| Українська| Русский | English | ДонНТУ > Портал магістрів ДонНТУ |
|
Норенко Юлія ІгорівнаФакультет: ЕкономічнийСпеціальність: Економіка підприємства Тема випускної магістерської роботи: «Організаційно-економічний механізм формування стратегії розвитку суб'єкта господарювання»Керівник: к.е.н., доцент кафедри Економіка підприємстваСтепанова Тетяна Олександрівна |
|
На Головну |
Реферат на тему випускної роботи
Зміст
1 Побудова концепції формування організаційно-економічних механізмів стратегії розвитку суб'єкта господарювання
2 Розпорядчі школи стратегічного планування
3 Стратегія як велика модель
4 Стратегія як план
5 Стратегія як позиція
6 Описові школи
7 Стратегія як бачення
8 Стратегія як процес мислення
9 Стратегія як політика і влада
10 Стратегія як культура та ідеологія
11. Стратегія як неминучість
12. Стратегія визначається як час, місце і контекст
Висновки
Введення
Організаційно-економічні механізми стратегії розвитку суб'єкта господарювання останнім часом все більше привертає до себе увагу не тільки в українській, але й у світовій економіці.
Стратегічні розвиток підприємства базується на певних як економічних, так і організаційних механізмах, які, в свою чергу, забезпечують взаємодію процесів його функціонування та розвитку і відображають специфічні особливості підприємства як соціально-виробничої системи.
Такі економісти як Дж. Бірн та Ю.А. Путянін як синонім терміна «організаційно-економічний механізм» використовують такі терміни як «господарський механізм», «фінансовий механізм».
Узагальнене визначення організаційно-економічного механізму формування стратегії розвитку суб'єкта господарювання можна представити приблизно так: - це сукупність правових законів, методів, методик, процедур та технологій рішень, які не тільки реалізують процес розвитку суб'єкта господарювання,але й несуть у собі інформаційне і матеріальне вплив на цей процес.
1 Побудова концепції формування організаційно-економічних механізмів стратегії розвитку суб'єкта господарювання
В даний час роль організаційно-економічних механізмів формування стратегії будь-якого роду сильно зростає. Важкі умови кризи змушують сучасного підприємця відмовлятися від легковажного відношення до формування механізму стратегії розвитку його підприємства на ринку. Разом з тим, з'являється можливість і необхідність пошуку зниження та оптимізації витрат перш за все на виробництво (його організацію та пошук резервів), з утриманням робочих на місцях. У цих умовах, як ми бачимо роль, актуальність і важливість порушеної теми істотно зростає.
У рамках дослідження нових організаційно-економічних механізмів не тільки в Україні, але й у світі, консультантами створюються нові програми (для конкретних підприємств) і проекти з формування стратегії розвитку і виживання в сучасних нелегких умовах.
Метою роботи є розробка і виявлення як концепції так і деяких нових теоретичних підходів до формування організаційно-економічних механізмів стратегії розвитку суб'єкта господарювання.
До основних завдань розробок можна віднести:
1 Визначення сутності та актуальності організаційно-економічних механізмів стратегії розвитку суб'єкта господарювання.
2 Визначення концепції організаційно-економічних механізмів стратегії розвитку суб'єкта господарювання.
3 Розробка методики побудови системи формування організаційно-економічних механізмів стратегії розвитку суб'єкта господарювання.
4 Визначення наявності прямих і зворотних зв'язків між організаційно-економічними механізмами стратегії розвитку суб'єкта господарювання.
Професор McGill University (Канада) та INSEAD Генрі Мінтцберг широко відомий своїм неоднозначним і критичним підходом як до предмету управління, так і до своїх колег - академіка, що займається цією темою. Проаналізувавши майже 1500 статей, він виділив десять основних шкіл, що займаються формуванням стратегії. Три перші описують, як стратегія повинна формуватися, в той час, як шість наступних намагаються описати, як вона формується на практиці. Десята і остання школа об'єднує тих, хто розглядає стратегію, як щось непостійні, що залежить від обставин. Його робота пропонує хорошу ілюстрацію розрізненість мислення при розгляді об'єкта стратегії.
