Джерело: Фінанси України. 2004. -№11. – с. 33-39.
Промислові підприємства України відчувають гостру нестачу інвестиційних ресурсів для своєчасного оновлення основних фондів. Адже, за даними Держкомстату 48% промислових підприємств є збитковими, що робить неможливим акумуляцію власних ресурсів задля здійснення ефективної інвестиційної діяльності. У цих умовах доцільним видається використання податкових важелів. Це пояснюється тим, що оподаткування спроможне змінити частку доходу, яка заощаджується, а заощадження, в сою чергу, позитивно корелюють з інвестиціями навіть в умовах відкритої економіки, коли існує можливість інвестувати за кордоном. Отже, податкова політика може впливати на інвестиції через зміну рівня заощаджень в економіці.
Найбільші податкові надходження до держбюджету України забезпечують податок на прибуток підприємств, податок з фізичних осіб, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю. Так як пряме оподаткування вважається більш справедливим, ніж непряме, то більшість авторів найдійовішим засобом регулювання виробничої діяльності підприємства в цілому називають податок на прибуток.
Вивчаючи досвід зарубіжних країн щодо використання податкових важелів, слід зазначити, що останнім часом податкові системи різних країн зазнали значних змін у бік зниження ставок оподаткування. Теоретичним підґрунтям для цього стала концепція американського вченого А. Лаффера, який довів, що податкові надходження залежать і від ставки, і від бази оподаткування. Якщо податкова ставка зростає, бізнес або йде у тінь, або згортається, тобто скорочується база оподаткування. І навпаки – зниження податкової ставки сприяє збільшенню бази.
Але як показують практика і результати наукових досліджень, зменшення податкової ставки є малоефективним засобом заохочення інвестування. Так, базова ставка оподаткування прибутку корпорацій Німеччини становить приблизно 70% (часто цей норматив на практиці зменшується до 50-55% завдяки чисельним пільгам), проте це не заважає інвестуванню не тільки в основні фонди, але й в інноваційні проекти. Адже, прибутковість капіталу після оподаткування визначає не лише законодавчо встановлена ставка податку на прибуток підприємства, а й спосіб обчислення цього прибутку, зокрема нарахування амортизації, облік запасів, віднесення відсотка за кредит до складу виробничих витрат. До того ж знижуючи податкову ставку, уряд втрачає багато грошових надходжень, тому це є і найдорожчий засіб переозброєння підприємств. В будь-якому випадку зниження прогресії оподаткування повинно бути науково обґрунтованим і враховувати особливості країни.
Саме тому у багатьох країнах існують додаткові стимули для формування матеріально-технічної бази виробництва на прогресивніших технологічних засадах, зокрема такі податкові пільги як: податкові інвестиційні відрахування, податкові канікули і податкові інвестиційні кредити. Щодо доцільності надання пільг існують різні думки, проте закордонний досвід (США, Ізраїлю, Німеччини, Франції, Польщі, скандинавських країн) свідчить, що податкові преференції – дійовий захід підтримки науково-технічної і інноваційної сфер діяльності.
З інвестиційними податковими відрахуваннями підприємство отримує доходи від зниження податкових ставок унаслідок здійснення інвестицій. Інвестиційні податкові відрахування для капіталу з тривалим терміном користування (споруди, машини, устаткування) заохочують інвестиції, що можуть бути прибутковими упродовж багатьох років. Тобто відрахування стимулюють довгострокове інвестиційне планування, заохочують нові інвестиції замість надання несподіваних прибутків власникам уже наявного капіталу, як це буває при зниженні ставок оподаткування. Тому в ряді європейських країн існує практика диференціації ставки податку на розподілений і нерозподілений капітал, що прискорює інвестування в розвиток виробництва. До того ж інвестиційні відрахування коштують урядові менше, ніж податкові канікули чи загальне зменшення податкових ставок.
