Факультет економики
Спеціальність: Економіка підприємства
У магістерській роботі розглядається тема вдосконалення управління витратами суб'єкта господарювання, яка розуміє розкриття суті витрат підприємства, існуючих методів управління витратами, наукові розробки і рекомендації в даній області, аналіз діяльності підприємства і практичне застосування запропонованих рекомендацій. Робота містить три розділи: теоретична частина, де розглядаються загальноприйняті положення і дослідження проблеми, частина, яка містить наукові дослідження і розробки автора, практична частина, в якій аналізується ефективність запропонованих розробок на конкретному прикладі.
Актуальність теми «Вдосконалення управління витратами суб'єкта господарювання» полягає в тому, що формування витрат виробництва і їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій – це важливо не тільки у зв'язку з тим, що підприємство несе витрати у виробництві товарів і послуг, які є важливою характеристикою діяльності, а також і з тим, що неправильна організація витрат веде до катастрофічних наслідків. Кожен досвідчений керівник розуміє, що мінімізація витрат – це головний чинник максимізації прибутку і зміцнення конкурентних позицій, але достатньо складно виявити причини низької віддачі від виробництва, якщо не приділяєш достатньої уваги до самої організації цих витрат.
Дана робота розуміє зв'язок з вивченням таких дисциплін як економіка підприємства, менеджмент, фінанси підприємства, інноваційна політика. Крім того, дозволяє детальніше вивчити механізм формування витрат на підприємстві, їх мінімізації, а також сформувати певні уявлення про те як необхідно організовувати діяльність, щоб максимізувати дохід знижуючи витрати і тим самим укріплювати конкурентні позиції на ринку.
Метою магістерської роботи є детальніше розглянути управління витратами на підприємстві, а також запропонувати свої рекомендації по удосконаленню даного механізму.
Наукова значимість даних розробок ґрунтується на пошуку найбільш ефективних управлінських рішень і відповідної інформації про становище справ в тій або іншій області діяльності організації в конкретний момент часу. Дані обліку витрат виробництва (обліку) і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) є важливими чинниками виявлення виробничих резервів, постійного контролю, за використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів з метою підвищення рентабельності виробництва. Це означає, що частину витрат виробництва (обліку) і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) займає найбільш важливе місце в системі організації. Побудова обліку виробничих витрат і вибір методів калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) значною мірою залежать від особливості галузі, типу і виду виробництва, характеру його організації і технологічного процесу, різноманітності вироблюваної продукції, виконуваних робіт і послуг, що надаються, масовості випуску, об'єктів калькуляції, структури організації і інших умов. Сказане визначає порядок документального оформлення витрат, угрупування і систематизації даних первинних документів, побудову аналітичного обліку, способи обчислення собівартості конкретних видів продукції (робіт, послуг). Побудова обліку витрат залежить також і від того, яка інформація необхідна для ухвалення управлінських рішень. Проте в цей час достатньо жорстко регламентовані окремі елементи витрат, які включаються в собівартість продукції. Тому, важливо, щоб організація обліку витрат на виробництво і застосування галузевих інструкцій з питань планування, обліку і калькуляції собівартості продукції не суперечили один одному. Застосовуючи в практичній діяльності існуючі положення про склад витрат, варто строго дотримуватися позиції щодо дотримання принципів і базових правил обліку. Всі зроблені організацією витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва, підлягають відображенню в бухгалтерському обліку витрат на виробництво. Відповідно до чинного податкового законодавства для цілей оподаткування, зроблені організацією витрати коректуються з урахуванням затверджених в установленому порядку лімітів, норм і нормативів. Це означає, що в податковому законодавстві передбачений режим обмеження окремих видів витрат і це обмеження реалізується за допомогою коректування врахованих на рахунках бухгалтерського обліку відповідних витрат при обчисленні оподатковуваною податком прибутку.
Виходячи з вище сказаного можна зрозуміти, що правильна організація обліку витрат дозволяє досягати значних результатів в короткий період часу, підвищити рентабельність виробництва, збільшити обсяги реалізації, понизити втрати і в цьому полягає практична значущість даної тематики досліджень.
У світовій практиці розрізняють дві системи управління витратами – стандарт-костінг і дірект-костінг.
У сучасних умовах господарювання процес ухвалення управлінських рішень тактичного і стратегічного характеру базується на інформації про витрати і фінансові результати діяльності підприємства. Одним з ефективних інструментів в управлінні витратами підприємства є система обліку стандарт-кост, в основі якої лежить принцип обліку і контролю витрат в межах встановлених норм і нормативів і по відхиленнях від них. Термін «стандарт-кост» складається з двох слів: «стандарт», який означає кількість необхідних виробничих витрат (матеріальних і трудових) для випуску одиниці продукції або заздалегідь обчислені витрати на виробництво, а слово «кост» — це витрати, які доводяться на одиницю продукції. Таким чином, стандарт-кост в повному розумінні слова означає стандартні витрати. Ця система направлена в першу чергу на контроль за використанням прямих витрат виробництва, а суміжні калькуляції — для контролю накладних витрат.
