Ефективність виробництва відноситься до числа ключових категорій ринкової економіки, яка безпосередньо пов’язана с досягненням кінцевої мети розвитку суспільного виробництва в цілому і кожного підприємства зокрема. В найбільш загальному вигляді економічна ефективність виробництва представляє собою кількісне співвідношення двох величин — результатів господарської діяльності і виробничих витрат. Проблема підвищення ефективності виробництва займає в господарському житті підприємства одне з центрових місць. Сутність проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає в збільшенні економічних результатів на кожну одиницю витрат в процесі використання наявних ресурсів.
В ринковій практиці господарювання зустрічаються різноманітні форми прояву економічної ефективності. Технічні й економічні аспекти ефективності характеризують розвиток основних факторів виробництва і результативність їх використання. Соціальна ефективність відображає рішення конкретних соціальних завдань (наприклад, покращення умов праці, охорону навколишнього середовища и т.ін.). Звичайно соціальні результати тісно пов’язані з економічними, оскільки основу всякого прогреса составляє розвиток матеріального виробництва. В умовах ринку кожне підприємство, будучи економічно незалежним товаровиробником, має право використовувати будь-які оцінки ефективності розвитку власного виробництва в рамках встановлених державою податкових відрахувань і соціальних обмежень.
Метою даної науково-дослідної роботи є визначення впливу на ефективність роботи підприємства заходів по збільшенню обсягів виробництва продукції і підвищенню продуктивності праці, розгляд основних теоретичних аспектів підвищення економічної ефективності підприємства [1, с.51-57].
Об'єкт роботи - эфективність виробництва для технічної одиниці "шахта "Зоря" державного підприємства "Снежнеантраціт".
Предметом роботи є оцінка эфективності виробництва вугледобувного підприємства.
Наукова значимість роботи в опрацюванні методологічного підходу до визначення пріоритетних напрямків інвестиційної діяльності,які забезпечували б підвищення эфективності роботи гірничого підприємства.
В першому розділі вивчається экономічна сутність і значення эфективності виробництва,аналізуються показники й напрями підвищення ефективності виробництва вугледобувного підприємства
Проблема ефективності виробництва завжди посідала важ¬ливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "результативність". Термін ефект має значення результату, наслідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовніш-нього або внутрішнього фактора [1;c.356].
Господарську діяльність підприємства можна розглядати як систему, що складається з трьох взаємозалежних елементів: ресурсів (матеріально-речовинних і трудових), виробничого процесу і готової продукції. Таким чином, процес виробництва здійснюється за допомогою взаємодії, з'єднання основних видів ресурсів: персоналу (робочої сили), засобів (предмети праці). У результаті виробничого процесу персонал, що використовуе засоби виробництва, переводить вхід системи (потоки ресурсів) у її вихід (готову продукщю, виробничі й інші послуги). Отже, при оцінці діяльності підприємства необхідно зіставляти витрати живої й упредметненої праці з одного боку, і результата виробництва - з іншого.
Суть проблеми підвищення економічної ефективності виробництва полягає у тому, щоб кожна одиниця тру¬дових, матеріальних і фінансових ресурсів забезпечувала збільшення обсягів товарів і послуг. Це у кінцевому рахунку означає підвищення продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Показники ефективності потрібні для формування стратегії розвитку національної економіки, постановки та обґрунтування економічних і соціальних завдань в урядових програмах, визначення напрямків розвитку окремих підприємств, оцінки й стимулювання результатів їх господарської діяльності.
Ефективність виробництва являе собою комплексне відображення кінцевих результатів використання засобів виробництва робочої сили за визначений проміжок часу.
Рис.1 Модель формування ефективності виробництва (кількість кадрів - 5; кількість повторень - 5; розмір - 35 kb; анімація виконана в Gif animator) [5, с.134].
Загальноприйнято, що економічна ефективність - це показник, який співвідно¬сить здобутий результат з поточними затратами, що зумовили цей ефект, чи викори¬станими економічними ресурсами. Тобто результат зіставляється або зі спожитими ресурсами (поточними витратами за певний період), або із застосованими ресур¬сами (сукупністю живої та уречевленої праці), які брали участь у виробництві товарів (послуг) за цей період, Відповідно розрізняють затратний і ресурсний підходи до визначення ефективності.
