З переходом на ринкові відносини підвищилася самостійність підприємства, а також їх економічна і юридична відповідальність. Різко зросло значення фінансової стійкості "суб'єктів господарювання, а також підвищилася їхньої конкурентноздатності. Уміння ефективне хазяювати стає умовою виживання підприємства в конкурентній боротьбі. Максимізація прибутку і підвищення ефективності виробництва є головною метою підприємства в ринкових умовах, умовах самооплатності і самофінансування підприємств. Досягнення високих результатів діяльності підприємства неможливо без ефективного керування витратами на виробництво і реалізацію продукції [1; с. 56].
В останні роки спостерігається тенденція до росту витрат виробництва в зв'язку з подорожчанням вартості сировини, матеріалів, палива, енергії, а також росту процентних ставок за користування кредитом, росту витрат на рекламу, представницьких витрат і т.д. [3; с.18].
Становлення ринкових відносин вимагає удосконалювання практики керування витратами виробництва з урахуванням особливостей перехідного до ринкової економіки періоду і міжнародного досвіду. Це дозволить підприємству максимізувати прибуток і мінімізувати витрати, забезпечити рентабельну діяльність підприємства [12; с. 36] .
Головна мета дипломної роботи - проаналізувати практику керування витратами на виробництво і реалізацію продукції і розробити пропозиції по її удосконалюванню.
Стратегічними задачами розробки рекомендацій були: забезпечення оптимального рівня витрат виробництва, максимізація прибутку, підвищення конкурентноздатності досліджуваного підприємства.
Питання управління витрат на підприємствах України знайшли відображення в роботах Л. Нападовської, П. Герасима, І. Давидовича, П. Хомина, Д. Волошина, Я.Мех, С. Голова, Н.Тлучкевич, В. Моссаковського та інших.
Процес організації управлінського обліку повинний бути поступовим, взаємозалежним і обґрунтованим. Для досягнення поставлених цілей необхідно враховувати загальні напрямки розвитку, а також дійсний стан фінансового обліку, аналізу, планування і контролю на підприємстві. Крім того, слід брати до уваги, що система управлінського обліку на кожному підприємстві унікальна, оскільки враховує специфіку його діяльності [10; с. 54].
Основними аспектами управлінського обліку є:
1. Виробничий облік, основною задачею якого є одержання облікових даних про понесені витрати з метою визначення собівартості продукції (робіт, послуг) і очікуваного прибутку від її реалізації.
2. Використання отриманої інформації про фактичні витрати і звітну собівартість з метою прогнозування майбутніх витрат виробництва і забезпечення цією інформацією керівників усіх рівнів для прийняття оптимальних рішень.
3 Організація обліку за центрами витрат і центрами відповідальності з метою контролю витрат за місцями їх виникнення і оцінки зусиль, спрямованих на одержання прибутку, як основної умови діяльності підприємства.
В економічній теорії і практиці використовують наступні терміни: витрати, витрати і витрати.
Видатки — реальні чи можливі витрати фінансових ресурсів підприємства (прибуток і амортизаційні відрахування).
Расходи — фінансові витрати спрямовані на одержання доходів у плині визначеного періоду часу.
Витрати — характеризують у грошовому вираженні обсяг ресурсів, що використані у визначених цілях і трансформуються в собівартість продукції.
Варто розрізняти також поняття затрат и расходов. К расходам відносяться затраты певного періоду часу, наприклад комерційні й управлінські расход. Расходы періоду необхідно повністю відносити на реалізовану за цей період продукцію, вони не є запасомісткіми витратами й очікувати від них якої-небудь вигоди за межами даного періоду не треба. Таким чином, якщо витрати на фактори виробництва в запасах у незавершеному виробництві ставляться до активів підприємства, то витрата періоду відбиваються при розрахунку прибутки від основної діяльності звіті про прибутки й збитки [9; с. 64].
