Мельнікова Анна Павлівна Факультет:Енергомеханіки та автоматизації (ФЕМА) Кафедра ГЕА Спеціальність: Автоматизоване управління технологічними процесами(АУП) Тема випускної роботи: Дослідження та розробка системи автоматичного управління розгалуженою конвеєрною лінією Керівник: Оголобченко Олександр Семенович

Про себе:

Середній бал у період навчання в університеті 4.96. Вільно володію російською та українською мовами. В обсязі, достатньому для читання й листування, володію англійською мовою. Я є досвідченим користувачем наступних програм: Microsoft Office Word, Microsoft Office Excel, Microsoft Office Visio, P-Cad, Mathcad, Matlab, Internet, Компас, Micro-Cap. Захоплююсь спортом, читанням,подорожуванням.

Коротка біографія:

Якось теплим ранком, 13 серпня 1987 року... ні, не в п'ятницю... мамі подарували мене - маленьке крикливе дівчисько, що вимагає багато уваги. Настільки багато, що чотирма роками пізніше на прохання подарувати братика або сестричку, одержала відмову від до півсмерті переляканого тата. От так і росту донині егоїсткою. Дитячі роки - найбільш безтурботна пора: дитячий садок, купа друзів, турботливі батьки. Я була перемінливою дитиною: те слухняною дівчинкою з бантиками й у гарному платячку, те «хлопчиськом» у брудному одязі, що бігає з оравою хлопців по калюжах. Нескінченно любила тварин і часто приносила батькам «подарунки» у вигляді брудних кинутих кошенят. Друзів я собі обирала не за положенням у суспільстві, а по душі, тому могла спілкуватися з людиною, несправедливо відкинутою всіма, і не любила людей, які вважали себе й уважалися босами у колективі. Так пройшло моє перше дитинство.

Прийшов довгоочікуваний день - перше вересня: букети квітів, білі передники й негласний конкурс на найбільші й найгарніші бантики. Перші два роки шкільного життя я провела у ЗОШ№56. Хочу відзначити мого першого педагога - Катерину Іванівну. Дотепер пам'ятаю перші уроки - не просто уроки малювання або математики - уроки життя, де я зрозуміла, що значить бути Людиною. У 1996 році я перейшла у ЗОШ№23, тому що вертатися із другої зміни боялася не тільки я, але й моя мама. Отут і почався перехідний період у моєму житті. Різні викладачі, різні характери... тверді «5» по одним предметам, і конфлікти з педагогами по іншим. Дотепер уважаю, що викладач - це від Бога, і якщо не дано, у школі краще не працювати. На щастя, до восьмого класу педагогічний склад кардинально змінився, і я зустріла викладачів, яким вдячна донині за те, що прищепили любов до літератури, історії, і головне, до технічних предметів. Про вибір спеціальності почала замислюватися ще у 10 класі... Знала точно, що буду вчиться у ДонНТУ, тому що вважала й дотепер вважаю його кращим ВУЗом Донецька. Але остаточно на мій вибір вплинула Перетолчіна Галина Борисівна - репетитор, що готувала мене до вступу у ДонНТУ.

Пам'ятаю перші збори перед початком навчання - всі трошки перелякані, ще незнайомі між собою. Перше враження від деканату зробили секретарі... добрі й товариські, що приємно здивувало... і Следь Микола Миколайович - дуже строгий, але справедливий чоловік... мені не вдалося пізнати його як педагога, але так я стала старостою - довідалася як гарного зам. декана. Щороку, кожний семестр я зустрічала все нових і нових людей, від спілкування з якими хотілося бути краще, добріше... спочатку Тарасевич Вадим Ігнатійович, після - Донченко Костянтин Павлович, якого всі люблячи називали КПД. Ці люди назавжди залишаться в моєму серці. До кінця третього курсу прийшов час визначатися з вибором наукового керівника і я, не сумніваючись, обрала Оголобченко Олександра Семеновича, чудового викладача й людину... Велике спасибі йому за терпіння й допомогу в складних ситуаціях.

Мої плани на майбутнє - захистити магістерську роботу й почати своє, доросле життя... хочу будинок - щоб повний келих, коханий чоловік і улюблені діти. Кар'єра для мене не самоціль, а спосіб досягти мрії.