Источник: Актуальні проблеми економічного та соціального розвитку виробничої сфери — 2009 / Матеріали IV міжнародноїнауково-теоретичної конференції молодих учених і студентів. — В 2-х томах. - Т. 1. - Донецьк: ДВНЗ "ДонНТУ" — 2009, с. 216-217.
На даний момент в Україні процес впровадження сучасних технологій менеджменту в практику державного управління носить особливо гострий характер, що пов’язано зі зміною моделі розвитку, переходом її на інноваційну основу. Досвід держав, які здійснювали трансформаційні соціально-економічні перетворення, засвідчує, що винахід необхідного управлінського інструментарію є однією з найголовніших задач для управлінців. Таким інструментом управління складними соціальними системами може виступати індикативне планування. Саме тому можливість його застосування на теренах перехідної економіки України надзвичайно актуально.
Метою статті є аналіз можливості застосування індикативного планування в Україні шляхом дослідження досвіду зарубіжних країн.
У загальному розумінні індикативне планування – це сукупність процедур узгодження (координації) економічних процесів за рівноправності всіх учасників. За своїм змістом цей процес подібний до процесу консультування, в якому основними функціями є інформування, орієнтація та стимулювання. На відміну від директивного планування, індикативне планування є рівноправною взаємодією суб’єктів господарювання, з їх безпосереднім залученням у процес управління економікою за пріоритету державних інтересів.
В умовах індикативного планування підприємства використовують планову інформацію у своїй практичній діяльності та мають можливість самостійно скорегувати та перевершити майбутню траєкторію розвитку ринкової економіки.
Центральним поняттям системи індикативного планування є індикатор – інтегральний показник, що кількісно визначає якісні характеристики процесу. Це параметри границь, в межах яких система, що включає організаційні механізми, технологічні зв’язки, матеріальні та фінансові потоки, може стало функціонувати і розвиватися.
Існує декілька підходів до визначення поняття індикативного планування у різних країнах, де акцентується увага на окремі його сторони та функції. Сучасна система планування Китаю формується на принципах багаторівневого управління в умовах існування єдиного державного плану. Складання народногосподарських планів передбачає проходження інформації за формулою «один раз – догори, два рази – донизу». Тобто спочатку Держрада розробляє планові і контрольні показники та спускає їх до регіональних органів, які корегуються та відправляються до державного управління. Держплан узгоджує державні, регіональні та галузеві інтереси і розробляє проект плану економічного розвитку Китаю на рік. В Японії загальнодержавне економічне планування також носить індикативний характер, оскільки плани не є законами, а представляють державні програми, що виконують інформативно-орієнтуючу роль. Основною функцією індикативного планування у Франції є координація, оскільки планові показники виступають у якості економічних індикаторів – носіїв інформації відносно очікуваної економічної кон’юнктури. В США, Канаді та Німеччині індикативне планування базується на обов’язкових завданнях як для держави, так і для приватного сектору.
Узагальнюючи досвід промислово розвинених країн, можна сказати, що основною задачею індикативного планування є сукупність процедур узгодження інтересів учасників відтворювальних економічних процесів. Потреба економіки нашої держави у розробці національної та регіональної моделі індикативного планування дуже важлива, оскільки існує необхідність консолідації суспільства, узгодження економічних інтересів та виходу України на траєкторію сталого соціально-економічного розвитку. Але безпосереднє використання в українській економіці закордонних моделей індикативного планування неможливе, оскільки в них немає специфіки національної економіки. Тому на даний момент проблемними задачами і цілями для подальшого дослідження є формування української моделі індикативного планування процесів виробництва і збуту продукції, розробка алгоритмів індикативного управління, розробка сукупності інтервальних оцінок інтегральних показників (індикаторів).