В економічній теорії й практиці поряд з поняттям витрат широко використається поняття видатки. Для того щоб не було різночитань, доцільно зупинитися на цьому. Існує кілька трактувань розходжень між поняттями "витрати" та "видатки". Згідно одній з них - умовно її можна назвати лінгвістичною - слово “видатки” варто вживати для позначення суми витрат на здійснення якої-небудь виробничої або функції, що забезпечує: видатки виробництва, видатки обігу, які складаються з окремих матеріальних, трудових витрат. Відповідно до іншої - видатки більше широке поняття, чим витрати, тому що воно містить у собі втрати, расхлды на соціальні потреби. Перший варіант визначення відносин цих термінів нам представляється більше кращим, тому у подальшому будемо вважати їх ідентичними й взаємозамінними [13; с. 27].
Витрати на виробництво класифікуються по групах витрат, процеси формування витрат і взаємини між їхніми окремими частинами. Без класифікації витрат неможливо вирішити задачі керування ними на підприємстві. Складність і різноманіття процесів формування витрат припускає підрозділ їх по ряду ознак [7; с. 95].
В економічній літературі існує багато прикладів класифікації витрат.
Для планування обліку аналізу собівартості продукції всі витрати групуються по економічних елементах витрат (кошторис) і по статтях калькуляції.
У свою чергу собівартість випускається продукції, що, по етапах формування витрат у виробництві й ступені готовності продукції до реалізації буває:
• технологічна
• виробнича
• повна собівартість готової продукції
• повна собівартість реалізованої продукції
Крім того, в управлінському обліку класифікація витрат здійснюється й по інших ознаках:
1. По складу:
• прості;
• комплексні.
2. По відношенню до технологічного процесу:
• основні;
• накладні.
3. По способу віднесення витрат на виробництво конкретних видів продукції:
• прямі;
• непрямі.
4. По відношенню до змін обсягів виробництва:
• прямі;
• постійні;
• змішані.
5. По ступені урегульованості:
• повністю регульовані;
• частково регульовані;
• слабо регульовані.
Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства [20; с. 83].
Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці) [6; с. 103].
Керування витратами на підприємстві припускає виконання усіх функцій, властивому керуванню будь-яким об'єктом, тобто розробку (прийняття) і реалізацію рішень, а також контроль за їхнім виконанням. Функції керування витратами реалізуються через елементи управлінського циклу: прогнозування і планування, організацію, координацію і регулювання, активізацію і стимулювання виконання, облік і аналіз [11; с. 63].
Що стосується суті управлінської діяльності, то, дотримуючи широко розповсюдженої точки зору, керування можна представити як реалізацію функції планування, контролю і регулюванні, організаційної роботи, а також стимулювання.
Власне кажучи перші п'ять етапів являють собою процес з ухвалення рішення чи планування, кінцевий результат якого відбивається на 5-м етапі — реалізація прийнятого рішення. Два останніх етапи відбивають процес керування прийнятим рішенням, що складається з оцінки і коректування фактичних результатів з метою виконання обраного альтернативного варіанта. Зупинимося коротко на кожнім етапі процесу ухвалення рішення і керування.
Визначення цілей і задач. Перш ніж прийняти правильне рішення, необхідно визначити мети і задачі, що допоможуть приймаючим рішення оцінити перевага якого-небудь варіанта дій.
Досягнення мети підприємства немислимо без перетворення і використання ресурсів, найважливішими з який є трудові, матеріальні, інформаційні, фінансові й ін., витрата яких у грошовому вираженні і представляє витрати підприємства [14; с. 71].
Пошук альтернативних варіантів дій. Після вибору мети функціонування здійснюється другий етап процесу ухвалення рішення, що полягає в пошуку альтернативних варіантів реалізації мети.
Це самий важкий і важливий етап процес прийняття рішень, тому що пошук альтернативних варіантів дій викликає необхідність одержання інформації про зміну економічної ситуації, про потенційних конкурентів, що намагаються робити і виводити на ринок нові товари, які краще задовольняють потреби споживачів.
Збір даних для вибору альтернативних курсів дій. Після визначення ймовірних сфер діяльності на наступному етап, процесу керування підприємство оцінює можливі темпі зростання показників своєї діяльності, здатність удержати відповідну частку ринку, рух готівки , у тому числі і виплат, по кожнім альтернативному варіанті. Так як аналізовані варіанти існують у мінливій, об’єктивно існуючій зовнішньому економічному середовищу, то виникає необхідність обліку факторів, що поза залежністю від підприємства можуть впливати на кожен альтернативний варіант економічне становище, інфляція, рівень безробіття, спад чи бум виробництва, рівень конкуренції та ін [17; с. 48].
