Донецька область, яка має найвищу в країні та Європі щільність населення і найбільшу насиченість потужними промисловими підприємствами, за оцінкою основних показників небезпеки (техногенної, гідрометеорологічної, небезпечних геологічних явищ) визначається як регіон України з критичним рівнем небезпеки виникнення надзвичайних техногенних і природних ситуацій. Інтенсифікація суспільного виробництва призвела до виснаження природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища, порушення природних взаємозв'язків. Видобувальна промисловість є однією з важливіших галузей виробництва в Україні, вона є вагомою складовою частиною її паливно-енергетичного комплексу. Експлуатація вугільних шахт супроводжується просіданням земної поверхні над гірничими виробками, посиленням деформацій, ерозії, підтопленням. Підприємства, які ведуть розробку родовищ корисних копалин, займають близько 20 тис. га площі земель Донецької області. Під породні відвали і промислові площі шахт зайнято близько 25 тис. га. Ця величезна територія — джерело постійного забруднення атмосфери, підземних і поверхневих вод, ґрунтів. Зважаючи на глибоку ураженість земель області небезпечними екзогенними екологічними процесами (зсуви, карст, абразія, підтоплення та ін.), вся її територія визначена як ділянка першої категорії. Тому аналіз та наукові дослідження в цій галузі неодмінно актуальні в Донецькому регіоні. У старих гірничодобувних регіонах протягом останніх десятиріч набули масштабного характеру техногенно-екологічні проблеми. Внаслідок тривалого інтенсивного процесу видобувних робіт виникла потреба освоєння ґрунтів на великий глибині, що робить цю діяльність нерентабельною на сьогодні. Значне зниження виробництва у вугільній промисловості не приводить до істотного поліпшення екологічної ситуації в області. За статистичними даними з доповідей про стан навколишнього природного середовища (далі НПС) Донецької області, які друкуються у журналі «Земля тривоги нашої», триває невпинний процес техногенного навантаження на НПС. Аналіз впливу представлено у вигляді діаграм на рис. 1. Шкідливі викиди промисловості від стаціонарних джерел складають в середньому 1590 тис. т щорічно (при чому цей показник зростає), а викиди вугільної промисловості складають майже 30% загальних викидів промисловості. Водоспоживання промисловості складає 1239 млн. м3, з них вугільна промисловість споживає близько 4 %, а скидає в природні водні об’єкти близько 16% від загального об'єму скидів промисловості по області (1370млн. м3 на рік).
а)
Рис. 1 – Діаграми відношення впливу вугільної промисловості до загальнопромислової на а) атмосферу (викиди); б) гідросферу (скиди); в) земельні ресурси (відходи).
Щорічно в промисловості виникає близько 43 млн. т відходів, з яких 60 % припадає на вугільну промисловість. На території Донецької області розташовано близько 600 відвалів порід вугільних шахт та вуглезбагачувальних фабрик, з яких 130 таких, що горять. Териконами, яких нині 125, зайнято 0,2 % всієї території області, що складає 53 км2. Не торкаючись великих витрат трудових та матеріальних ресурсів на транспортування та складування такої кількості породи, її розміщення на поверхні потребує відчудження земель, а наявність в породі горючої маси оказує дуже негативний вплив на НПС. Можливими напрямками зниження впливу породних відвалів є: 1) гасіння горящих відвалів; 2) переформування конічних відвалів в плоскі; 3) ізолювання шарів та поверхні відвалів інертними речовинами; 4) рекультивація поверхні відвалів; 5) використання відвальних порід в народному господарстві. Локалізація цього впливу при гасінні і рекультивації відвалів, перехід на плоску форму складування породи не забезпечує необхідну ступінь екологічної безпеки, хоча і ці роботи ведуться рідко. Приведені факти вказують на важність та народногосподарську значимість пошука технічних рішень щодо зниження витрат на породні роботи, об’ємів її видачі та складування. Нестабільність породи по якості та об’ємні лабораторні роботі по її визначенню практично виключає потрібність породи як ресурсу для виробництва будівельних матеріалів та інші. Тому технічна політика шахти повинна базуватися на використанні породи для своїх потреб, практична реалізація чого ефективно виконується методом повного закладання виробленого простору, чим забезпечується зменшення кількості породи, що видається, а також повернення її в надра.
Література:
1. Сохранение ОПС на горных предприятиях: монография/ Гребенкин С.С, Костенко В. К., Матлак Е.С. - Донецк, И: «ВИК»,2009, 505с. 2. Земля тривоги нашої /під ред. С. Куруленка/, - Донецьк: Новый мир, - 2001, 136 с. 3. Земля тривоги нашої /під ред. Третьякова/,-Донецьк:«ЦЭПИ «ЭПИЦентрЛТД»», - 2004, 152 с. 4. Земля тривоги нашої /під ред. Третьякова/,-Донецьк:«ЦЭПИ «ЭПИЦентрЛТД»», - 2005, 120 с. |
б)
в)