Затратний підхід полягає втому, що валовий випуск (валова продукція) розкла¬дається на економічні елементи (статті). Одну частину цих статей відносять до ефекту (результату), а другу - до поточних затрат, причому розподіл статей досить умовний і залежить від мети аналізу. Так, під час розрахунку прибутковості оплату праці найма¬них працівників відносять до собівартості продукції, а коли розраховується додана вартість - до результату діяльності.
Підвищення чи зниження показників ефективності витрат пов'язане тільки зі зміною внутрішньої структури валового випуску. Впровадження су¬часної техніки, новітніх технологій і матеріалів, використання більш кваліфікованої робочої сили можуть не знайти відповідного відбиття у зміні структури валового ви¬пуску (доходу), але ця обставина не свідчить про те, що ефективність виробництва залишилася на попередньому рівні.
Ресурсний підхід ураховує всі чинники виробництва (основні засоби, оборотні кошти, чисельність працівників) і теоретично придатний для оцінки рівня загальної економічної ефективності, проте застосовувати його на практиці складно, бо кожен ресурс має власну економічну природу та одиниці виміру. Визначення їхньої сумарної величини з традиційних позицій, з допомогою різних коефіцієнтів перерахунку у вартісні чи трудові одиниці виміру, дає викривлені величини, ускладнює картину ди-наміки і порівняння з показниками інших підприємств. Найбільші ж проблеми виника¬ють з таким чинником виробництва, як робоча сила.
Вартість робочої сили (витрати на її відтворення) - це насамперед абстрактна, теоретична категорія. Взаємовідносини між роботодавцем і найманим працівником на ринку праці мають схожість з орендними відносинами, коли, наприклад, майно за погоджену плату здається на певний час (скажімо, в оперативний лізинг). Роботодав¬ця цікавить не стільки повна вартість майна (робочої сили), скільки величина плати за його використання (оплати праці) упродовж строку оренди, оскільки орендодавець (найманий працівник) залишається власником своєї робочої сили. Якщо бодай гіпотетично визначити вартість робочої сили на рівні економіки в цілому на той чи інший момент, то одержаний у такий спосіб ресурсний показник ефективності не може бути дійовим інструментом аналізу і прийняття управлінських рішень. Тому ресурсний підхід використовують частково - в знаменнику формули можуть проставлятися як окремі види ресурсів (основні засоби, оборотні кошти, наймані працівники), так і сума дея¬ких з них, що мають вартісну оцінку.
Під результатом виробництва при цьому роэумієгься корисний кінцевий результат, який можна розглядати в різних аспектах:
•кінцевий результат процесу виробництва;
•кінцевий національно-економічний результат роботи підприємства.
При оцінці ефективності господарської діяльності відбувається зіставлення результату і витрат. Витрати розділяють на поточні й одноразові. До поточних витрат відносяться витрати на оплату праці, вартість витрачених предметів праці, амортизаційні відрахування і деякі інші витрати, що включаються в повну собівартість продукції. Одноразові витрати являють собою авансовані засоби на відтворення засобів виробництва у виді капітальних вкладень.
Розрахунок ефективності витрат служить базою прийняття управлінських рішень. При цьому може оцінюватися як рівень використання різних видів ресурсів і загальна результативність діяльності підприємства протягом визначеного проміжку часу, так і визначатися найкращі варіанти рішення однієї й тієї ж виробничої, технічної чи економічної задачі. У зв'язку з цим розрізняють абсолютний і відносний ефект.
Абсолютний ефект характеризує загальну (чи питому) величину результату, отриманого підприємством за визначений проміжок часу.
При наявності обмежених ресурсів варіанти кожного рішення повинні розглядатися як конкуруючі, тому що збільшення витрати деякого ресурсу за даним варіантом означає відмовлення від використання такої ж кількості ресурсів за іншими (альтернативними) варіантами. Порівняльний ефект характеризує наслідки порівняння альтернативних варіантів і вибору найкращого (оптимального) з них. Загальна і порівняльна ефективність доповнюють одна одну [3].
