ПРО СЕБЕ

Середній бал у період навчання в університеті 4,82. Вільно володію російською й українською мовами. В обсязі, достатньому для читання та переписки, володію англійською мовою.

Маю досвід роботи із програмами Microsoft Office, Proteus ARES, Proteus ISIS, P-CAD, Micro-Cap, MATLAB, Adobe Reader, КОМПАС, Microsoft Office Visio, Асемблер, Photoshop.

Вивчаю східну культуру і японську анімацію, захоплююся художньою фотографією й малюванням. Родиний стан: не одружений. Національність: українець.

АВТОБІОГРАФИЯ

Дитинство

11 липня 1988 року народився в місті Донецьку хлопчик по імені Артем. Його батьки: Мельничук Наталя Іванівна, Мельничук Сергій Васильович були щасливі появі другого сина в родині. Оць так народивця я Батьки за професією — військовослужбовці, і тому майже відразу після мого народження ми були змушені переїхати в інше місто. За моє дитинство мені довелось змінити 4 садки в різних куточках Радянського Союзу й України.

Школа

Перший і другий клас я вчився в місті Алчевську, математичний нахил з ранніх років навчання сприяв моєму розвитку в технічному напрямку. Відвідував басейн зі своїми однокласниками, навчився добре плавати. Особливо добре запам'яталися мені сніданки, які подавали в їдальні нашої школи, — ароматна здобна булочка й склянка свіжого теплого молока жодного учня не залишали байдужим, усі чекали третьої великої перерви, щоб сходити підкріпитися такими ласощами. Із третього по дев'ятий клас я вчився в Маріуполі, продовжував займатися плаванням, відвідував тренування з боксу. Улітку майже щодня ходили на море, виходили ранком і верталися, коли вже стемніє. Ходили втрьох з татом та братом, у нас був військово-морський спас-жилет, з ним ми запливали дуже далеко, так що вже не видно було обрію і пляжу, відпочивали й відправлялися назад. Наш будинок перебував на окраїні мікрорайону, і з вікна відкривався заворожливий вид полів і лісосмуг, що плавно закінчуються морем. Я часто виходив на балкон з біноклем і розглядав удалечині пропливаючі кораблі, вони як іграшкові то з´являлися, то знову йшли за обрій. Маріупольський порт у день приймав по 3-5 кораблів різного розміру з багатьох країн із всіх материків. Навчання в математичному класі подобалися мені усе більше, поступово гуманітарні науки відходили на задній план, багато часу приділяв математиці й фізиці, з 8 класу почав брати участь у шкільних і районних олімпіадах. Наприкінці 9 класу почав захоплюватися східною культурою і японською анімацією, став шукати своїх однодумців, відвідував клуб аматорів аніме «Сакура».

В 2003 році ми переїжджаємо в Донецьк, де я з десятого класу вчився в многопрофільному ліцеї №124 на фізико-математичному напрямку, беру участь і виграваю олімпіади з математики, фізики й навіть з історії, хоча нею й не захоплювався. Продовжував цікавитися японською анімацією, намагаюсь малювати мангу, навіть хотів навчатися в художній школі, але мої схильності до точних наук були помічені батьками, і коли виникло питання про вступ у вищий навчальний заклад, майже відразу вирішили вступати до Донецького національного технічного університету. За перемоги на математичних конкурсах надходили запрошення з інших ВУЗів, але прийняли рішення на користь ДонНТУ. Для підготовки до вступу я ходив до репетитора, швидко засвоював матеріал і вже на першому рейтингу з математики набрав 51 бал. Більше рейтингів, співбесід і іспитів не здавав, сумнівів у тому, що я вступив до університету не з'являлося.

Університет

Донецький національний технічний університет за ці роки навчання став для мене другою домівкою. На першому й другому курсі навчання для мене проходило складніше усього, важко давалися загальні предмети, одержував взагалі четвірки й рідко п´ятірки, ці роки навчання для мене нічим особливим не запам'яталися, хіба що безліч дрібних курйозів, пов'язаних з моєю допитливою натурою. Всі самі заховані аудиторії третього корпуса я знаходив легко, навіть відшукав художній відділ бібліотеки, про який й на 5 курсі мало хто знає. На третьому курсі починаються предмети за фахом, учитися становиться набагато простіше, всі курсові здавав у числі перших, з´являється багато вільного часу, який я витрачаю на свої захоплення. Наприкінці третього курсу почав замислюватися про подальшу долю як студента, — поступати до магістратури або обмежитися спеціалістом. Обрав перше.

Як викладач, а головне як гарна людина, мені сподобався Борис Володимирович Гавриленко. Він читав у нас на третьому курсі метрологію. Кандидат технічних наук, кандидат філософських наук, Борис Володимирович став моїм науковим керівником. Разом з ним ми прийняли тему моєї кваліфікаційної роботи магістра «Дослідження та розробка системи вібродіагностики шахтної підйомної машини». Як показав інтернет-пошук, тема досить актуальна, і на сьогоднішній момент, стаціонарної системи вібродфагностики, яка застосовується на шахтах і рудниках, не існує.

Планы на майбутнє

Перш за все, хотілося б закінчити магістратуру і влаштуватися на цікаву роботу за фахом, думаю над можливістю вступу до аспірантури. Якщо вступлю до аспірантури, то обов'язково її закінчу з відзнакою. Якщо займатися науковою діяльністю, так вже серйозно. А потім подивлюся, як буде складатися моє життя, як хороший варіант, зайнятися написанням та захистом дисертації, щоб стати кандидатом технічних наук. Хоча напевно це дуже важко і складно. У далекому майбутньому хотілося б відкрити свою справу, не велику компанію, або представництво відомої міжнародної корпорації. Купити дім, посадити дерево, виростити сина чи доньку, все як годиться:). У свої маленькі літні відпустки, дуже хочу побувати в Японії або Китаї, взяти участь у чайній церемонії або урочистостях з приводу Дня Сонця. З країн Європи хочу з´їздити у Францію та Німеччину. Життя не передбачувана, треба завжди ставити, для себе, цілі і прагнути до них, долаючи всі перешкоди.