|
ЯКОЮ ПОБАЧАТЬ УКРАЇНУ НАШІ ДІТИ ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ, І ЩО ДЛЯ ЦЬОГО НАМ ВАРТО ЗРОБИТИ СЬОГОДНІ Моспан А.А. Руководитель Рыбникова Г.И. Национальный молодежный форум «Новейший интеллект Украины», ключевая тема форума: «Механизм привлечения интеллектуального потенциала молодежной среды к формированию национальной модели будущего развития Украины»,
«І оживе добра слава, Здається, що життя майже не змінюється. Все навкруги стале: люди опікуються роботою, домашнім господарством, дітьми. Йде повсякденна боротьба за виживання. Але це тільки поверхневе враження. Зміни відбуваються щоденно, щохвилинно, щомиті. Для наших батьків у дитинстві й кольоровий телевізор був вершиною прогресу. А сучасним дітям не зрозуміло, що колись не то що мобільні телефони, а звичайні дротяні телефони були не в кожній оселі. Хто б міг повірити 20 років тому, що Україна стане незалежною країною, буде будувати свою власну політику на міжнародній арені. Адже у 80-ті роки Радянський Союз ще здавався непохитним колосом, а комуністична партія – вічною. Звичайно, нічого цього я достеменно не знаю. Про щось дізналася від своїх батьків, про інше – з книжок та телепередач. Добре б було поміркувати про те, що зміниться у нашій державі, побуті через двадцять років. Чому саме 20 років? Мабуть тому, що за цей час виростає нове покоління. А майбутнє країни роблять люди, які в ній живуть. За двадцять років новонароджена дитина стає дорослою людиною зі своїм світоглядом, чітко визначається чого хоче в житті й вже стоїть на шляху досягнення своєї мети. Тому тема даної роботи й припала мені до душі. І я вирішила подумати, а десь навіть і помріяти. Як же без мрій у моєму віці? Я – оптиміст. Тому не буду зупинятися на похмурих картинах майбутнього. Хоча вони теж мають право на життя. Аякже, весь час тільки й чути про енергетичну кризу, озонові дірки, нові невиліковні хвороби. І людство у цьому само винне. Діяльність людей призводить до непередбачуваних наслідків. Іноді корисні відкриття в одній якійсь галузі несуть людству незворотні зміни в екології природи та суспільства. Затьмарене майбутнє уявити неважко: царство мороку й холоду серед калік і виродків. Але я сподіваюсь, що через двадцять років такого ще не буде, ще не весь природний газ та нафта будуть використані. Хіба що трапиться термоядерна або якась ще страшніша всесвітня катастрофа. Але є фактори загального суспільно-економічного розвитку, які не можна проігнорувати, вони будуть визначати розвиток світу у майбутньому. Найважливіші – це нестача сировини, зростаючий дефіцит основних джерел енергії, внаслідок постійного видобутку й витрати природних ресурсів, і як результат – постійне дорожчання енергії. Інші фактори: зріст забруднення навколишнього середовища, втручання держави в процес раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища. Вже зараз необхідно спрямовувати зусилля вчених на пошук нових дешевих, екологічно чистих джерел енергії. Можливо, через двадцять років на даху кожної оселі будуть встановлені сонячні батареї, буде широко використовуватись енергія вітру. Не громадяни у держави будуть купувати електроенергію, а держава у людей буде купувати надлишки вироблюваної енергії. Сьогодні така практика має місце у Німеччині. Вирішення проблеми енергоносіїв на побутовому рівні значно полегшить життя простих людей, зменшить напруження навколо проблеми теплопостачання. Основні тенденції й особливості суспільного розвитку, які мають місце в даний час і будуть впливати на життя громадян у подальшому: Україна – індустріально-аграрна держава зі значними економічними ресурсами. Я сподіваюсь, що через 20 років Україна вже не буде так званим «колгоспом «Україна», перестане бути постачальником сировини й перетвориться на потужного виробника. Україна стане по-справжньому самостійною. Це свідчитиме про те, що наша країна