Через складність обліку соціальних результатів виробництва найчастіше ефективність виробництва оцінюється на основі економічних результатів, тобто на основі критерію економічної ефективності. Для вірного виміру ефективності діяльності підприємства і визначення найважливіших напрямків її підвищення необхідно сформулювати критерій ефективності і відповідні йому показники.
Показники економічної ефективності дають можливість найбільш повно відбити зміст і кількісну визначеність критерію ефективності.
У плануванні і проектуванні загальна (абсолютна) економічна ефективність визначається як відношення ефекту до капітальних вкладень, при цьому вона розраховується з урахуванням місця застосування витрат. Так, по національній економіці в цілому вона визначається як:
де Енг - загальна економічна ефективність витрат щодо національного господарства в цілому, од./рік;
НД - приріст національного доходу в порівнянних цінах, грош. од./рік;
К- капітальні вкладення, що викликали цей приріст, грош. од.
Узагальнюючим показником ефективності спожитих ресурсів може служити показник собівартості виробництва продукції (витрат на одиницю товарної продукції).
де Е3 - загальна економічна ефективність витрат щодо окремих галузей або підприємств, 1 /рік;
Q - річний випуск продукції в оптових цінах підприємства (без ПДВ) по проекту, грош.од. /рік;
S - витрати виробництва (собівартість) річного випуску продукції (по проекту) після освоєння введених потужностей, грош.од. /рік;
К - повна кошторисна вартість споруджуваного об'єкта (по проекту), грош.од.
У приведеній формулі величина (Q-S) являє собою величину планованого прибутку.
Отримані в результаті розрахунків показники абсолютної економічної ефективності витрат порівнюються з нормативами. Норматив абсолютної економічної ліквідності витрат (чи нормативний коефіцієнт економічної ефективності Ен) диференціюється за окремими галузями і видами інвестицій. Він показує гарантований економічний результат на одиницю витрат при альтернативному вкладенні.
При зіставленні варіантів господарських чи організаційно-технічних рішень розраховують порівняльну економічну ефективність витрат. При цьому вважається, що вигода, не отримана при можливому альтернативному використанні конкуруючого варіанта, повинна розглядатися як витрати, пов'язані зі здійсненням прийнятого рішення. Найпростіша форма альтернативних витрат - приведені витрати. Основний критерій оптимального варіанту, обумовленого в результаті розрахунків порівняльної економічної ефективності - мінімум приведених витрат.
Приведені витрати розраховуються за формулою:
де Впр - приведені витрати по і-му варіанту, грош.од./рік;
Sі - поточні витрати (собівартість) по і-му варіанту, грош.од./рік;
Ен - нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних вкладень, од./рік:
Kі - капітальні вкладення по і-му варіанту, грош.од.
Важливу роль при контролі за ефективністю має показник загальної рентабельності виробництва, обумовлений відношенням отриманого прибутку до обсягу використовуваних виробничих фондів. Однак, недостатній розвиток ринкових відносин дозволяє сьогодні підприємствам збільшувати прибуток не тільки за рахунок нарощування обсягів виробництва і зниження витрат, але і за рахунок довільного підвищення цін. Тому поряд з розрахунком вищевказаного показника варто розраховувати показник питомої ваги збільшення прибутку, отриманого в результаті зниження собівартості.
Ефективність господарської діяльності можна охарактеризувати порівняно невеликим числом показників формування фінансових результатів, об'єднаних у взаємозалежні групи .
Насамперед слід зазначити, що в основі всіх економічних показників діяльності підприємства лежить техніко-організаційний рівень і інші умови виробництва. Він характеризується показниками науково-технічного рівня виробництва (показники прогресивності і якості продукції, прогресивності технологічних процесів, технічної й енергетичної озброєності тощо), показниками рівня організації виробництва і праці (концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування виробництва, тривалість виробничого циклу і ритмічність виробництва тощо), показниками рівня керування господарською діяльністю і позавиробничою сферою (виробнича структура підприємства, структура органів керування підприємством, показники зовнішньоекономічних зв'язків підприємства, а саме стану ринків фінансування, купівлі і продажу тощо).