Вибір оптимального варіанту з альтернативних. Ухвалення рішення засноване на здійсненні порівняльної оцінки альтернативних варіантів дій, у результаті якої вибирається варіант, найбільшою мірою відповідаючи цілям підприємства. Якщо такий є максимізація прибутку, то оптимальний варіант повинний вибиратися на основі порівнянь прогнозів прибутку по кожнім альтернативному варіанті короткострокових і довгострокових рішень.
Реалізація прийнятих рішень. Обраний альтернативний варіант є основою для розробки плану реалізації рішень, що можуть бути короткостроковими і довгостроковими. Довгостроковий план підсумовує всі дії, що повинні бути виконані в майбутньому. Короткострокові плани звертають довгостроковий план підприємства обличчям до нестатків найближчого майбутнього і являють собою річні бюджети.
Порівняння фактичних і запланованих результатів та прийняття мір у випадку їх розходження — це останні етапи процесу керування. У них виражається дія функції керування, контролю і регулювання. Реалізація функції контролю припускає зіставлення фактичних даних, представлених у звітах, з бюджетними. Дані звітів забезпечують зворотний зв'язок для порівняння запланованих та фактичних результатів. Особлива увага приділяється показникам, що розходяться з запланованими, щоб менеджери відповідних служб зосередили на них своя увага. Цей процес аналізу – застосування способу керування по відхиленнях - докладно викладений далі при аналізі витрат на виробництво одиниці продукціїКерування витратами не є самоціллю, але зовсім необхідно для досягнення підприємством визначеного економічного результату, підвищення ефективності роботи [12; с. 114].
Функції керування витратами первинні стосовно виробництва, тобто для досягнення визначеного виробничого, економічного, технічного чи іншого результату спочатку потрібно зробити витрати. Тому ціль керування витратами складається в досягненні намічених результатів діяльності підприємства найбільш економічним способом.
Прогнозування і планування витрат підрозділяють на перспективне (на стадії довгострокового планування) і поточне (на стадії короткострокового планування).
Задачею довгострокового планування є підготовка інформації про очікувані витрати при освоєнні нових ринків збуту, організації розробки і випуску нової продукції (робіт, послуг), збільшенні потужності підприємства. Це можуть бути витрати на маркетингові дослідження, капітальні вкладення і НДОКР (науково-дослідні і оціночно-конструкторські роботи) [16; с. 123].
Сутність цього методу полягає у наступному. Діяльність підприємства розгля¬дається як процеси або робочі опе¬рації. Сума затрат підприємства впродовж періоду або затрат на пев¬ний вид продукції визначається на основі затрат на здійснення сукуп¬ності відповідних процесів і операцій [4; с. 97].
Метод АВС — Actіvіty-based costіng (облік витрат по видах діяльності), спосіб формування і контролю за станом запасів, що полягає в розбивці номенклатури реалізованих товарно-матеріальних цінностей на 3 нерівнопотужні групи А, В и С на підставі деякого формального алгоритму.
• Позиції номенклатури, віднесені до групи А — нечисленні, але на них приходиться переважна частина коштів , вкладених у запаси. За правилом Парето до цієї групи належить близько 80% грошових коштів.
• До групи В відносяться позиції номенклатури, що займають середнє положення у формуванні запасів складу. (15% грошових коштів).
• Група С включає позиції номенклатури, що складають велику частину запасів, але на них приходиться незначна частина фінансових засобів вкладених у запаси. (5% грошових коштів) [18; с. 145].
Метод АВС являє собою технологію, що виходить за рамки просто обліку витрат і перетворюється в ефективну технологію керування витратами. Три основні причини, по яких підприємству необхідна інформація про витрати:
1. Оцінка вартості запасів.
2. Контроль витрат і оцінка ефективності діяльності підприємства(бізнесу-напрямку, підрозділу).