досягла реальної економічної самостійності, зуміла розрахуватися з боргами: адже, якщо комусь винен гроші, то повинен лобіювати інтереси свого кредитора. З думкою України буде рахуватися світова спільнота, бо вона стане повноцінним членом ЄС, громадяни будуть вільно їздити країнами Європи, а, можливо, вже й країнами всього світу. Демократичні засади стануть повсякденною практикою в житті рядових українців, за них непотрібно буде боротися. Можливо, ми доживемо до такого часу, коли так звані «західні цінності», особливо найкращі з них: непідкупність поліції, підсудність усіх, незважаючи на посади й прізвища, стануть природними й у нас. В економіці потрібно покінчити з регулюванням цін зверху, як ми не раз за останній час спостерігали державне регулювання цін на бензин, м'ясо. Раціональним було б поєднання ефективної роботи ринкових законів і м'якого втручання держави. Якщо у найближчий час не буде приділятися значна увага інноваційному розвитку економіки України, впровадженню досягнень сучасної науки й проведенню реформ, то стабільний розвиток економіки й вихід із кризи будуть неможливі. Необхідність інноваційного розвитку економіки України зумовлена глибокими структурними перетвореннями в економіці, яка заснована на експорті ресурсів та імпорті машин і обладнання, значною спрацьованістю основних фондів, насамперед устаткування, потребою промисловості в нових знаннях й технологіях, які будуть забезпечувати випуск конкурентноздатної на світовому ринку продукції. А також нагальною необхідністю збереження й розвитку наукового-технічного потенціалу й інноваційного підприємництва, попередження відтоку інтелектуальної власності й наукових кадрів за кордон, створення нових робочих місць. На даний момент в економіці найбільш розвинутих країн світу формуються так звані функціональні економічні системи (ФЕС) – динамічні саморегулюючі системи, діяльність яких спрямована на підтримку макроекономічної рівноваги національного ринку й створення оптимальних умов для обміну товарами, послугами, технікою, технологіями, формами капіталу, робочою силою. Формування ФЕС стало можливим внаслідок бурхливого розвитку засобів зв'язку, телекомунікацій і комп’ютерних систем, які дають можливість оперативно одержувати інформацію про стан на внутрішньому й зовнішньому ринках, аналізувати її й обраховувати варіанти прийняття рішень. Типові приклади ФЕС: формування конкурентного середовища, забезпечення стабільності національної валюти; підтримка рівня внутрішніх цін; стимулювання сукупного попиту; підтримка платіжного, в тому числі зовнішньоторгового попиту; захист навколишнього середовища; підтримка високого рівня зайнятості. Сподіваюсь, що в Україні через 20 років набудуть розвитку функціональні економічні системи. Україна багато в чому аграрна держава. Без перспективного розвитку села неможливо говорити про достойне майбутнє країни. Хочеться вірити, що через 20 років нарешті скінчаться реформи сільського господарства, які будуть достатньо дієві й ефективні. Добре було б, якби на землі працювали справжні хазяїни – люди, яким до вподоби мужня, важка робота хлібороба. Та тяжко бачити рідну землю порізану на клапті, коли не можна відпочити біля річки чи піти в ліс на прогулянку з-за табличок «приватна власність». Важливу сторону життя кожного українця займає охорона здоров'я: лікарі та інші медичні працівники супроводжують людину від народження до смерті. Останнім часом набуває розвитку страхова медицина. Можливо, в майбутньому в медицині будуть зроблені фундаментальні відкриття: подолано рак, знайдені ефективні шляхи у боротьбі зі СНІДом, значно зросте тривалість життя, суттєво зменшиться дитяча смертність і захворюваність. Адже зараз у нашій країні дуже високий показник смертності, й дитячої зокрема, й найменший рівень народжуваності. Сподіваюсь, що в майбутньому, років через 20, одного гасла «Кохаймося!» буде достатньо для того, щоб молоді люди свідомо брали на себе відповідальність за нове життя, а не тільки для одержання 8,5 тисяч гривень чи просто, щоб дати вихід своїм гормонам. Не можна обійти увагою й стан освіти через двадцять років. Звичайно, мрією кожного є доступна, якісна освіта. Як би було добре, коли кожний зміг би одержати освіту згідно до своїх смаків та здібностей, ще й безкоштовно. Але мені здається, що змальована картина є скоріше утопічною, недосяжною в найближчі часи. Хоч, звичайно, потрібно сподіватися на краще. Сподіваюсь також, що через два десятиліття дипломи, видані в Україні, будуть такі ж дієздатні і у будь-якій іншій країні. Адже рівень освіти у нашій країні завжди був одним із найкращих у світі. Що стосується шкільної освіти, то на мою думку, для поліпшення рівня освіти, щоб діти мали змогу повноцінно спілкуватися зі своїми однолітками, враховуючи зменшення загальної кількості дітей шкільного віку, потрібно, закриваючи школи в малих селах, давати змогу дітям продовжувати освіту у великих школах. Для цього потрібно й надалі розвивати програму «шкільний автобус». Необхідно не тільки створити комп'ютерні класи у кожній школі, а й забезпечити кваліфікованими вчителями й обслуговуючим технічним персоналом. Щоб комп’ютери стояли не для краси, а для дітей, які б могли повноцінно користуватися технікою. Вже в наш час неможливо уявити будь-який офіс, фірму чи підприємство без комп’ютерної техніки. А через двадцять років у зв’язку зі швидким розвитком обчислювальної техніки, удосконаленням інформаційних технологій, комунікацій, навіть повсякденне життя на побутовому рівні без комп'ютерів буде просто неможливе. Взагалі, я думаю, що технічний прогрес через двадцять років досягне таких вершин, що нам зараз важко уявити. Нашим дітям буде здаватися простим і природним те, що у сучасників викликає подив. Можливо, у 2026 році громадяни вільної незалежної України вже зможуть купити їжу на свій смак і вибір. Пенсіонери, працівники бюджетних організацій не будуть зводити кінці з кінцями, обраховуючи, що можна придбати на копійки, які залишились після сплати комунальних послуг. Можливо, нарешті зникне мовне питання. Українська мова займе належне їй значне місце у спілкуванні людей не шляхом насильницького або директивного примусу, а за потребою народу. У той же час інші мови будуть мати рівноправне положення й не будуть зазнавати штучних утисків. Люди у пошуках кращої долі перестануть виїздити за кордон, не буде витоку інтелекту. Закордонна українська діаспора зможе показати свою любов не на словах, а реальною допомогою на рідній землі. Для того щоб мої думки, не залишилися на папері, а знайшли втілення в реальному житті, необхідно, щоб при владі стояли компетентні економісти з достатнім господарчим досвідом, які б уболівали не за свою кишеню, а за державу та народ. Я часто замислююсь про своє майбутнє, близьке і далеке. Спочатку, звичайно, хотілося б добре закінчити вуз, здобувши професію, створити сім’ю, знайти своє місце у житті. Я впевнена, що мої мрії здійсняться. Через двадцять років моє покоління, якому буде близько сорока років, буде визначати політичне, економічне, соціальне життя всієї держави. Наші діти побачать Україну такою, якою зробимо її ми. Але бувають моменти, коли моя впевненість кудись зникає, і стає навіть страшно. Це коли чую від песимістично налаштованих вислови про те, що в нашій державі неможливо себе повністю реалізувати, що знання й освіта зовсім не цінуються, і яке майбутнє може бути в такій країні, та все таке інше… І чому це країна з такою територією та населенням близько сорока семи мільйонів – не перспективна?! Ні, бути такого не може! У нас така багата історія, культура, традиції. Ми не втратили зв’язків зі своїм корінням. Наша держава ще дуже молода. 