Джерело: Філософська антропологія: Культура - Раціональність - Комунікація / Тезиси конференції. - Донецьк: ДонНТУ. - 2009. - С. 222-225
Природознавець, мислитель і громадський діяч, основоположник комплексу сучасних наук про Землю — геохімії, біогеохімії, гідрогеології, радіогеології, генетичної мінералогії тощо. Академік АН СРСР (академік Петербурзької АН з 1912), перший президент Української Академії Наук (1918-1921), член Чехословацької (1926) і Паризької (1928) Академій. Праці В. І. Вернадського відіграли суттєву роль у становленні сучасної наукової картини світу. Особливо значним є його внесок у розробку цілісного вчення про біосферу та її еволюцію в ноосферу — нову, вищу стадію біосфери, пов'язану з виникненням і розвитком у ній людства, котре починає здійснювати визначальний вплив на хід процесів у охопленій його діяльністю сфері Землі.
У центрі досліджень В. І. Вернадського — різнобічні філософські та методологічні проблеми: багатогранність просторово-часових станів матерії, структура та властивості часу, загальні закономірності розвитку науки, природа наукового світогляду, соціальні функції науки, етика наукової творчості.
В. І. Вернадський — організатор і перший президент Української Академії Наук (1918-1921); голова Тимчасового Комітету, утвореного для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві (1918, нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського); організатор і директор Радієвого інституту (1922-1939), Біогеохімічної лабораторії (1928, нині Інститут геохімії та аналітичної хімії ім. В. І. Вернадського Російської академії наук).
В. І. Вернадський був прекрасним педагогом. Тривалий час він працював професором і ректором Таврійського університету, виступав із науковими доповідями в багатьох університетах Західної Європи. Мінералогічна школа В. І. Вернадського і його численні талановиті учні і їх послідовники успішно продовжують опановувати його невмирущі ідеї. Протягом усього життя Володимир Іванович відстоював людську гідність, людину як особистість, позапартійність науки. Тоталітарна держава не поділяла матеріалістичного світобачення і філософських узагальнень Вернадського, його праці вважала антинауковими та ідеалістичними. Багато праць вченого за його життя так і не було опубліковано [1].
Володимир Іванович Вернадський (12 березня 1863 р.— 6 січня 1945 р.) — геніальний вчений, людина нашої історичної доби — вкрай суперечливої, переламної й у розвитку науки, й у розвитку техніки, й у розвитку людства в цілому. Ця доба знайшла відбиток у його довгому житті і творчості як науковому, так і філософському, вплинула на його громадянську позицію, визначила напрям його моральних і наукових шукань.
Творчість Вернадського — живе втілення спадкоємності розвитку вітчизняного природознавства XIX—XX століть. Найпомітніший представник школи В.В. Докучаєва, свого безпосереднього вчителя і наставника, учень Д.І.Менделеєва, А.Н. Бекетова, О.М. Бутлєрова, А.І. Воєйкова, чиї лекції він слухав у 80-і роки позаминулого століття в Петербурзькому університеті, Вернадський сам, у свою чергу, продовжує традиції, закладені ще М.В. Ломоносовим, став фундатором самостійних наукових шкіл у низці наук про Землю.
Серед численних, що налічують сотні, натуралістів, учнів Вернадського, зокрема, таких видатних природодослідників, як академіки А.Є. Ферсман, В.Г. Хлопін, О.П. Виноградов, які, в свою чергу, стали засновниками нових наукових напрямів, керівниками великих дослідницьких колективів. Нині наукова школа Вернадського схожа на могутнє плодоносне дерево: вона перебуває в постійному розвитку, її проблематика збагачується, всередині з'являються нові відгалуження і напрями наукового пошуку.
21 січня 1915 р., у розпал Першої світової війни, В.І.Вернадський звертається до Імператорської академії наук із пропозицією створити нову організацію - Комісію, якій він одразу дав назву, яка виявилась, можна сказати, вічною — Комісія по вивченню природних продуктивних сил (КППС). І в березні 1915 р. КППС Росії було створено в Петербурзі. А в березні 1919 р. Вернадський створив Комісію по виучуванню продуктивних сил України (КВПС – з 1930 р. РВПС), що увійшла до складу новоствореної ним же Української академії наук. КППС та КВПС — унікальні науково-суспільні організації, що взяли на себе всебічне і систематичне досліджування природних ресурсів відповідних країн, об'єднання сил та створення цілої мережі дослідницьких установ, необхідних для розв'язання цієї найважливішої і найневідкладнішої, але надзвичайно складної і важкої проблеми.
