У 1995 році я пішов у загальноосвітню школу № 20. Пам'ятаю навіть, як проходив співбесіду, коли вступав до школи (вчителі перевіряли наші вміння читати, писати і рахувати). Перші 3 роки в школі пролетіли непомітно, напевно, тому що я ще не надавав ніякого значення навчанні (а хто надає цьому значення в такому ранньому віці?). Хоча знання мені давалися досить легко, я не приділяв великої часу навчанню (як тут приділиш, коли ввечері всі хлопці йдуть гуляти і не забувають тебе покликати). Навчався, можна сказати, посередньо, і до 6-го класу мав одну трійку з англійської мови. Але в 6-му класі у нас почала викладати англійську мову Князєва О.Л. Ось вона й узяла всіх нас в «єжові рукавиці». Того року я одержав з її предмету четвірку, а в наступних класах я став одним з кращих знавців англійської мови, хоча цей предмет у нас знали на «відмінно» майже всі учні, так як вчили його з першого класу. Починаючи десь з 6-го класу, я почав відвідувати різні секції. Спочатку я ходив на бальні танці, потім на секцію скелелазіння і туризму, пару місяців, разом зі старшим братом, ходив на секцію боксу. Одного разу до нас у школу прийшов мій майбутній тренер з фехтування Валентин Федорович. Цей вид спорту мені дуже сподобався. Згодом і мій старший брат прийшов на ту ж секцію. Не буду заглиблюватися в подробиці, але скажу тільки те, що за улюбленою справою час пролітає миттєво. У школі в мене з'явилися друзі і певне коло спілкування. Одним із тих, з ким я спілкувався постійно, був Мережко Микита. З Микитою ми постійно як би змагалися у навчанні. Виглядало це приблизно так: коли я отримую 3 або 2, а він 4 або 5, він весь день ходив і сміявся з мене, і постійно жартував. Я теж був не краще його і при нагоді відповідав тим же. Таким чином, у суперництві, наші середні бали почали рости. У мене були схильності до багатьох предметів, з яких я з легкістю отримував відмінні оцінки. Віддавав перевагу алгебрі, геометрії, а спочатку мені подобалася фізика і хімія. Уроки математики мені сподобалися не відразу, тому що спочатку «всі все розуміють» (або створюється таке враження), але потім таких «розуміючих» стає все менше. Незабаром мені стало зрозуміло, що я один з них, «розуміючих», що мені дуже лестило. На уроках хімії ми не просто вивчали теорію, а робили всякі експерименти з реагентами: одного разу, коли ми здобували кисень, хтось запхав в колбу палаюче деревне вугілля занадто швидко, і її розірвало. До нелюбимих предметів можу віднести мови (крім англійської, яка завдяки вчителю стала дуже простою у розумінні) і літературу із-за творів, які мені давалися дуже не просто, хоча, бувало, по контрольним мене хвалили перед класом (привід подражнити Микиту на перерві). Ще до улюблених предметів хотілося б віднести уроки праць і фізичного виховання. На уроках праці ми працювали з інструментом, навчальними верстатами. Як то кажуть, у мене руки «виросли» з потрібного місця і будь-яку роботу я виконував із завидною швидкістю і якістю, за що одного разу навіть отримав оцінку 6 за п'ятибальною системою - Михненко Віктор Неколаевіч просто не зміг поставити три п'ятірки в одну клітинку. Школу я закінчив у дев'ятому класі далеко не найгіршим по успішності.