16 липня 1990 року Верховна Рада України проголосила Декларацію про державний суверенітет України. За такий малий період важко налагодити гарне життя в державі. А якщо простежити за історичною долею нашого народу, то видно, що наші предки ні на кого не нападали, не грабували і не жили за рахунок інших держав, тому і держава в нас не така багата, як деякі інші. Усвідомлення себе як народу завжди надавало нам сили і допомагало нам перемагати. Коли ж перейматися рабською психологією, то поразка неминуча. Більшість українців усвідомлює себе народом, нацією. Усі ми такі різні, але хочемо стати єдиними у прагненні реалізувати мрії багатьох попередніх поколінь наших співвітчизників. Кожному з нас хочеться, аби наша країна якнайшвидше подолала соціальні негаразди й вийшла на дорогу перспективного розвитку. Наша країна – держава європейська. Сподіваюсь, що не через двадцять років, а в найближчому майбутньому сформується, в першу чергу, у молоді, новий європейський світогляд. Але куди буде спрямовано енергію нації? Яку державу ми збудуємо? Шановані в Україні та за її межами люди роблять свої прогнози. У них – різні погляди, неординарне бачення завтрашнього дня України, її майбутнього місця й ролі в житті людства. Президент веде нас до Європи, до кращого життя, до добробуту: «Дискусія навколо членства в ЄС сьогодні не в часі. Для мене немає сумніву: Україна буде в Євросоюзі. Я нікому не хочу доводити, що ми прагнемо до Європи. Україна – серце Європи. Без України Європа некомплектна». (В.Ющенко) Мені спало на думку провести соціологічний експрес-опит своїх однолітків, з якими я навчаюсь. Кожному я ставила питання: «Яке соціально-економічне майбутнє чекає на Україну через 20 років?» Пропоновані варіанти відповідей:
Усього я опитала 100 своїх знайомих. Оптимістичний варіант розвитку нашої держави підтримало 56 чоловік, що складає 56% опитуваних, песимістичний – 16 (16%), помірний – 28 (28%). Як видно, більшість молоді розраховує на позитивний розвиток подій, меншість – на негативний. Не так багато й скептиків, що сумніваються – 28% Інше питання, яке я ставила своїм друзям: «Що ви самі готові зробити сьогодні для процвітання України?» Варіанти відповідей, які я одержала:
Радує, що ніхто не сказав, що йому байдуже, що буде з Україною. Честолюбні наміри виказали тільки чотири хлопці, які побажали стати депутатами Верховної Ради. Це легко пояснюється тим, що серед тих, що навчаються нашому фаху більшість складають дівчата, які є менш честолюбними, не так націлені на кар'єрний зріст. Хоч я думаю, що якби у Верховній Раді було більше жінок, то для нашої держави, було б краще. Нам не потрібні жінки-політики – екстремісти, нам потрібні жінки-політики – миротворці. Психологічно жінки більш схильні до порядку, кращі виконавці своєї роботи, більш відповідальні за дітей. М'якості, інтелігентності, схильності до компромісів, реальної турботи про народ – цього не вистачає в наш час Верховній Раді для оптимізації її роботи в сфері поліпшення життя українців вже сьогодні, а не через 20 років. Загалом, в результаті проведеного опиту можна сказати, що сучасна освічена молодь нашого регіону переймається проблемами своєї держави, вболіває за Україну й не хоче залишитися осторонь у вирішенні нагальних економічних завдань нашої держави. Якби я мала талант Тараса Шевченка, то, мабуть, змалювала якось поетично своє враження від України через двадцять років, художньо втіливши свої мрії. Можливо, я уявила б себе в польоті над країною, наче в шевченковій поемі «Сон». Але мені не хотілося б бачити тяжку долю рідної землі, змальовану в цій безсмертній поемі. Пролітаючи над безкрайніми степами півдня і сходу, минаючи яскраву зелень лісів Полісся, заворожливу красу Карпат, я б описала зміни на краще в житті нашої країни. Я вірю, що, незважаючи на великі труднощі, так і буде. Тому бажаю собі, своїй долі й своїй Батьківщині: «Вперед, хай нам щастить!» © Моспан А.А. 2010 |