від новоствореної структури до старої, зруйнованої структури. Незворотність, так само як і втрата стійкості, - обов'язкова властивість будь-якої системи, що розвивається. Причому дуже важливим є суперечності між стабільністю та розвитком: гіперстійка, стабільна система неспроможна розвиватися, оскільки вона руйнує будь-які відхилення від свого гіперстійкого стану. Для переходу у якісно новий стан система обов'язково, у певний проміжок часу, буває нестійкою. Проте, перманентна нестійкість – це інша крайність, що так само, як і гіперстійкість, є шкідливою для системи, яка розвивається, оскільки вона виключає фіксацію, закріплення у системі характеристик, необхідних для взаємодії із зовнішнім середовищем та утворення сталої структури [5].

Отже, розвиток економічних систем становить загрозу їхній безпеці, заперечуючи наявну їхню структуру та провокуючи незворотні її зміни для утворення нової структури. Таким чином, варто зупинитися на особливій ролі категорій стійкості та рівноваги для підтримки і подолання загроз безпеки економічних систем.

З позицій підприємства, стійкість можна розглядати як здатність системи зберігати свій працездатний стан з досягнення запланованих результатів, при наявності різних впливів, що обурюють. Збурювання може викликати тимчасові відхилення координат стану системи в межах заздалегідь визначених допусків, але при припиненні впливів, стійка система повинна повертатися у вихідне становище [6] .

Таке визначення, на думку автора, не є досить вірним, оскільки, працездатний стан не завжди характеризує ефективність функціонування. До того ж науковець робить наголос на тому, що система в момент припинення впливів повертається у свій початковий стан, однак, така ситуація є дещо ідеалістичною. Доречно навести результати досліджень професора Градова А.П., за словами якого, ні яка виробнича система не функціонує у вакуумі, її оточує або вона знаходиться у сильно диференційованому середовищі, яке ніколи не буває стабільним [7].

«Під станом стійкості розуміється здатність економічної системи, що підверглась несприятливому відхиленню за межі її допустимого значення, повернутися у стан рівноваги за рахунок власних або позикових ресурсів, перепрофілювання виробництв і ін.» [8, C. 160]. В цьому аспекті виникає таке поняття як рівновага, яке в науковій літературі інколи розглядають як синонім стійкості. Досить точно висвітлює цей аспект Василенко В.О., який вважає, що рівновага в економіці є умовою її нормального функціонування, однак, з часом новий стан рівноваги може бути відмінним від початкового і, не зважаючи на це, система як і раніше буде знаходитись у рівновазі [9].

Деякі вчені розглядають різні стани рівноваги. Рівновага може бути стійкою у випадку, коли система виведена з рівноваги, повертається у вихідний стан. Рівновага є хиткою, коли, після того, як обурюючий вплив усунутий, система продовжує віддалятися від рівноваги в напрямку збурювання. Рівновага може бути також байдужою, коли стан системи, після того як обурюючий вплив усунутий, не змінюється [10]. На думку автора даної роботи, таке визначення є дещо неточним, оскільки дослідник стверджує, що система «повертається у вихідний стан» та «стан системи… не змінюється». Але ж, як вже було відзначено раніше, будь-яка економічна система знаходиться у постійному розвитку, тому її стан постійно змінюється, навіть якщо не виникають якісь несприятливі події. Проте, заслуговує уваги визначення науковцем стійкого стану рівноваги, що є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.

Таким чином, рівновагу підприємства можна визначити як такий стан, при якому підприємство має позитивну динаміку функціонування, або не виходить за межі встановлених границь. Тоді, стійкість – це потенційні можливості підприємства повернутися у стан рівноваги. Отже, для забезпечення конкурентостійкості підприємства, необхідною умовою є не лише стійкість, але й рівновага системи. Слід відзначити, що за своєю сутністю стійкість та рівновага, незважаючи на свої функціональні відмінності, характеризують такий стан економічної системи, який надає можливість подолати кризові явища. Саме поєднання цих двох понять формує таку економічну категорію як економічна безпека підприємства, яка, на думку автора, є невід’ємною складовою конкурентостійкості підприємства.

