Оскільки мама і папа багато часу присвячували роботі, нашим з сестрою вихованням займалася бабуся, педагог за освітою та покликанням. Тому до дисципліни я звикла, можна сказати, з народження. У 2 роки знала алфавіт і намагалася навіть читати. Дитячий садок ми з сестрою активно ігнорували – в сумі провели в цьому закладі біля 2-х тижнів. Але і за цей час я встигла зненавидіти манну кашу і «тиху» годину.

   До першого класу я пішла в повному озброєнні – вміла читати і писати. Вчитися було легко і весело, поки я не зрозуміла, що цей процес триває 10 років. Звичайно новина про те, що ще існують і канікули, трохи виправила ситуацію. На літні канікули ми з сестрою виїжджали до другої бабусі. До цієї події ставилися з повною відповідальністю: речі були зібрані вже на початку травня. У школі №62 я провчилася 6 місяців, а потім вступила до середньої спеціальної музичної школи при консерваторії ім. С.С.Прокоф’єва. На цьому закінчилося моє безтурботне дитинство і почалися щоденні заняття на фортепіано. Муки не пройшли дарма – в 1997 році я стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу молодих піаністів. Через деякий час я зрозуміла, що викладачем музики мені не бути ( нервів на цих дітей не вистачить) і зважилася на кардинальні зміни в своєму житті. Не можу сказати, що зміни проходили безболісно – складно перебудуватися з музики на математику. Навесні 2001 року я написала рейтинги для вступу до Донецького колежу - на мій подив і жах мене зарахували до фізико-математичного класу. У вересні цього ж року я вже носила горде звання колежаніна. Почався яскравий етап в моєму житті: знайомство з учнями і чудовими викладачами, участь в постановці англійських кліпів, гра в бридж, президентська рада. Але і цього мені здалося мало – для повного щастя я почала займатися джазовим і естрадним вокалом, бальними танцями і англійським. Загалом, є, що пригадати.

   У 11 класі прийшов час вибирати майбутню професію. Батьки запевняли, що перша освіта має бути «нормальною», тобто технічною (і мама, і тато закінчили ДПІ). Я піддалася на умови і успішно склала рейтинги до ДонНТУ. Спеціальність вибрала так само, як і більшість моїх одногрупників - «тому що назва красива». Моя група виявилася веселою і галасливою, тому навіть дуже нудні предмети проходили непомітно. До того ж ще залишався час і на вокал, і на танці, і на англійський (на 3 курсі отримала сертифікат FCE). 5 років пройшли непомітно і безтурботно.

майбутнє:

   Кожен може розписати свої плани за пунктами, але життя все розставить інакше. Тому можу сказати одне: «Майбутнє належить тим, хто вірить в красу своєї мрії». А я ясно вірю в те, що мої мрії скоро стану реальністю!