Дни теории и практики инвестирования 2009", 26-27 март 2009 г., ДонНТУ, Донецк.
Економіка України на сучасному етапі потребує великого обсягу як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій. Актуальність теми полягає у тому, що інвестиційна активність в Україні істотно зменшилась. Це обумовлено тим, що державні вкладення в інвестування підприємства постійно скорочується. Конкурентоспроможність підприємств неможлива без залучення як вітчизняних, так і іноземних інвестиційних ресурсів, які перш за все повинні направлятись в реальні об’єкти, тобто підприємства. Діяльність підприємств потребує раціонального розподілу як залучених, так і власних коштів. Тому приплив інвестиційних ресурсів залежить не тільки від сприятливого інвестиційного клімату, який створює держава та органи місцевого самоврядування, але й від підприємства, яке повинно самостійно розробляти програми свого подальшого розвитку, розробити власну стратегію інвестування. Широке коло питань, пов’язаних з дослідженнями щодо вибору стратегії інвестування, знайшло своє відображення у працях відомих вітчизняних і закордонних економістів: П. Массе, Р. Акоффа, І. Ансоффа, І.А. Бланка, Г. Бiрмана, В.Д. Шапiро, С. Шмiдта, В.В. Коссова, А.Б. Ірдисова, І.В. Лiпсица, Б. Карлофа, У. Кiнга, Д. Клiланда, А.Р. Стерлiнга, А.А. Томпсона і А. Дж. Стрiкленда. Однак багато теоретичних і практичних питань щодо вибору стратегії інвестування підприємств розроблені не достатньо повно і потребують подальшого розвитку.
Тому метою даної статті є розвиток теоретичних положень у галузі визначення сутності та місця інвестиційної стратегії підприємства у системі забезпечення розвитку господарських процесів. Інвестиційна стратегія підприємства повинна бути орієнтована на довгострокові цілі і реалізовуватися в процесі поточної господарської діяльності за допомогою вибору відповідних інвестиційних проектів і програм. Формування інвестиційної стратегії підприємства являє собою складний творчий процес, що ґрунтується на прогнозуванні окремих умов здійснення інвестиційної діяльності і кон'юнктури інвестиційного ринку як у цілому, так і в розрізі окремих його сегментів. Ця стратегія завжди формується в рамках загальної стратегії економічного розвитку, погоджується з нею по цілям, етапам, строкам реалізації.
У якості довгострокових конкретизованих цілей підприємства на різних етапах можуть бути: досягнення визначених норми і маси прибутку, зростання масштабів шляхом збільшення торгового обороту і частки контрольованого ринку, виробництво нової продукції,зміна зношеного і застарілого обладнання для зниження витрат виробництва, захист навколишнього середовища й ін. Обраною або в ряді випадків змушеною стратегією може бути і нездійснення інвестицій. Але така ситуація буде скоріше нагадувати некерований човен, що пливе за течією. Прийняття підприємством рішень щодо інвестиційної діяльності спирається на проблему вибору альтернативних варіантів розвитку в конкурентному середовищі, властивому тій або іншій галузі під впливом різноманітного роду економічних, правових і інших чинників.
Основою інвестиційної політики організації і процедур вибору та реалізації пріоритетів повинна бути їх орієнтація на кінцеві соціально-економічні результати. У зв'язку з цим її несучою конструкцією повинна бути система цілей, критеріїв їх досягнення і правил прийняття рішень, яка пронизує всі рівні організаційної системи, етапи процедур і механізмів. Пасивне інвестування, передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства, призводить до відставання від середнього по галузі рівня і буде мати в майбутньому ті ж наслідки.
Активна інвестиційна стратегія, що забезпечує зростання прибутковості до середнє галузевого рівня вкладень, припускає добір і реалізацію різного роду інноваційних проектів, активну поведінку на ринку. Ефективна, або випереджаюча, стратегія пов'язана вже з інноваціями, що реалізують принципово нові технологічні рішення, які відрізняються і значним ступенем ризику таких вкладень.
Формування інвестиційної стратегії підприємства здійснюється в просторі перетинання взаємних інтересів, як самого підприємства, так і його потенційного стратегічного інвестора. А інвестиція являє собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді часто залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційну привабливість. Згідно з розробленою стратегією інвестор прагне оптимізувати свій портфель таким чином, щоб забезпечити досягнення всіх стратегічних цілей шляхом найпридатніших поєднань усіх чинників.
Таким чином, проведене дослідження свідчить про зростаючу роль інвестицій в системі забезпечення розвитку господарських процесів в сучасних умовах. У подальшому необхідно розробляти практичні інструменти активізації та прискорення інвестиційних процесів, що сприятиме кількісним та якісним перетворенням на підприємстві.
1. Михалев О.В. Инвестиционные стратегии предприятий// ЭКО.- 2004, №2.
2. Анализ эффективности инвестиционной и инновационной деятельности предприятия: Учеб. пособие для студентов по экон. специальности/ Крылов Э.И., Власова В.М. – 2-е изд., перераб. и доп.- М.: Финансы и статистика, 2003.
3. Организация инвестиционной и инновационной деятельности. Учеб. пособие для вузов по спец. «Экономика и управление на предприятии»/ Янковский К.П., Мухар И.Ф. – СПб: Питер, 2001
© 2009 Заворотнєва О.Ю.