Вже на першому засіданні Комісії В.І.Вернадський висунув основні принципи комплексного вивчення продуктивних сил Росії. Вони охоплювали використання результатів досліджень в галузі геології, мінералогії, хімії, ботаніки, зоології та інших природничих наук; розвиток експедиційних робіт та їхнє поєднання з лабораторними дослідженнями; раціональне використання природних ресурсів; організацію впровадження наукових здобутків у господарську діяльність, формування і розвиток мережі дослідницьких інститутів. Це були принципово нові задачі для науки, яка раніше орієнтувалась переважно на вузькі професійні проблеми. Комісія одразу взялася до роботи, і вже під час війни провела великі експедиції по розвідуванню, видобутку і використанню різних видів мінеральної сировини.
За ініціативою, за проектами і під керівництвом Вернадського також було створено понад 20 наукових установ різних за профілем і призначенням. Установи й організації, які він створював і якими керував — Академія наук України, Радієвий інститут, Біогеохімічна лабораторія АН СРСР (нині Інститут геохімії й аналітичної хімії), Комітет по метеоритам, Комісія по історії знань АН СРСР (нині Інститут історії природознавства і техніки) та інші, – існують і розвиваються, також складають невід'ємну частину спадщини Вернадського.
Багато і плідно Вернадський працював над створенням узагальнюючої теорії еволюції природного середовища і суспільства, що дістала назву теорії ноосфери. На його думку, ноосфера становить новий етап сфери життя, оболонку Землі, перебудовану колективним розумом людства, яка знаходиться під його контролем для подальшого гармонізованого розвитку Землі й людини, як невід'ємної частини нашої планети.
Шлях Вернадського в науці позначено інтернаціональними зв'язками, які весь час розширювались. В Чехії, Словаччині, Польщі, Франції, Італії, США, Англії, Німеччини, Норвегії, Індії, Китаю, Японії та інших країнах в нього були однодумці і послідовники, з якими він підтримував під час закордонних поїздок, шляхом листування й обміну ідеями в друку [2].
За наказом Леніна і Сталіна почалося переслідування тих, хто підписав звернення. Вернадський переїжджає в Полтаву. У квітні 1918 року приходить до влади гетьман Скоропадський, проголошується Українська держава. Вернадського запрошують до Києва. Тут він очолив Комісію з організації Академії наук і Української національної бібліотеки, а також комісію з питань вищої школи. З Москви до Києва переїжджає понад 20 відомих вчених. «Декілька днів не писав, — читаємо в щоденнику, — а між тим у ці дні йшла інтенсивна робота і думки, і діяльності, особливо у зв’язку з вищою школою і академією наук. Я якось відчуваю, як глибше і сильніше я охоплюю всю цю область життя і одержую можливість прояву в ній своєї волі, своєї думки».
Цікаве листування з приводу створення Академії між Грушевським і Вернадським. Вернадський був прихильником створення Академії на зразок Петербурзької Академії наук. Грушевський писав з цього приводу: «Ви знаєте, що у нас тепер немає достатньої кількості вчених-українців за межами українознавства. Отже, ми повинні звернутися до росіян. Мине ще чимало часу, доки сили ці у нас з’являться». Позиція Вернадського булла такою: «Важливо створити сильний центр наукових досліджень українського народу, його історії, його мови, природи України. Звичайно, треба вести ці дослідження в найширшому загальнолюдському масштабі. Треба якнайшвидше створювати кафедри і лабораторії, інститути, які спочатку, можливо, й будуть зайняті росіянами. Але становище скоро зміниться, бо посади в академії виборні.Дуже скоро заявлять про себе місцеві сили».
13 вересня 1918 року на засіданні комісії за доповіддю Вернадського було ухвалено заснувати щорічні асигнування на наукові роботи, експедиції та ін. Комісія подбала про Ботанічний сад Києва, про створення Геодезичного інституту, розробила Статут академії. У жовтні Вернадського обирають першим президентом УАН. Фізико-математичне відділення академії прийняло тематику Вернадського — почалося створення біогеохімічної лабораторії. Першим відкриттям було повідомлення про наявність в організмі мишей нікелю. Геохімічне дослідження рослин стало основою гіпотези, що в землі є вже відомі тоді 87 хімічних елементів.