Податкові інвестиційні відрахування мають свої обмеження і вади. У багатьох розвинених країнах відрахування застосовуються щодо машин та устаткування, а іноді щодо будівель і споруд. Якщо до певних типів капіталу, зокрема до запасів, відрахування не застосовуються, то галузі, в яких інтенсивно використовуються запаси, опиняються у невигідному становищі. Підприємство, що часто оновлює капітал, може часто вимагати інвестиційних відрахувань. Отже, відрахування стимулюють інвестиції в активи з високою нормою економічної амортизації. Якщо уряд не має наміру стимулювати інвестиції в певні активи, йому слід скоригувати ставки інвестиційних відрахувань до очікуваного рівня амортизації капіталу.
Якщо інвестиційні податкові відрахування не відшкодовуються, наявні компанії отримують вигоди у повному обсязі, тоді як нові фірми мають спочатку отримати достатній прибуток перед використанням відрахувань. Проекти з тривалим періодом розгортання потрапляють у невигідне становище порівняно з тими, що швидко починають отримувати доходи.
За високої інфляції інвестиційні відрахування посилюють нерівномірність впливу податкової системи на інвестиційну поведінку підприємств. Підприємства в країнах з високою інфляцією зацікавлені фінансувати свій бізнес за рахунок боргу, оскільки податкові знижки для капітальних витрат є ціннішими. Податкові канікули і знижені ставки оподаткування, з іншого боку, зводять нанівець переваги зменшення оподаткованого прибутку на суму процентних платежів в умовах високої інфляції.
Як і інші податкові стимули, інвестиційні відрахування зменшують доходи уряду. Але ці відрахування є найефективнішим підходом завдяки їхньому чіткому спрямуванню на певний вид діяльності, зокрема на нарощування виробничих потужностей.
Слід відмітити, що у розвинених країнах зазвичай до системи податкових пільг додаються і інші – прискорена амортизація, надання прямих субсидій при будівництві виробничих установ, пільгове довгострокове інвестиційне кредитування тощо. Так, промислові підприємства Німеччини активно здійснюють інвестиції в оновлення основних фондів і впроваджують інновації завдяки перерахуванню прибутку у власні, звільнені від оподаткування резервні фонди.
Необхідно також враховувати потенційний ефект взаємодії окремих елементів при реформуванні податкової політики. Зокрема, збільшення неоподаткованого мінімуму прибуткового податку дає змогу очікувати збільшення обсягів споживання, що свою чергу сприятиме зростанню надходжень від ПДВ й акцизу. Але це вимагає відображення в відповідних нормативно-правових актах, щоб зміни в оподаткуванні не призвели до зростанню придбання імпортної продукції.
Треба підкреслити, що Україні потрібно не сліпо копіювати закордонний досвід, а сформувати свою систему податкових пільг, яка б врахувала історичні фактори і, головне, національний менталітет.
Отже, з метою посилення впливу оподаткування на технічне оновлення і переозброєння вітчизняних підприємств необхідно:
1) розробити і запровадити дієвий механізм надання цільових пільг промисловим підприємствам, що впроваджують інвестиції та інновації на пріоритетних напрямках і реалізують конкурентоспроможну продукцію (встановлення податкових канікул, використання податкових відрахувань, створення цільових резервних фондів, звільнених від оподаткування, упровадження прискореної амортизації тощо). Подібні податкові пільги повинні бути чітко охарактеризовані в законодавчих актах, що їх регулюють, щоб перешкодити зловживанням при їх використанні з боку чиновників;
2) запровадити позитивний зарубіжний досвід надання промисловим підприємствам довго- та середньострокових кредитів зі знижкою кредитної ставки (з одночасним відшкодуванням банкам різниці ціни за користування кредитом за рахунок держбюджету);
3) створити гнучку, обов’язкову систему загальнодержавного статистичного обліку використання податкових пільг;
4) запровадити механізм постійного моніторингу ефективності податкових пільг, наданих підприємствам, які здійснюють інвестиційну діяльність на пріоритетних напрямках.