В основі дірект-коста лежить розрахунок скороченої собівартості і визначення маржінального доходу. Він має два варіанти: простій дірект-кост (враховуються тільки змінні витрати) і розвинений дірект-кост (враховуються змінні і постійні витрати). Узагальнено суть системи дірект-косту полягає в розділенні витрат на постійні і змінні їх складові залежно від зміни обсягу виробництва. У цих умовах собівартість продукції планується і враховується тільки в частині змінних витрат. Різниця між виручкою від продажу продукції і змінних витрат являє собою маржинальний дохід. При цій системі постійні витрати в розрахунок собівартості продукції не включають і списують безпосередньо на зменшення прибутку підприємства.
Крім цих систем необхідно враховувати наступні чинники підприємства, що впливають на рівень витрат:
1. Підвищення технічного рівня виробництва.
2. Вдосконалення організації виробництва і праці.
3. Зміна обсягу і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості.
4. Поліпшення використання природних ресурсів.
5. Облік галузевих і інших чинників.
Вказані вище системи обліку витрат і чинники впливають на їх рівень є загальноприйнятими, але недостатніми. Для підвищення ефективності управління витратами підприємства необхідно проводити постійний моніторинг зовнішнього економічного середовища і приділяти значну увагу інфляційному рівню в країні і інвестиційним планам розвитку.
В умовах інфляції зростають не тільки виручка від реалізації, але і витрати підприємства на придбання сировини, матеріалів, електроенергії, отримання кредитів і ін. При перевищенні темпів зростання цін на дані ресурси в порівнянні з цінами продукції, що реалізовується, у підприємства загострюється потреба в оборотних, перш за все грошових коштах, росте потреба в додаткових джерелах фінансування, збільшуються витрати, погіршується фінансове становище. Інфляція різко підсилює значення багатьох чинників господарської діяльності: економії матеріальних і трудових ресурсів; нормування сировини, матеріалів, палива, енергії тощо.; зростання продуктивності праці (зростання обсягу виробництва при заданому (незмінному) загальному рівні витрат); співвідношення кредиторської і дебіторської заборгованості. В умовах інфляції оцінку виробничих запасів нерідко проводять по методу ЛІФО. У цих умовах оцінка придбання і заготівки матеріалів вигідніша за обліковими цінами і відхиленнями від фактичних витрат (а не за фактичною собівартістю придбань). При інфляції важливо не допускати випереджаючого зростання витрат на споживані вироби, сировину в порівнянні з темпами інфляції, слід по можливості зберігати колишній рівень витрат на одиницю продукції за рахунок зростання обсягів виробництва і додаткових заходів. Проблема полягає в тому, що під час швидкої інфляції, в країні складно устежити за змінами окремих складових в собівартості продукції. Наприклад, слід враховувати зміну цін на сировину і матеріали, адже дорожчання цього чинника в першу чергу відіб'ється на виробництві товарів і послуг, зокрема на обсязі їх випуску, що спричинить за собою швидке зниження прибутку підприємства. Заходи щодо боротьби з негативним впливом інфляції на рівень витрат окремо взятого суб'єкта господарювання повинні розроблятися виходячи з ситуації, що склалася, на самому підприємстві після проведення детального аналізу внутрішніх можливостей по управлінню витратами, а саме, чи коштує більше уваги приділяти нормуванню праці, завантаженню і інтенсивності роботи устаткування, економії ресурсів по окремих статтях калькуляції, стимулювати працівників до ефективнішої праці, вимагати погашення дебіторської заборгованості, прагнути понизити кредиторську, збільшувати обсяги виробництва і так далі повинен вирішувати відповідний орган по управлінню підприємством. Менеджерам і фахівцям підприємства необхідно проводити моніторинг зовнішнього середовища і аналіз економічного становища в країні, встановлювати їх вплив на діяльність суб'єкта господарювання і у зв'язку з цим коректувати досягнуті і прогнозувати майбутні результати діяльності, тобто самостійно моделювати інфляцію. Безперечно, для успішного здійснення моделювання інфляції потрібно ввести ряд рамкових умов, а саме: законодавче проголошення політики моделювання інфляції; чітке визначення відповідального органу і його виняткових повноважень в області грошово-кредитної політики; незалежність Центрального банку; надійна і послідовна фіскальна політика; прозора, конкурентна і відкрита фінансова система; прозорість грошово-кредитною політик і ін.