В описі розпорядчих Шкіл Генрі Мінтцберг ясно дає зрозуміти, що, хоча ці три школи є найбільшими, він про них дуже невисокої думки. Частково причиною є його власна нелюбов до тих, хто віддає перевагу теоретичний ідеал того, що відбувається на практиці. А частково, його розчарування, що їх успіх означає, що безліч цікавих можливостей залишаються недослідженими.
Мінтцберг вважає, що це «найбільш розповсюджений погляд на процес формування стратегії», не тільки тому, що він включений в безліч бізнес курсів MBA, а й тому, що йому багато місця відводиться в підручниках зі стратегії та інші матеріали з предмета. Хоча цей підхід зазвичай асоціюється з Harvard Business School, а конкретніше з ранніми роботами Кена Ендрюс в 1960-х, Мінтцберг вважає, що «ноги ростуть» не звідти. Джерелом він називає ранні роботи Ігоря Ансоффа та Пітера Селзніка в 1950-х.
Школа Моделі, як він її називає, вважає, що «велика стратегія» виходить в результаті свідомого і ретельного розумових процесів. Поточні цілі і завдання перевіряються у світлі SWOT аналізу (сили, слабкості, можливості та загрози), після чого визначаються стратегічні альтернативи. Потім ці альтернативи оцінюються, беручи до уваги цінності вищого керівництва і потреба в соціальній відповідальності, і вибирається єдина «краща» стратегія. Генеральний директор не тільки контролює процес, він чи вона сам «вибудовує» стратегію. В цій моделі, кінцевий продукт унікальний для конкретної організації і з'являється у формі докладної «повної» стратегії, яка тільки й чекає, щоб її застосували на практиці.
Мінтцберг вважає, що хоча це і не зовсім не правильно, ця модель не тільки старіє, але і має ряд внутрішніх обмежень. Так, вона припускає, що фактори ринків і організації можна врахувати, зрозуміти та правильно оцінити в одній голові стратега.Це може працювати для простих систем, але навряд чи підійде для більш складних ситуацій. Таке розуміння стратегії також явно відділяє «думка» від «справи».
Школа Планування також веде відлік з 60-х, її найбільш ранній та найбільш впливовий автор - Ігор Ансофф. Тут формування стратегії є невід'ємною частиною процесу планування. Тому це дуже формалізувати, раціональний процес, звичайно розділяється на конкретні кроки, кожен з яких супроводжується аналітичною роботою та пошуком відповідей на низку запитань. З точки зору Мінтцберга, такий підхід нагадує конвеєр. Кожен елемент плану може бути конкретизовані та виділення, потім відбувається робота над всіма компонентами, що потім знову збираються в одне ціле, і виходить правильна стратегія. Стратегія є кресленнями, що містять конкретні цілі, бюджети, програми та плани діяльності. Хоча вона і знаходиться у сфері уваги генерального директора, безпосередня робота виконується штатними плановиками, які залучають вище керівництво тільки в разі потреби.
Припущення, що формування стратегії є результатом планування, на думку Мінтцберга, помилкова. Він вказує на три головних помилкових допущення: що майбутнє можна передбачити, що стратегічне мислення можна без шкоди відокремити від управління;і що інформація, аналіз і технології можуть виробляти «інноваційні» стратегії. На його думку, стратегічне планування - це оксюморон. Тому його радує, що Школа Планування, дуже впливова в 70-х, сьогодні йде на другий план.
Витоки заснованої, на думку Мінтцберга, на військовій концепції ідеї, що стратегія залежить від заняття вірної позиції, можна простежити аж до праць Сунь Цзи, написаних у четвертому столітті до н.е. І дійсно багато висновків Школи позиціювання звучать як «військові правила». «Якщо ви потрапили в таку-то ситуацію, вам слід зайняти таку позицію». В області управління класичні консультаційні продукти такого роду у безлічі з'являлися в 60-х і 70-х роках (бостонська матриця та ін.)Деякі навіть наказує займати позицію без урахування оточуючих обставин. Так, завоювання частки ринку за будь-яку ціну або послідовність по "кривій досвіду" так швидко, як це тільки можливо, вважаються вірним підходом у будь-яких обставин.