Підвищення техніко-організаційного рівня й інших умов (соціальних, природних, зовнішньоекономічних) е факторами підвищення економічної ефективності виробництва, тому що від них значною мірою залежить ступінь використання виробничих ресурсів: праці (група 1), засобів праці (група 2) і предметів праці (група 3). Кількісними показниками використання виробничих ресурсів є відповідно: чисельність виробничого персоналу й оплата праці персоналу; середня вартість виробничих фондів і сума амортизації; матеріальні витрати. Інтенсивність використання ресурсів характеризується такими узагальнюючими показниками, як продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача (чи матеріалоємність) виробництва продукції. Ефективність використання ресурсів у свою чергу впливає на показники обсягу і якості продукції (група 4); витрат на виробництво і собівартості продукції (група 5); використання авансованих виробничих фондів (група 6). Наприклад, величина вартості продукції визначається добутком середньої вартості основних фондів і фондовіддачі або добутком величини витрачених предметів праці на матеріаловіддачу. Собівартість продукції складається з матеріальних витрат, амортизації й оплати праці персоналу.
Прибутковість продукції (група 7) визначається зіставленням показників вартості обсягу виробництва продукції і її собівартості. При цьому розраховуються: величина прибутку і показники рентабельності. У даній групі показників розраховуються також витрати на 1 грн. продукції. Відтворення й оборотність капіталу (група 8) визначається зіставленням показників обсягу продукції і величини авансованих виробничих фондів. Тут аналізується як фондовіддача виробничих фондів у цілому, так і віддача окремо основних фондів і оборотність обігових коштів.
Останні два блоки показників у свою чергу в сукупності формують показники рентабельності господарської діяльності підприємства (рентабельності капіталу) (група 9). Очевидно, що рентабельність капіталу визначається як добуток рентабельності продукції на оборотність капіталу. При цьому рівень рентабельності капіталу може відбивати не тільки прибуток від реалізації продукції, але й інші фінансові результати.
Крім того, від виконання плану з прибутку і від оборотності оборотних коштів залежать фінансовий стан і платоспроможність підприємства (група 10).
Узагальнюючі (синтетичні) показники кожної групи (підсистеми) складаються під впливом ряду факторів, що можуть класифікуватися за різними ознаками, виходячи з конкретних задач аналізу ефективності. Класифікація факторів у свою чергу є основною в класифікації резервів, під якими необхідно розуміти невикористані можливості зниження витрат усіх видів ресурсів при даному рівні розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. У залежності від джерел утворення (чи з позиції підприємства) розрізняють зовнішні і внутрівиробничі резерви [3].
Проблемою визначення єдиного інтегрального показника займався кандидат економічних наук київського авіаційного університету О.Воронін. Згідно його статті - на практиці використовується ціла низка показників, що характеризують ті чи інші сторони ефективності. Всі вони необхідні, однак, ні окремо, ні у сукупності не дозволяють дати кінцеву оцінку ефективності. Кожен окремий показник відображає ефективність використання одного виду економічних ресурсів чи поточних витрат. Динаміка окремих показників складається неоднаково і дати за їх сукупністю однозначну оцінку кінцевої ефективності певного виробництва, як правило, важко.
Головне місце в економічному аналізі й обґрунтуванні господарських рішень міг би зайняти єдиний узагальнюючий (інтегральний) показник економічної ефективності виробництва, який відображав би підсумкові результати сумісної дії окремих чинників, що характеризують різні сторони ефективності. У вітчизняній і закордонній літературі пропонується велика кількість варіантів побудови такого показника. Такий аналіз ґрунтовно проведено у роботах М.М.Нагорської, К.С.Самиги, А.Бравермана, А.Сауліна та ін. Однак зазначимо, що численні спроби методологічно обґрунтувати цей показник і знайти його кількісний вираз, безпосередньо спираючись на дані бухгалтерської та статистичної звітності, досі не знайшли остаточного вирішення. Як правило, при розрахунку цього показника мають місце ті чи інші припущення, використовуються всілякого роду коефіцієнти перерахунку та нормативні величини, які потребують додаткових розрахунків і значно знижують достовірність одержаних результатів.