Інвестиції є украй важливим аспектом забезпечення ефективної діяльності підприємств. Інвестиційні витрати можуть дати підприємству істотний ривок в розвитку, а їх відсутність або реалізація інвестиційного проекту без попередніх досліджень і калькуляції витрат привести до поступового зниження прибутковості діяльності суб'єкта господарювання, а згодом і банкрутства. Тому, для забезпечення стратегічного розвитку підприємства, необхідно здійснювати зважену політику вкладення засобів і оцінювати ризики, які при цьому виникають, особливо ризики пов'язані з нестабільністю зовнішнього економічного середовища, прогнозованим рівнем інфляції, нестабільністю національної валюти, змінами переваг інвесторів тощо. Проблемою здійснення ефективних інвестицій займалися такі учені і практики як Федоренко В., Охоба О.М., Латишов М.В., Яструбецькая Д.С., Шарко М.В., Онірщенко В.О., Румянцева Г.І. та інші. Пріоритетними напрямами їх робіт є дослідження і вдосконалення методів оцінки ефективності інвестицій, визначення суті грошових потоків в контексті інвестиційного аналізу. Але разом з тим, автори даних робіт розглядали інвестиційні проекти не приділяючи достатньої уваги формуванню витрат в умовах різкого посилення нестабільності зовнішнього середовища пов'язаного з світовою кризою. Метою даної роботи є охарактеризувати чинники, які виникають в умовах фінансової кризи і ведуть до появи значних витрат за інвестиційним проектом, втратою вкладених засобів або зменшення від їх віддачі, а також ступінь їх впливу і нейтралізацію цих чинників.
До загального числа найбільш істотних чинників можна віднести наступні: високий рівень інфляції в країні; кризовий стан банківської системи; недосконалість законодавчої бази; висока податкова база і ін. Найбільш вагомим чинником, який в умовах невизначеності зміни зовнішнього середовища робить істотний вплив на рівень витрат за проектом, є рівень інфляції. У січні 2009 року інфляція в Україні склала 2,9%, в лютому 2,3%. За деякими оцінками річний рівень складе 20%. Тобто, інвестиційні засоби «з'їдаються» інфляцією на вказані суми, тим самим зменшуючи реальну прибутковість будь-якого проекту. Основними чинниками високої інфляції можна вважати девальвацію гривни і відтік депозитів з банківської системи. Девальвація національної валюти стала основною причиною подорожчання більшості споживчих товарів і особливо імпортного виробництва в першому кварталі 2009 року. Зростання інфляції ускладнює інвестиційні процеси, по-перше, не дозволяє врахувати всі можливі зміни рівня цін на різні товари і послуги, необхідні для реалізації інвестиційного проекту (наприклад, ціни на основні фонди - верстати, силові машини, транспорт, якщо йдеться про інвестування в розвиток підприємства). Причому слід прийняти до уваги той факт, що частка зміни цін на товари, не пов'язаних з інвестиційним проектом, також матимуть непрямий вплив на успіх інвестування, оскільки пов'язано з рівнем купівельної спроможності населення. По-друге, унаслідок непередбачуваної зміни цін на різні товари складно прогнозувати рівень виручки підприємства, що не дає можливість дати реалістичну оцінку ефективності інвестиційного проекту. По-третє, важливий факт підвищення капіталомісткості проекту, що відсуває його реалізацію в часі, робить свідомо збитковим, а то і зовсім неможливим. Тобто загальноприйняті методи розрахунку ефективності інвестиційного проекту такі як розрахунок дисконтованої вартості, індексу прибутковості, періоду окупності в умовах високої мінливості економічного середовища просто не працюють. Але використовувати ці інструменти все ж таки можна, для цього необхідно в ставку дисконтування наперед включати прогнозований рівень інфляції і премії за ризик вкладення засобів (за експертними оцінками подібна премія з метою збереження позицій на ринку складає 6-10%).
