Источник: Сучасне промислове та цивільне будівництво,Том 3, N1, 2007, 5-51
Вперше проблему використання територій, що
прилягають до річок, морів, озер, водосховищ
та інших водойм було піднято на початку
60-х років минулого століття в СРСР. Особлива заслуга в вивченні цього питання належить професору А.М. Турубінеру, який започаткував дискусію з проблеми використання
прибережних територій водних об'єктів. Згодом рядом вчених було запропоновано виділити ці землі в окрему категорію земель водного фонду. Офіційно в СРСР категорію земель водного фонду було встановлено земельним законодавством в 1968 році. В 80-і роки в СРСР було прийнято ряд державних документів про охорону малих річок, і водоохоронні зони та прибережні захисні смуги визначались спочатку тільки для них.
В 1989 році в містобудівні норми СНиП 2.07.01.89 "Градостроительство. Планировка и
застройка городских и сельских поселений"
вперше було дадоно розділ "Охорона навколишнього середовища", яким врегульовувались питання організації вздовж берегів водосховищ і малих річок водоохоронних зон і
визначався регламент забудови цієї території.
При проектуванні нових поселень ширина водоохоронної зони визначалась в залежності від
довжини річки ( до 50 км становить 100 м, від50 до 100 км — 200 м, від 100 до 200 км —
300 м), для водосховищ — 500 м [6].
Нормами встановлювались правила забудови при проектуванні нових поселень, а як
виходити з ситуації, що склалася в існуючих
населених пунктах, нормативним документом не вирішувалось. Крім цього, не було
чіткого визначення водоохоронної зони та
прибережної захисної смуги.
З встановленням незалежності України
на державному рівні було прийнято ряд законодавчих та нормативних документів,
якими вирішувались питання забудови та
землекористування прибережних територій.
В 1992 р. прийнято Земельний кодекс України, в якому було визначено категорію "землі
водного фонду". Згідно з Земельним кодексом для створення сприятливого режиму
водних об'єктів уздовж морів, навколо озер,
водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких
визначаються за проектами землеустрою.
В межах водоохоронних зон виділяються
земельні ділянки під прибережні захисні
смуги з режимом обмеженої господарської
діяльності. На території населених пунктів
розмір та межі прибережної захисної смуги
встановлюються з урахуванням містобудівної документації.
Отже, питання забудови та землекористування прибережних територій є непростим, потребує розробки методики обгрунтування та встановлення водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в міських населених пунктах, подальшого дослідження та внесення змін до нормативно-законодавчої бази.
1.Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. N
2768-III.
2.Водний кодекс України, із змінами, внесеними Законом України від 21 вересня 2000 р. № 1990-III.
3.Закон України "Про планування і забудову територій". Відомості Верховної Ради. - N 31. -.2000.
- С. 250.
4.Методика упорядкування водоохоронних зон
річок України, К.: Оріяни, 2004. - 128 с.
5.Порядок визначення розмірів водоохоронних зон
та режим ведення господарської діяльності в них
Постанова Кабінету Міністрів України від
08.05.1996 р.
6.СниП 2.07.01.89. Градостроительство. Планировка и застройка городских и сельских поселений.
- М.: Стройиздат, 1990.
7.ДБН 360-92 .Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. - К.: Мінінвестбуд України, 1992.
8.ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. - К.: Держбуд України, 2002. -68 с.
9.Богак Л.М., Ананян І.І. Современные проблемы строительства. -Д.: Донецький ПромтройНИИПроект
10. Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів. - К.: Держархбудінформ,
2002. -59 с.
11. Закон України "Про місцеве самоврядування в
Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.