Нове життя в цю Школу вдихнули роботи Майкла Портера по конкурентної стратегії початку і середини 80-х. Він поставив перед собою завдання описати, які стратегії найкраще працюють в яких обставин. У моделі Портера моделювання і планування поступилися місцем детальному аналізу, особливо конкурентному і галузевому. Хоча розробка стратегії залишається свідомим, контрольованим процесом, конкретна для даної компанії, унікальна стратегія Школи Моделі поступається місце загальним стратегіям, таким як лідерство за витратами, Фокусування або диференціація, що компаніям слід використовувати. Завданням розробника стратегії стає, використовуючи аналіз, вибрати кращу з можливих для його організації (по відношенню до конкурентів і галузі, в якій його компанія працює), щоб менеджери могли її впровадити. Це те, що Мінтцберг називає «детермінізму в одежах волюнтаризму».
Мінтцберг вказує на ряд проблем. Потреба у великих обсягах інформації, необхідної для ефективного використання цієї моделі, робить її придатною тільки для традиційних, зрілих галузей, тому що тільки ці галузі досить стабільні, щоб надати необхідний обсяг історичної інформації. Як і дві попередніх школи вона також грішить розділом процесів мислення і активної діяльності, і тому залишає мало можливості для навчання. «Її заклик - не вийти на поле, і навчитися, а залишитися вдома і порахувати. Вона також обмежує вибір стратегії списком рецептів, «набором позицій», з яких потрібно вибрати. Стратегія існує як формула, а не «унікальний погляд».У ній є потенціал для розвитку творчості та доповнення інтуїції конкретними даними, але частіше вона веде до розробки безлічі послідовних стратегій. На думку Мінтцберга, помилка в тому, що аналіз підмінює стратегію, замість того, щоб виконувати свою головну функцію - підтримувати процес розробки стратегії.
Хоча ці шість шкіл і намагаються описати, що дійсно відбувається (замість того, щоб нав'язати ідеал), Мінтцберг зі скепсисом розглядає більшість з них і з задоволенням викриває найбільш радикальні ідеї. Він визнає внесок описових шкіл стратегічного планування, але вказує, що часто проводиться занадто мало практичних досліджень. Виняток - школа, до якої він сам належить, але й вона не є ідеальною.
Хоча Мінтцберг дав назву Школи Підприємництва, описує він її в термінах, більше підходять сьогодні для Школи Провідних лідерів. Тут формування стратегії – провідний процес. Стратегія формується в голові одного лідера, який, грунтуючись на своїй інтуїції і минулому досвіді, вибудовує бачення майбутнього організації і напрямок її руху. Контролюючи та розробку і впровадження, бачення лідера може змінюватися з урахуванням навколишніх обставин і найбільше підходить для підприємницьких старт-апов або реструктуризації великих організацій. Мінтцберг припускає, що це може бути важливою частиною процесу пожвавлення організації.
З точки зору навчання, оскільки процес формування стратегії є продуктом одного розуму, то він залишається «чорною коробкою». Стратегія також має шанс стати жертвою капризів одного індивіда, який може бути схиблений на контролі і не має наміру ділитися владою. З іншого боку, стратегія може виявитися інноваційної та послідовною. Ця школа регулярно знаходить своє відображення в публікаціях Fortune кшталт «успіх бізнесу зобов'язаний баченню генерального директора, а провал відсутності такого».
Мінтцберг використовує термін когнітивна Школа, не тому, що вона реально існує, а тому, що «її важливість може призвести до створення такої школи».Вказуючи на те, що стратегія є продуктом людського розуму, індивідуально або колективного, він підкреслює необхідність зрозуміти, «як розум обробляє інформацію і розробляє стратегію».На жаль, більшість існуючої літератури з предмету використовує праці з когнітивної психології, яка схильна робити упор на обмежених можливостях індивіда збирати потрібну інформацію та обробляти її, що веде до суб'єктивних або спотвореному висновків.