3. Прийняття управлінських рішень, наприклад: Яку установити ціну?
Алгоритм використання АВС метону виглядає наступним чином:
Крок перший: Визначити основні види діяльності (процеси, операції), зв'язані з виробництвом (налагодження устаткування, транспортування сировини і матеріалів зі складу у виробничі цехи, перевірка якості зробленої продукції і т.д.).
Крок другий: Визначити витрати (пули витрат) для кожного виду діяльності, визначеного в кроці 1. Ціль даного кроку— визначити, скільки підприємство витрачає на кожен вид діяльності, визначений у кроці 1. Пул витрат — групування/об'єднання окремих статей витрат. Частина ресурсів може бути прямо віднесена на конкретні види діяльності, інша частина (витрати на висвітлення й опалення - непрямі витрати) з використанням носіїв витрат до декількох видів діяльності. Чим більше кількість витрат, розподілених на види діяльності, тим більше приблизної і менш придатної стає інформація про витрати.
Крок третій: Визначити носії витрат для кожного виду діяльності, визначеного на 1-м кроці. Вибрати пули витрат і носії витрат, що будуть використані в даній системі обліку витрат.
Крок четвертий: Підрахувати конкретну ставку носія витрат для кожного пула витрат. Для цього можна скористатися наступною формулою, що нагадує формулу для розрахунку ставки накладних виробничих витрат у випадку традиційної системи обліку витрат.
Крок п’ятий: Застосувати отриману ставку носія витрат до вироблених продуктів.
ABC-метод сприяє як контролю за рівнем витрат організації, так і більш ефективному керуванню її прибутком. Він дозволяє аналізувати витрати па більш детальному рівні, якщо це представляється необхідним.
Для використання АВС методу необхідно мати велику кількість інформації про виробничу діяльність підприємства. Але на такому підприємстві як АТ «Норд» доступ до такої інформації закрито, це є комерційною таємницею [15; с. 117].
У вітчизняній практиці керування витратами для цілей планування, обліку і керування витратами на виробництво продукції класифікуються по різних ознаках: по виду виробництва, виду продукції, місцеві виникнення витрат, по складу й економічному змісті. Для практичного використання в системі керування формуванням витрат доцільно використовувати класифікацію по елементах і статтям витрат [8; с.15].
В умовах переходу до ринкової економіки класифікація витрат у вітчизняних підприємствах буде спрощуватися і наближатися до закордонної практики. У закордонній практиці широко прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, перемінні, валові і граничні. У витрати включаються тільки перемінні витрати.
Система методів керування витратами на виробництво і реалізацію продукції — це складний процес, що означає по своїй сутності керування всіх підрозділів діяльності підприємства, тому що охоплює вага сторони про вихідних виробничих процесів. У вітчизняній практиці під керуванням витратами виробництва розуміється планомірний процес формування витрат на виробництво всієї продукції і собівартості окремих виробів, контроль за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції, виявлення резервів і зниження. Основними елементами системи керування витратами є прогнозування і планування, нормування витрат, облік і калькулювання, аналіз і контроль за собівартістю. Усі вони функціонують і в тісному взаємозв'язку [10; с. 29].
Керування підприємством являє собою процес забезпечення його діяльності для досягнення поставлених цілей. Метою нормально функціонуючого підприємства є одержання максимального прибутку з найменшими витратами для формування джерел наступного економічного розвитку підприємства. Фінансовий результат діяльності підприємства у свою чергу багато в чому залежить від правильно обраної стратегії керування собівартістю. Пропонована в даній курсовій роботі концепція, заснована на вивченні взаємини витрат, обсягу виробництва і прибутку дає можливість керівникам підприємства планувати і прогнозувати діяльність фірми.
Формування і надання такої інформації є головною задачею керування витратами на підприємстві, розвиток якої залежить від керівного ланки, менеджерів, власників.
Управление затратами на предприятии: Учебное пособие
Автор: Серебренников Г.Г.
По данной ссылке можно скачать учебник в котором представлен основной теоретический материал к курсу «Управление затратами». Особое внимание уделено современным методам производственного учета, теоретические положения проиллюстрированы примерами решения задач.