Про себе (головне):
Середній бал в період навчання в університеті складає 4,9. Вільно володію російською, українською мовами.
У об'ємі, достатньому для листування, володію англійською мовою.
Захоплююся літературою, інколи пишу вірші.
Коротка біографія:
Дитинство
8 квітня р. в селищі міського типу Чернухіно Перевальського району Луганської області народилася я, Ковешнікова Ольга Станіславівна.
На формування мого світогляду вплинули, звичайно, мої батьки. З найранішого дитинства вони прищепили до мене любов до прекрасного, а саме любов до книги. Моя пристрасть до літератури від стадії просто допитливого читача переросла на ступінь вище – вже з семи років (як тільки я навчилася стерпно читати і писати) я почала робити свої перші спроби як письменника. Писала в дитинстві я, звичайно ж, казки (деякі з них одного разу навіть були надруковані) і вірші про природу. В основному ж моє дитинство, яке проходило в місті Єнакієво Донецькій області, з одного боку проходило розмірено, а з іншою – шалено, власне, напевно, як і у будь-якої дитини (не дарма дитячі роки є самими безтурботними і щасливими в житті).
Школа
1 вересня далекого 1995 року я переступила поріг середньої загальноосвітньої школи №1 м.Єнакиева. У 1-му класі я, по правді кажучи, дуже негативно відносилася до учбового процесу і мої батьки ніяк не могли вплинути на мене. І тоді мій тато сказав мені про те, що вчуся я для себе і ким буду по життю – це моє особисте рішення. Після цих слів моє відношення до навчання повністю змінилося, і починаючи з 2-го класу, я стала круглою відмінницею, про що свідчать численні грамоти і похвальні листи.
У свої шкільні роки я була невтомною активісткою. За 10 років навчання я брала участь в багатьох конкурсах (була Снігуронькою, Сніжною Королевою, неодноразово ведучою); брала участь в театральних постановках, в літературних вечорах, в конкурсах; була гідом в шкільному музеї (адже моя школа була заснована в 1905 р. і має багату історію); старостою класу та інше.
Закінчення ж школи ознаменувалося отриманням срібної медалі, дуже яскравим випускним вечором і спогадами про свої перші поразки і перемоги, шкільних товаришів і недаремно прожитий час.
Університет
Влітку 2005 року я мала вибрати майбутній учбовий заклад. Я розривалася між пристрастю до природи та пристрастю до літератури (мрія стати професійним журналістом не залишає мене і зараз). У результаті я вибрала Донецький національний технічний університет, хімічний факультет, кафедру прикладної еклоги і охорони навколишнього середовища, на спеціальність – управління екологічною безпекою, про що я зовсім не шкодую .
З найпершого дня навчання і до сьогодні я занурилася в світ, де природа, що оточує нас, пріоритети життя і здоров'я людини є провідними питаннями, які стосуються кожної людини на планеті Земля.
Поза сумнівом, життя в університеті – це поки найяскравіше враження в моєму житті, яке назавжди залишить свій слід у моєму серці.
Починаючи з четвертого курсу, я почала займатися більш поглибленим вивченням теми, яка згодом стала темою моєї магістерської роботи. Мені у всьому допомагає мій науковий керівник – Ірина Вікторівна Бєляєва.
Окрім навчання, університет – це те місце, де ти з дитини перетворюєшся на дорослу людину, що вміє управляти своїм життям, упевненої в собі і в своїх знаннях, такої, що володіє певними навиками і уміннями, спрямованої в майбутнє; це той період життя, в якому ти знайдеш найголовніше, що тільки може бути – друзів і кохану людину; це час трохи безтурботний, але вже не позбавлений деякої відповідальності.
Плани на майбутнє
От і підійшов час закінчення самого яскравого й насиченого періоду мого життя. За плечима залишилися яскраві спогади, пам'ятні події, перемоги й поразки, радості й суми....
У моїх мріях, які, не сховаю, повні юнацького максималізму, я бачу себе років через 5 – 10 важливої бизнесс-леди, що має свою невелику (або велику) фірму з прекрасним штатом працівників і дружним колективом, здатним прийти на поміч у будь-яку хвилину, з досить пристойною заробітною платою (про цю нескромну суму я скромно замовчу), а що саме головне – у мене просто зобов'язана бути міцна велика родина (у якій діти будуть займати головне місце), заснована на взаєморозумінні й любові!
І нехай це всього навсього лише мрії, але вони повні здорового глузду, до якого я буду прагнути й робити все можливе по подоланню виниклих труднощів на шляху.
І саме головне – я спробую ніколи не забути про ті роки, що були проведені в університеті, і я не побоюся повторитися ще раз, – поки найкращих у моєму житті. Я сподіваюся, що завжди буду з гордістю носити звання випускника Донецького національного технічного університету!