Включення в список цієї передбачуваної школи - скоріше заклик більше працювати в цьому напрямку. На думку Мінтцберга, важливо зрозуміти, як мудрість, придбана з досвіду, впливає на формування стратегії. Хотілося б більше дізнатися про творчі прозріння та інтуїції (як, наприклад, це описано в бестселер Кенічі Омае The Mind of the Strategist).
Мінтцберг розрізняє два напрями, визнають політику частиною стратегічного процесу. На мікро рівні внутрішня політика виникає, коли впливові індивіди (або коаліції індивідів, що володіють владою) використовують політичні засоби для досягнення своїх цілей. Це особливо характерно для ситуації, коли «молодь» хоче порушити статус-кво і впровадити власну стратегію. Це також можливо в часи великих змін, коли відбуваються значні зрушення у впливі і конфлікти, або коли немає однієї домінуючої сили. Мінтцберг вказує на те, що хоча «навряд чи є сенс описувати формування стратегії, як процесу, в якому немає політики», слабкість цієї школи полягає в тому, що саме політиканство може нашкодити або навіть запобігти формування стратегії,тому що стратегічні цілі - предмет обговорення,а не згоди. Ця школа може відображати реальність, але не дає надійного способу формування стратегії.
Другий напрямок розглядає політику окремо від стратегії, коли компанії використовують політичний вплив на зовнішні організації для досягнення своїх цілей. Така «макро політика» має місце, наприклад, коли велика організація стикається з загрозою банкрутства і переконує національне уряд кинути їй рятувальний круг.
Незважаючи на той факт, що культура набула несподівано велике значення в літературі з управління в 80-х, поки вийшло дуже мало робіт, безпосередньо зв'язують культуру і стратегію. Виняток - Шведська школа, особливо активна в 70-х. Використовуючи малочисельні джерела, Мінтцберг намагається визначити основні постулати Культурної Школи. На думку її прихильників, загальноприйняті переконання, традиції та історія або культура створюють очікування. Очікування потім формують поведінку. Це призводить конкретному набору поглядів і намірів, які формують активні стратегії. Перевага такої культурної або ідеологічної стратегії в тому, що консенсус і загальні інтереси роблять її дуже інтегрованої і міцною. Небезпека полягає в тому, що чим сильніше і багатше культура, тим складніше буде змінити існуючу стратегію в майбутньому.
У той час як більшість інших шкіл розглядають зовнішнє оточення, як щось, що потрібно враховувати при розробці стратегії, у Школі Навколишнього Середовища (визначення Мінтцберга) зовнішні обставини диктують стратегію. Мінтцберг припускає, що ця школа «виросла з теорії непередбачених обставин, яка стверджує, що навколишнє середовище нав'язує організації конкретні характеристики». Ця первісна ідея потім була далі розвинута «популяційна екологія», вірячи, що закони біології (природний добір, селекція) можуть і повинні бути застосовні до організації. Це, на думку Мінтцберга, означає, що «організації, як члени популяції, народжуються, знаходять екологічні ніші і, врешті-решт, вмирають». У своїх крайніх проявах, вимоги навколишнього середовища не тільки обмежують, вони насамперед позбавляють організації стратегічного вибору, тому що ті повинні адаптуватися, щоб вижити. Це виключає свободу волі: «таким чином, немає ніякої внутрішньої чи зовнішньої стратегії, а лідерство - це міф».
Мінтцберг мало уваги приділяє цим екстремістським поглядам, тому що переконаний, що стратегічне управління відрізняє від інших видів управління «саме сам фокус на стратегічному виборі - як його знайти, де знайти, як створити, якщо не можна знайти, і як використовувати».А вже після цього можна знову звернутися до навколишнього середовища, щоб дізнатися більше про зовнішні обставини, і як вони можуть обмежити стратегічний вибір.
І остання школа - Структурна - концептуально відрізняється від усіх дев'яти. Замість того, щоб дивитися на письменників, розпорядчих ідеал, або дослідників, що описують існуючу практику, головне тут - перспектива, погляд на епізоди в історії організацій.