Так, Ковальов Т. і Сухорукова Т. вважають, що економічна безпека – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього оточення, а також здатність своєчасно усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, які не відбиваються негативно на його діяльності [11]. Вкрай важливим аспектом у даному визначенні є здатність пристосуватися до існуючих умов. Однак не зрозуміло, яким чином пропонується усувати загрози та захищати підприємство від негативного впливу зовнішнього оточення, адже це екзогенні фактори, на які підприємство не має безпосереднього впливу і появу яких не може запобігти.

Деякі науковці визначають економічну безпеку підприємства як сукупність чинників, які забезпечують незалежність, стійкість, здатність до прогресу в умовах дестабілізуючих факторів [12]. Досить схожим є погляд Бєндікова М., який тлумачить економічну безпеку підприємства (господарчого суб'єкта), як захищеність його науково-технічного, технологічного, виробничого та кадрового потенціалу від прямих (активних) або непрямих (пасивних) загроз [13]. Ці визначення мають єдиний недолік: повна незалежність та захищеність від загроз неможлива, оскільки, як вже було доведено, будь-яка відкрита економічна система знаходиться у взаємодії із зовнішнім оточенням, внаслідок чого постійно розвивається та змінюється.

Досить точним, на погляд автора, є визначення економічної безпеки підприємства як становища найбільш ефективного використання ресурсів для запобігання загроз і забезпечення стабільного функціонування підприємства на теперішній час і в майбутньому [14].

Саме з погляду визначення найкращого стану економічної системи, доцільно приділити увагу такому поняттю як ефективність, яка, на думку Диканя В.Л., є однією зі складових конкурентостійкості підприємства: “Конкурентостійкість визначається двома елементами: перший – конкурентоздатність товару чи товарної маси, яка у динаміці характеризує ступінь задоволення попиту; другий – ефективність виробництва та управління. Як правило, ці два елементи настільки тісно пов’язані, що часто визначають один одного” [4, C.31]. Що стосується конкурентоспроможності у приведеному визначенні, то можна стверджувати, що це є необхідною умовою конкурентостійкості. Більш детального аналізу заслуговує другий елемент визначення - ефективність виробництва та управління, оскільки він є саме тим фактором, який дає можливість забезпечити стійке функціонування у конкурентній боротьбі, на відміну від поняття конкурентоспроможності, яке характеризує лише потенційні та реальні можливості підприємства витримувати конкуренцію, а це ще не гарантує успіх у майбутньому.

Дослідженням поняття ефективність займалися багато вчених, однак, визначення терміну «ефективність» в науково-економічній літературі досі є дуже суперечливими. Більшість науковців вважають, що ефективність являє собою співвідношення кінцевого результату до витрачених ресурсів. Деякі вчені відзначають, що “ефективність – це ключове міркування за прийняття рішення про те, як виробляти. У щоденній мові слово ефективність означає, що виробництво йде з мінімальними затратами, зусиллями та втратами”[15].

Як правило, у якості основного критерію ефективності виступає досягнення максимального результату на основі наявних засобів (принцип максимізації) або досягнення певного результату з використанням мінімальних засобів (принцип мінімізації). Позиції отримання найкращого результату дотримується і.Кулішов В.В: “економічна ефективність – засіб дій, що забезпечує в результаті здійснюваних зусиль і витрат ресурсів одержання максимального (найкращого) результату” [16, С.164]. Таке визначення є, на перший погляд, досить точним, однак, проблема полягає у методах вимірювання ефективності. Якщо прийняти до уваги той факт, що сучасні умови господарювання характеризуються досить жорсткою конкуренцією, то в якості головної мети дослідження ефективності підприємства є здатність порівняння її з ефективністю конкурентів. Але ж, один і той же результат для одного підприємства може бути максимальним, а для іншого – посереднім або низьким. Тому, на погляд автора, більш прийнятним визначенням ефективності є результат дослідження Вільфредо Паретто. На його думку, ефективність це такий стан, при якому неможливо поліпшити становище хоча б одного суб’єкта, не погіршуючи при цьому становища інших. Такий підхід у науці називають оптимальністю Паретто.

