Отримання електричної енергії з іоносфери

Петров О.Е.


Джерело: Тезисы докладов региональной студенческой конференции "Физика и научно-технический прогресс" (ФиНаТ-2008), 19 апреля 2008 г., ДонНТУ, 2008 г. - 126 с.


      Необхідність пошуку і розробки принципово нових джерел енергії очевидна. Також це важливо для районів, які по розташуванню знаходяться далеко від енергетичної сировини. Вимоги до таких джерел добре відомі: потенційність, відновлюваність, безпека, екологічна чистота. Тому варто віддавати перевагу більш дорогому, але працюючому на основі поновлюваних ресурсів й екологічно чистому джерелу енергії.

      Основне "перекачування" енергії по магнітоплазмовому ланцюжку процесів на лінії "Сонце-Земля" відбувається при швидкозмінних електромагнітних процесах на зразок сонячних спалахів, що супроводжуються іоносферними бурями. Однак й у спокійному стані, а тим більше в періоди іоносферних бурь, напруженість магнітного поля на поверхні Землі перебуває у стані безперервної зміни.

      Сумарна потужність струмів іоносфери Землі значно перевищує потреби людства. Якщо технологічно грамотно навчитися приєднуватися до цих струмів, то весь процес виявиться екологічно чистим і безпечним, тому що відбір частини потужності не зашкодить системі, що постійно працює з випадковими процесами великої амплітуди, які різко змінюються.

      Якщо ввести в ланцюг конвертера деякий нелінійний елемент, що буде в момент переходу геомагнітного поля через нуль розмикати на якийсь час ланцюг (тобто стрибком підвищувати опір контуру), то це дасть певний виграш у потужності. Тепло, що виділяється при цьому, можна також використати для подальшого перетворення в технічну енергію. Розмикання ланцюга повинне бути як можна більше короткочасним, однак достатнім для того, щоб струм у контурі припинився.

      Найбільш переконливим доказом можливості одержання енергії з іоносфери міг бути прямий експеримент, у якому б демонструвалася потенційність іоносфери як джерела енергії.
Основну енергетичну вигоду несе зниження активного опору контуру (створення глибокої надпровідності) і його індуктивності. При цьому навіть невеликий контур (з радіусом менше 60 км) буде давати більше сотні кіловатів. Якщо ж збільшувати розміри конвертера, то реально підвищити його потужність (яка росте пропорційно квадрату площі).

      Надію на практичне здійснення запропонованої іоносферної електростанції може дати лише серйозний технологічний ривок в області виробництва надпровідних матеріалів. Використання надпровідних контурів може стати основою майбутньої електростанції.

Література

  1. Данилкин Н.П. О возможности получения электрической энергии из ионосферы. – Электричество. 1996, №4.

  2. Данилкин Н.П., Кирьянов Д.В. К оценке энергетической возможности конвертера Солнце-Ионосфера-Земля. – Электричество. 1999, №7.

  3. Теоретичні основи електротехніки. // М.П.Рибалко, В.О.Есауленко, В.І.Костенко – Донецьк: Новий світ, 2003. – 513 с.

  4. Основы теории цепей. // Г.В.Зевеке, П.А.Ионкин, А.В.Нетушил, С.В.Страхов – Москва: Энергоатомиздат, 1989. – 528 с.