Іншими словами, для того, щоб правильно оцінити ефективність інвестиційного проекту необхідно орієнтуватися на максимальну величину інфляції і премії за вкладення засобів. Ситуація фінансового забезпечення інвестиційних проектів ускладнюється тим, що проводити операції з грошовими потоками вельми ризиковано, тому як з різким відтоком депозитів вкладників є очевидним ситуація банкрутства банків, які є посередниками в даній справі. Це посилюється ще і тим, що банки не в змозі забезпечити реальну прибутковість депозитів, так реальна збитковість гривневих депозитів з поправкою на інфляцію в рік складає 1,2%, доларових – 2,9%, в євровалюті - 9,1%. Крім цього виникають проблеми з поверненням депозитів, тобто ситуація при якій банк просто не в змозі повернути грошові кошти. Ця ситуація викликає у свою чергу ускладнення із залученням і своєчасною акумуляцією інвестиційних засобів, виникає ситуація неможливості фінансування інвестиційного проекту. У останні місяці з'явилися своєрідні біржі де можна отримати готівку, погасивши свій борг чужим внеском. Працює це так: допустимо, у одного вкладника – 20 тис. грн на рахунку, у іншого – такого ж розмірі кредит. Вони між собою домовляються про так званий «взаємозалік»: вкладник погашає чужий кредит своїм депозитом, а натомість отримує готівку, але в меншому обсязі (тому така схема і вигідна обом сторонам). Тобто подібна схема може дозволити зниження рівня інвестиційних витрат підприємства в переломні моменти діяльності. Крім усього іншого не рекомендується робити вкладення в цінні папери в 2009 році. Реальна прибутковість по цінних паперах тільки в січні склала мінус 12,0%. Але і «тримати» грошові кошти в наявній формі також не доцільно. Ще одним не менш важливим чинником ускладнення інвестування є недосконалість законодавчої бази направленою на спрощення інвестиційних процесів і виходу економіки з кризи. Наприклад, недавно був прийнятий закон про інвестування в будівництво житла - Закон "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення фінансових механізмів здійснення інвестицій в будівництво житла", згідно якому у разі порушення термінів будівництва, визначених в проектній декларації, покупець набуває права на достроковий вихід з фондів фінансування будівництва (ФФБ) з поверненням всіх вкладених засобів протягом 15 календарних днів. Для більшості забудовників, які були вимушені тимчасово припинити реалізацію будівельних проектів, дана норма стане початком кінця. Тобто подібні законодавчі акти не тільки ускладнюють інвестування засобів, але і спричиняють за собою колосальні втрати з боку виробника. Нез'ясованим залишається той факт, чому саме для фондів фінансування будівництва дозволений достроковий вихід довірителів, тоді як вихід інвесторів з решти був заборонений з 14 січня 2009 року. Що це, пріоритетний напрям боротьби з низькою ефективністю інвестицій? Неясно. На сьогоднішній день в умовах кризи багато країн почали переходити на зниження оподаткування бізнесу, але в Україні існуючі ставки податків не тільки залишилися на колишньому рівні, але вже існує тенденція до їх збільшення, а найголовніше вводиться новий вигляд податків - один з них це податок на нерухомість. Міністерство фінансів пропонує ввести податок на нерухомість з 2009. Про це заявив міністр фінансів Віктор Пінзеник в ході зустрічі прем'єр-міністра з мерами міст України. Він відзначив, що введення даного податку повинне дати ресурсну базу місцевому самоврядуванню для вирішення проблем в регіонах. Можливо в плані реалізації соціальних програм це і виправдано, але в економічній ситуації, що склалася, в країні, частина доходів суб'єктів господарювання піде в тінь. Подібна тенденція не може не знайти відображення на інвестуванні коштів, оскільки збільшення податкових ставок при браку грошових коштів збільшить витрати підприємства неодноразово і понизить рентабельність інвестиційних проектів. Таким чином з вказаних причин для інвесторів найбільш оптимальним варіантом на сьогоднішній день є здійснення реальних інвестицій, тобто вкладення засобів в матеріальні носії і розвиток власного підприємства, що знижує ризик неповернення засобів. При цьому крім запропонованих раніше доповнень до інструментів оцінки ефективності інвестиційних вкладень, слід скористатися показником операційного важеля: подібні інвестиції будуть ефективні за умови поступового зниження даного показника протягом інвестиційного циклу.
Рис. 1 - Схема факторів, які впливають на формування ефективної системи управління витратами підприємства (анімація, 7 кадрів, 15 циклів повторювання, 37Kb)
Основні дослідження у сфері управління витратами на підприємстві в Україні належать таким ученим і практикам: Хобті В.М., Черниковій Є.Г., Єгоровій С.А., Романенко В.А., Волковій М.В. і іншим, на глобальному рівні: О.В. Алексєєвій, М.А. Болюх, М.А. Бахрушиній, В.Ф. Голову, М.Г. Горбатюку, Ш. Датару, К. Друрі, В.Б. Івашкевічу і ін.
Таким чином перераховані чинники складають складну систему управління витратами підприємства і забезпечують його успішне функціонування і збереження конкурентних позицій. Пріоритетність даних досліджень полягає в тому, що правильна організація цілей діяльності і місії підприємства не може бути здійснена без попереднього аналізу того середовища де діятиме підприємство, її вимог до необхідних витрат і віддачі від них. Тому важливість правильної витратної політики говорить сама за себе. Облік всіх чинників системи витрат дозволить не тільки отримати віддачу від вкладених засобів, але і спрогнозувати можливі виробничі проблеми і уникнути їх.
На даному етапі робота над магістерською роботою не закінчена, після грудня 2009 року повний варіант можна отримати у автора або наукового керівника.