Приведемо деякі напрямки підвищення і особливості формування ефективності підприємства.
Функціональні складові економічної стійкості підприємства повинні ба-зуватися на послідовному єдиному підході - досягти її розвитку. Проте слід враховувати, що кожна із складових (фінансова, виробнича, кадрова, марке¬тингова, інвестиційна, управлінська) характеризується своїм переліком захо¬дів, які сприяють їх стійкості.
1) постійний моніторинг зовнішнього і внутрішнього станів підприємства;
2) розробку заходів із зниження зовнішньої вразливості підприємства;
3) розробку підготовчих планів при виникненні проблемних ситуацій, здійсненні попередніх заходів для їхнього забезпечення;
4) впровадження планів практичних заходів при виникненні кризової ситуації, прийняття ризикових і нестандартних рішень у випадку відхилення розвитку ситуації;
5) координацію дій всіх учасників і контроль за виконанням заходів та їхніми результатами. Саме за таких умов можна забезпечити систему моніторингу кожної із складових економічної стійкості підприємств, яка змогла б надати можливість оптимізувати н відповідно до перспектив розвитку.
Так, якщо моніторингом виявлено недостатній рівень фінансової стійкості підприємства, то можна реалізувати такі дії:
1) оптимізація руху фінансових ресурсів підприємства і врегулювання фінансових відносин, які виникають у процесі розрахункових відносинах між господарюючими суб'єктами з метою ефективного їхнього розподілу;
2) розробка стійкої фінансової стратегії підприємства;
3) розробка проектів перспективних і поточних фінансових планів, прогнозних балансів та бюджетних коштів;
4) розрахунок прогнозних значень реалізації продукції (план продажів) і планів капіталовкладень, собівартості продукції тощо;
5) визначення джерел фінансування господарської діяльності забезпечується в процесі ефективної кадрової політики та соціальної програми стратегії кадрового розвитку персоналу відділів підприємства [6, с 85-87].
В другому розділі планується роздивитись методику оцінки напрямів інвестиційної діяльності для підвищення ефективності виробництва
В третьому розділі на прикладі шахти "Зоря" планується виповнити апробацію приведеної методики оцінки напрямів інвестиційної діяльності эфективності виробнитва
Вугільні підприємства як одні з найбільш капіталомісткі щороку потребують значних капітальних вкладень для оновлення основних фондів та введення нових потужностей замість вибулих. За рахунок власних коштів багатьом шахтам з цим завданням не впоратися. Хронічна незабезпеченість необхідними фінансами залишає шахти можливості своєчасно виконувати роботи з модернізації та технічного переоснащення. Щоб змінити положення, що склалося, необхідно реалізовувати заходи, спрямовані на вирішення локальних завдань вдосконалення гірничого господарства шахт менш капіталомісткі, ніж реконструкція, які не потребують значних капітальних вкладень: підготовку нових горизонтів або технічне переоснащення. На окремих шахтах із сприятливими умовами необхідно передбачити їх реконструкцію. Перспектива вугільної промисловості полягає у стабілізації або збільшенні виробничого потенціалу області шляхом закладки та будівництва нових шахт на розлучених ділянках зі значними запасами вугілля [7, c.157]. Наведені вище класифікації факторів дають можливість моделювати господарську діяльність, виходячи з різних завдань, які стоять перед підприємством, здійснювати пошук резервів підвищення ефективності виробництва та комплексну оцінку результатів діяльності суб'єкта, який веде господарство. Резерви підвищення ефективності виробництва - це комплекс конкретних заходів, спрямованих на виявлення і ефективне застосування невикористаних можливостей виробництва в заданих напрямках [5, c.52].
Примітка: Автореферат носить оглядовий характер і не є повною версією магістерської роботи, тому що планується продовження роботи протягом осіннього семестру 2009 р.