Проведене теоретичне дослідження дозволило автору зробити такі висновки та узагальнення:

- стійкість характеризує стан системи;

- стійкість системи має не статичний, а динамічний характер;

- стійкість і рівновага системи знаходяться у прямій залежності, рівновага забезпечує стійкість системи, а стійкість, в свою чергу, утримує рівновагу;

- рівновага характеризує найкращий (оптимальний) стан системи, а стійкість забезпечує такий стан протягом тривалого часу.

З огляду на проведений аналіз, сформулюємо авторське бачення: рівновага – найбільш ефективний стан системи, при якому під впливом різних факторів, рівновага хоча і порушується, однак, система не припиняє своє існування, а трансформується у зовсім іншу систему, яка функціонує на якісно новому рівні.

Виходячи з усього вище визначеного, стійка система - це система, якій властива тривала рівновага, яка досягнута шляхом ефективного реагування на вплив чинників зовнішнього середовища.

Відзначимо, що стійкість підприємства – це комплексне економічне поняття, яке характеризує такий стан, при якому: по-перше, підприємство функціонує навіть в кризових умовах, що забезпечується його ефективністю; по-друге, підприємство не лише здатне вчасно реагувати на негативний вплив, але й має можливість адаптуватися до змін навколишнього середовища.

Тоді, конкурентостійкість можна визначити, як здатність підприємства не лише забезпечувати конкурентоспроможність, але й, підтримувати цей стан, як в умовах впливу негативних чинників, так і при трансформуванні загальної ситуації на даному сегменті ринку.

Таким чином, конкурентостійкість підприємства – це комплексна економічна категорія, яка характеризує ефективність функціонування підприємства в умовах конкуренції у довгостроковій перспективі та визначається (забезпечується) трьома складовими: 1) конкурентоспроможністю підприємства; 2) економічною безпекою підприємства; 3) економічною ефективністю.

Відмітимо, що всі три складові конкурентостійкості підприємства, не зважаючи на тісний взаємозв’язок та взаємозалежність, мають різні функціональні завдання (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 1 - Структура та підпорядкованість складових конкурентостійкості підприємства

Так, конкурентоспроможність підприємства визначає реальну та потенційну здатність підприємства шляхом ефективного використання свого потенціалу виробляти та збувати конкурентоспроможні товари (послуги). Однак конкурентоспроможність – це поточна характеристика підприємства, на відміну від конкурентостійкості, яка визначає стан підприємства у довгостроковій перспективі.

Економічна безпека має забезпечувати підприємству стан рівноваги та стійкості, що дає можливість ефективно функціонувати та реагувати на вплив зовнішнього та внутрішнього середовища системи протягом тривалого часу.

Економічна ефективність є обов’язковою складовою конкурентостійкості підприємства, оскільки без наявності ефективності неможливе забезпечення двох попередніх складових. Під ефективним станом автор розуміє оптимальне розподілення та використання всього потенціалу підприємства за для досягнення певного результату або поставлених цілей. При цьому, ефективність не є функцією максимізації, оскільки максимальне використання хоча б одного елемента ефективної системи, згідно з оптимальністю Паретто, може призвести до погіршення стану іншого.

Важливим аспектом ефективності є здатність протидіяти факторам як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємства. Так, оптимальне використання потенціалу підприємства дає можливість досягнення рівноважного стану, а ефективність вчасних дій керівництва забезпечує стійкість системи.

Конкурентостійкість підприємства за своєю сутністю характеризує здатність підприємства ефективно функціонувати, навіть під впливом негативних факторів зовнішнього та внутрішнього середовища, в умовах жорсткої конкурентної боротьби протягом тривалого часу.

Слід зазначити, що конкурентостійкість підприємства недоцільно розглядати, не враховуючи особливості сфери та галузі функціонування конкретного суб’єкта підприємницької діяльності. Це пов’язано з відмінностями не лише всередині організації, але й у взаємозв’язку із зовнішнім оточенням. Тому подальші розробки будуть присвячені проблемі визначення конкурентостійкості та особливостям її формування для підприємств роздрібної торгівлі.