Кубатін Денис Геннадійович

Факультет: Електротехнічний

Кафедра: Електропостачання промислових підприємств і міст

Спеціальність: Електротехнічні системи електроспоживання

Тема випускної роботи:

Дослідження електромагнітної сумісності ламп за дозою пульсації

Керівник: проф., д.т.н. Курінний Едуард Григорович

      Середній бал в період навчання в університеті склав 4,7. Вільно володію російською та українською мовами, англійською – в об'ємі, достатньому для читання і листування. Маю досвід роботи з компьютером:
      - математичними пакетами (MathCAD, MatLAB);
      - офісними додатками компанії Microsoft;
      - інженерними пакетами (AutoCAD, АСКОН Компас);
      Маю досвід роботи в мережі Інтернет, а також досвід по створенню сайтів за допомогою спеціалізованих програм (Adobe Dreamweaver).
      Також маю досвід програмування на мовах: Basic, Pascal и C/C++.

      Я з'явився на світ 15 грудня 1987 року в місті Донецьку в Міжнародний день чаю і День утворення радіотехнічних військ ВПС (Військово-повітряні Сили) СРСР. За неймовірним збігом обставин, чай є моїм улюбленим напоєм з дитинства, а моя військова спеціальність (отримана на військовій кафедрі ДонНТУ(Донецький національний технічний університет) в 2009 році) – зв'язківець (радіотехнік). Мій батько – Кубатін Геннадій Анатолійович (шахтар) і мати – Кубатіна Олена Борисівна (інженер хімік-технолог) займалися моїм вихованням. Найяскравіші враження мого дитинства пов'язані з дитячим садком «Калінка». Ходити в дитячий садок я любив: постійні ігри, малювання, спів, танці і багато іншого. Єдиним, що викликало моє незадоволення, була тиха година. Спати вдень я рішуче не любив, тому доводилося постійно ворочатися і тим самим викликати незадоволення вихователя. Поза стінами дитячого садку також було немало вражень: подорож в Сочі, на південний берег Криму і фактично рідне всім донеччанам Азовське море. Улюбленою дитячою іграшкою була дитяча «залізниця», а тому на одвічне питання «Ким ти хочеш стати?» відповідав без коливань: – машиністом!

      Сонячним ранком 1 вересня 1995 року мене розбудила мама, для того, щоб відвести в це дивне і зовсім чуже мені місце – школу. Ходити в найближчу до мого будинку школу № 12 я не захотів, оскільки вона була україноязична, а я – росіянин і українська мова була для мене чужою. Тому, при моїй безпосередній участі, було прийнято рішення відправити мене до російськомовної школи № 6. Почалося нове життя. Як і всі мої однолітки, до школи я звик швидко і вчився з великим задоволенням. На жаль, в моїй рідній школі № 6 я відучився всього лише 1 рік. Розлучитися з нею довелося через переїзд на нове місце проживання. Моїм новим місцем навчання стала знову таки російськомовна школа № 122. До нового колективу також звик досить швидко і завів своїх перших друзів на новому місці проживання.
      Вчився я  на «відмінно»: з 1 по 6 клас отримував похвальні грамоти. Далі трохи зменшив темп. Моїми улюбленими предметами в початкових класах були природознавство і математика, а також фізкультура, яка подобалась практично всім учням молодших класів. Час йшов, і бурхливі 90-і подарували першу зміну в системі шкільної освіти – створення гімназій і ліцеїв з профільною освітою замість звичайних шкіл. Наша школа була кращою в Будьонівському районі м. Донецька, а тому було прийнято рішення створити на її базі профільну гімназію і набрати в неї кращих з усіх найближчих шкіл. І ось, у віці 13 років я виявився перед необхідністю вибору подальшого профілю освіти і вступними іспитами. Визначитися з профілем було дуже нелегко, оскільки наш шкільний психолог, що проводив тест з метою визначення схильності до тих або інших наук лише розвела руками, – певної схильності у мене не виявилось, а всі профілі були для мене рівноцінні. Та все ж я зробив вибір на користь економіко-правового профілю і успішно склав вступні іспити. І знов почалося нове життя, оскільки зі свого нового класу я практично нікого не знав. Довелося повторити знов відому процедуру.
      Час 8-11 класів – один з найяскравіших і незабутніх в житті кожної людини. Таким він був і у мене. Шкільні іспити в 9 класі я склав на «відмінно» і вирішив не вступати до технікуму, а продовжити навчання у гімназії. Чергова зміна сталася в шкільному житті: беручи до уваги велику кількість учнів, що пішли до технікумів, була прийнято рішення об'єднати два профільні класи (економіко-правовий і гуманітарний) в один – історичний. До речі, історія, разом з географією, були і є одними з моїх найбільших інтересів.
      … Настав 11 клас і час вибору майбутньої професії. Конкретного бажання отримати ту або іншу професію не було. Були варіанти:

1. інженер-електрик (електротехнічний ф-т ДонНТУ);
2. інженер-програміст (ФКІТА ДонНТУ);
3. історик (істфак ДонНУ);
4. різні спеціальності з Донецького залізничного інституту;
5. юрист (юрфак ДонНУ).

      У результаті я вибрав електротехнічний факультет ДонНТУ, куди я вступив, успішно склавши рейтингові випробування. Шкільні іспити перетворилися на формальність, але я з відповідальністю підійшов до їх складання і склав на «відмінно».
      Хочу подякувати всім без винятку вчителям, що викладали в школах, де я вчився. Всі вони в тій або іншій мірі внесли свій внесок у формування моєї особистості.

      Потрапивши до «храму науки» я, звичайно, полинув у навчання. Вчився вдень і вночі, адже потрібно було витримати найважче в житті студента – 1 курс і 1 сесію зокрема. Всі труднощі психологічного переходу зі школи до університету вдалося подолати. Далі все пішло як по маслу. Дуже допомагала  весела і життєрадісна атмосфера, що панувала в групі ЕСЕ – 05а. Не проходіло практично жодного дня без сміху. Після 1-го курсу я успішно склав вступні іспити на військову кафедру, яку закінчив у 2009 році, отримавши звання молодшого лейтенанта запасу. Суспільним життям університету активно не захоплювався, зважаючи на свій флегматичний темперамент.
      Провчившись 4 роки я успішно склав державний іспит на «відмінно» і отримав диплом бакалавра. Отриманий за роки навчання середній бал дав мені можливість поступити до магістратури, чим я з радістю і скористався. Темою моєї магістерської роботи стало «Оцінювання електромагнітної сумісності ламп за дозою пульсації» під керівництвом доктора технічних наук, професора, академіка Академії наук вищої освіти України, члена IAEE Курінного Едуарда Григоровича.

      Своїм найближчим завданням вважаю успішний захист магістерської роботи і здобуття диплома магістра. Далі хотілося б влаштуватися на цікаву роботу, не обов'язково за фахом, головне, щоб ходив «на роботу з радістю, а з роботи – з гордістю». Створити міцну сім’ю. Після здобуття необхідного досвіду роботи хотілося б повернутися на історичну батьківщину – у Росію.