Українська мова в умовах білінгвізму
Лушпенко В.С., Шпарбер О.В.
Руководитель: старший преподаватель Матулевская Н.П.
Донецкий национальных технический университет
Источник: Сборник научных работ (тезисы студенческих докладов) I Межвузовская студенческая научно-практическая конференция «Актуальные проблемы языковой культуры специалиста» / Донецк, ДонНТУ, 2008 г. - 64 с.
В енциклопедії "Українська мова", виданій у 2004 році, зазначено, що літературна мова - це загальноприйнятий в писемній та усній практиці унормований засіб суспільного спілкування, одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими - діалектами, просторіччям, фольклором, її головні ознаки - стабільні літературні норми в граматиці, лексиці, вимові та функціонально-стильова розгалуженість.
Історично склалося так, що в Україні існує два варіанти мови - східноукраїнський і західноукраїнський. Ще в кінці XIX сторіччя великий знавець українських діалектів, автор чотиритомного словника "Словарь української мови" (1907-1909), який отримав II премію Петербурзької Академії наук, Борис Грінченко відстоював східноукраїнський варіант української літературної мови як такий, що буде зрозумілим для жителів усіх регіонів України. Про це говорилося в ЗМІ в 2003 році при відзначенні 140-річчя з дня його народження.
Вдалося вияснити, що в кінці XIX - на початку XX століття велися великі дискусії між східно- і західноукраїнськими філологами. Західноукраїнці нав'язували свій варіант - галицький. До цього активно підключився і проф. М.С. Грушевський - майбутній Голова Центральної Ради. Іван Нечуй-Левицький писав: "...він заповзявся нахрапом завести галицьку книжню мову й чудернацький правопис в українському письменстві й на Україні і зробить їх загальними і для Галичини, і для українців".
В 1993 році вийшло 4-е видання правопису тиражем 120 тисяч примірників. Остання фраза редакційного вступу: "Разом з тим комісія одностайно підтримала постанову І Міжнародного конгресу україністів (27.08-3.09.1991) про потребу вироблення єдиного правопису для всіх українців, що проживають як в Україні, так і за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення".
Такої єдності не було і в часи М. Грушевського. Навіть коли він був главою держави, а пізніше - членом Академії. Проти галичан виступали Б. Грінченко, І. Нечуй-Левицький, а в 30-ті роки минулого століття - професор І. Огієнко, яких важко запідозрити в русофільстві, а тим більше в "більшовизмі". Тут скоріше всього спрацювали вимоги громадян США та Канади, які називають себе українцями, але не бажають чи не можуть, вивчити українську мову - мову І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Карпенка-Карого...