Структурна Школа розглядає формування стратегії, як щось, що визначається часом або обставинами. Замість того, щоб виділяти кращий спосіб формування стратегії, цей підхід вважає, що будь-який або всі методи можуть підійти в різних обставинах. Однак природа і форма організації, наприклад, її розмір або зрілість, об'єднані з конкретним оточенням в даний момент часу, означають, що швидше буде обраний один шлях формування стратегії, а не інший. Різні процеси формування стратегії, таким чином, трапляються в певних історичних фазах життєвого циклу організації. Домінує чи формальне планування або інтуїція, відіграє важливу роль політика або бачення, або виходить на сцену будь-яка інша можливість формування стратегії, залежить від часу й контексту. Цей підхід означає, що дослідження концентрується на певних періодах в історії організацій (зростання, зміни, стабільність), стадії життєвого циклу (зростання, зрілість, занепад), а також типи і форми організації, щоб зрозуміти, чи є видима логіка або система.
Ця школа, як вказує Мінтцберг, може пояснити феномен революційних змін, тобто те, чого не здатні зробити описові школи. Радикальні зміни означають зміну як стратегії, так і організаційної структури і процесів, тобто є протилежністю «поступового» підходу.
Наукова новизна за темою полягає в новому підході,побудові нової моделі формування організаційно-економічного механізму стратегії розвитку суб'єкта господарювання.
Апробація даної теми була представлена в моїй статті «Сучасний стан і проблеми інвестиційного розвитку в Україні».
Зміна і поява нового підходу до формування даного механізму вплине не тільки на конкретне підприємство, для якого воно буде запропоновано, а й, можливо, на економіку підприємств даної галузі в цілому.
Таким чином, матеріал представлений вище свідчить про те, що в даний час це питання дослідження є не тільки актуальним, але й просто необхідним для виживання та розвитку суб'єкта господарювання на ринку.
Були розглянуті досягнення і ступінь спрацьованості у даній області таких економістів як Мінтцберг, Бірн, Путятін. Формування організаційно-економічних механізмів побудови стратегії розвитку підприємства хвилює не тільки вітчизняних дослідників, але і західних. Однак у даній області все ще залишається поле для нових розробок.
Електроний фінансовый журнал
У даному журналі знаходяться статті за темлю, що досліджується.
2 Стаття «Фондовий ринок-2009: куди вкладати гроші, щоб не програти», Сергій Міхалевскій, «СЕЙЧАС», 8.01.2009
2. Статья «Фондовый рынок-2009: куда вкладывать деньги, чтобы не проиграть», Сергей Михалевский, «СЕЙЧАС», 8.01.2009
Всеукраїнська управляюча компанія
На цьому сайті представлені роботи співробіників Всеукраинскої управляючої компанії як за темою цієї роботи, так і за ігшими економічними темами.
4 Бірн Дж. Стратегічне підприємництво / / Бізнес УІК.-1996 .- № 7. - С.42-47
5 Путятін Ю.А.Пушкарь А.И., Трідед А.Н. Фінансові механізми стратегічного управління розвитком підприємством. - Харків: Основа, 1999. - 488с.
6 Трідед А.Н. Концепція побудови організаційно-економічного механізму формування стратегії розвитку підприємства / / УДК. - ХГЕУ.
7 Челноков И.В., Герасимов Б.И., Биковский В.В. Регіональна экономіка: організаційно-економічний механізм управління ресурсами розвитку регіону/Под
науч. ред. д-ра эконом. наук, проф. Б. И. Герасимова. Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2002. 112 с.
2 Розпорядчі школи стратегічного планування
3 Стратегія як велика модель
4 Стратегія як план
5 Стратегія як позиція
6 Описові школи
7 Стратегія як бачення
8 Стратегія як процес мислення
9 Стратегія як політика і влада
10 Стратегія як культура та ідеологія
11 Стратегія як неминучість
12 Стратегія визначається час, місце і контекст
Висновки
Список використовуваної літератури:
На Головну |
© ДонНТУ 2009, Норенко Ю.І.