Домашева Марина Сергіївна

    Про себе

      Середній бал в період навчання в університеті 4.73. Вільно володію російською, українською, у об'ємі, достатньому для листування, володію англійською. Маю досвід роботи з КОМПАС 3D, Cosmos, Lab View, MathCad, MS Office.

Біографія

Дитинство

      В мене було чарівне дитинство. Мої батьки, Сергій Єгорович і Світлана Василіївна Домашеви оточили мене теплом та турботою. А моїм вихованням, крім батьків, бо у дитсадок я не ходила, займалися улюблена бабуся Ліда і старша сестра Христина. На вулиці, де я жила, завжди було повно дітлахів. Пам'ятаю, що нам завжди було весело грати в нескінченні хованки, війнушки, скакалочки, ляльки та інші цікаві ігри. Крім цього, живучи в своєму будинку я, звісно, проводила багато часу в саду. Єднання з природою залишалося на моїх руках і ногах у вигляді синців від лазіння по деревах і подряпин від кущів малини та смородини. Також я полюбляла своїх домашніх улюбленців, а вони були завжди: коти, собаки та навіть хом'яки. Ще пам'ятаю, як, будучи ще зовсім малою, сама майструвала собі іграшки з ганчірок, носових хустинок і навіть гілочок, ні, не подумайте, у мене було багато ляльок та плюшевих зайців, просто я завжди, скільки себе пам'ятаю, потребувала творчої реалізації. Саме тому усі шухляди та полиці моєї кімнати були забиті неймовірною кількістю малюнків і всіляких виробів із пластиліну, каштанів і жолудів, а старі книжки завжди зберігали засушені листочки і квіточки для аплікацій. Крім цього, я добре декламувала вірші Пушкіна і Єсеніна, танцювала і радувала рідних ляльковими виставами, які ми влаштовували на свята з моєю старшою сестрою.       А народилося таке диво, на радість батькам, 27 вересня 1988 року, приблизно о 17.45, в місті Донецьку. Спочатку, мене хотіли назвати Олександрою. Але ось вже майже 22 роки я Марина Сергіївна Домашева.

Шкільна пора

      У 1995 році, 1-ого вересня я була тією щасливою дівчинкою, яка на першій лінійці дзвонила в дзвіночок на руках у старшокласника школи №5. Мені тоді здавалося це надзвичайно почесним. Я добре пам'ятаю свого першого чудового вчителя Таїсію Павлівну. З посмішкою згадую переживання першого дитячого кохання, веселі перерви, смачні булочки в їдальні та важкі домашні завдання.       Моя школа, пізніше перейменована в НВК «Ейдос», багато чого мене навчила. Я з радістю брала участь у всіх шкільних заходах, відвідувала гурток психології. У шкільні роки закінчила ізостудії «Акварель», так як пристрасть до малювання з самого дитинства у мене не зникла, і не покидає мене донині. Старші класи навчалася з філологічним ухилом, що було досить непогано, бо я завжди любила читати.
      А головне, окрім знань, перших серйозних переживань і сварок, школа дала мені моїх найкращих друзів.

Студентські роки

      2005 рік - я нарешті стала студентом. І тоді, не знаючи куди себе діти серед такої кількості незнайомих людей, плутаючись в аудиторіях та корпусах, я ще не здогадувалася, що Донецький національний технічний університет подарує мені одні з найкращих, найяскравіших років мого життя.
      На першому курсі на перших студентських зборах, коли зібрався весь наш потік, ми з цікавістю розглядали одне одного в перший раз і зовсім не думали, що всі станемо друзями. На питання «Хто хоче стати старостою?», я тоді досить невпевнено підняла руку, але, не зважаючи на це, вже п'ятий рік займаю цю посаду. Пам'ятаю, як ми трусилися під час першої сесії, у голові крутились страшні думки - «мене відрахують!», «мене позбавлять стипендії!», Але на тлі труднощів з навчанням та яскравими спогадами назавжди залишиться дебют першокурсника, Студентський КВК, наші виступи і репетиції, спільні поїздки, веселі свята. Адже мені дуже пощастило з одногрупниками, близькі мені за духом і переконанням, вони підтримували і тішили мене весь цей час. А дружба з багатьма із них, я впевнена, триватиме довгі роки і після закінчення університету.
      Я завжди знала, що отримаю вищу освіту. І тут, в університеті, я вперше, по-справжньому, відчула свою самостійність, навчилася бути відповідальною, бути у відповіді за свої вчинки і слова. Та величезна кількість людей, з якими я спілкувалася всі ці роки в стінах ДонНТУ, мої любі одногрупники, мої друзі і просто знайомі, вони всі зробили мене такою, якою я є зараз. Тому, хочеться від усього серця сказати їм усім величезне спасибі. І звичайно не можу не подякувати усіх своїм викладачам, які з розумінням, терпінням і неймовірним розумінням навчали мене всі ці роки. Окреме спасибі Ігорю Вікторовичу Кутняшенко, який так часто посміхався разом з нами і завжди був готовий допомогти. І, звичайно, дякую своєму незмінному керівникові Святославу Петровичу Веретельнику, який спрямовував мене всі ці роки, завжди знаходив для мене час і допомагав важливими порадами, саме він навчив мене думати і розбиратися у своїй спеціальності.

Моє Майбутнє

      Для початку планую успішно захистити магістерську роботу і отримати довгоочікуваний диплом. Який, разом з отриманими за час навчання знаннями і досвідом, допоможе мені максимально реалізувати себе на моїй майбутній роботі. Так як своє професійне майбутнє я бачу як майбутнє фахівця у своїй області, як корисне доповнення хочу отримати другу економічну освіту
      Що до планів на більш далеке майбутнє на, то він у мене лише один - хочу бути щасливою! Що буде для мене щастям через 5...10...15 років? Міцна родина, хороша робота, творча реалізація, подорожі. Не знаю напевно, але я точно буду намагатися.

      «Майбутнє - це найгірша з усіх абстракцій. Майбутнє ніколи не приходить таким, яким його чекаєш. Чи не вірніше сказати, що воно взагалі ніколи не приходить? Якщо чекаєш А, а приходить Б, то чи можна сказати, що прийшло те, чого чекав? Все, що реально існує, існує в рамках сьогодення ».

Пастернак Б.