Зацікавила моя історія? Що ж, слухайте читайте ...
Дитинство
У четвер 18 лютого 1988 року близько першіої години дня я і народився. Сам того не пам’ятаю, але кажуть, що так і було. Як і належить, покричав на всю лікарню, зворушив своєю появою акушерок та лікарів та, звісно, порадував батьків. До речі, про батьків. Мій батько – Андрій Іванович Терменжи – лікар-торакальний хірург; мати – Тетяна Володимирівна Терменжи – лікар-діагност. А тому пізніше у моїх іграшках знайшли собі місце і фонендоскоп зі шприцами (ні, голок не давали).
Чим займався у дитинстві? Усім підряд! У одній короткій статті всього не розповісти. Пропадав на вулиці (велосипеди, "тарзанки", "халабуди", походи "кудись далеко-далеко, подалі від дому"), відвідував концентраційний заклад для дітей-дошколят. До речі, саме там, у "дитсадочку", я був як ніколи близький до найвидатнішого відкриття у світі фізики і природничих наук: я майже відкопав "той магніт, що притягує нас до Землі". Нажаль, мені стали на заваді і наказали закопати "цю яму" посередині дитячого подвір’я і більше не викапувати "той великий камінь" (та що вони розуміють!). Шкода, звісно, відгадка вже у прямому розуміння лежала на поверхні. Нічого, це місце я запам’ятав.
Багато часу, особливо влітку, проводив у селі. Тиша (у порівнянні з містом), чисте повітря, річка (а отже купання та рибалка!)… Особливі почуття в мене до цього місця. До сих пір буваю там при кожній нагоді.
Що і казати, гарний був час! Але попереду цікавіше, а тому рухаємось далі…
Шкільні роки
Здобувати освіту я почав у школі №5, м. Маківка. Не можу сказати, що зазнавав особливих складнощів у навчанні. Під кінець третього класу моє фото навіть хотіли помістити на дошці пошани. Але потім за один тиждень я примудрився зробити свій щоденник червоним від зауважень, і мені погрожували позбавити цієї "високої пошани". Як це склалося врешті-решт історія замовчує.
З п’ятого по одинадцятий клас моєю "alma mater" стала школа №61 – перший міський ліцей м. Макіївка. Щось мені подобалось більше, щось менше. Подобалось майструвати на уроках праці різні речі і механізми; в одинадцятому класі подобалось писати твори з російської літератури, але не з тем на зразок "Зайві люди у такому-то романі" або "Образ того-то", а з тих, що дозволяють більш вільний політ думки (як не дивно, але вчителька приймала мої опуси, за що їй окрема подяка); подобалися фізика і хімія з їх лабораторними експериментами. До речі, після одного з уроків фізики, що був присвячений магнетизму, я разом із другом майже придумав "perpetuum mobile" (які начала термодинаміки? про що ви?).
Знаходилось у моєму житті місце і для спорту: у різний час відвідував секції спортивної гімнастики, баскетболу, плавання, єдиноборств. Крім того, здобував музикальну освіту за класом фортепіано.
Школа займає особливе місце у житті кожного; принаймні того, хто там був. Все ж десять років із сімнадцяти прожитих до моменту випуску не проходять непомітними. Але все колись добігає свого кінця. І шкільні роки не стали вийнятком. Відгуляли "останній дзвоник", склали іспити, отримали свої атестати, ще раз розгулялися на випускному і йдучи хитаючись (від втоми, звісно), але з твердістю у погляді зустріли світанок "нового життя".
Усе. Зі школою відтепер поєднували лише спогади.
Студентство і чавун науки
На шостому році третього тисячоліття я узявся вивчати металургійну справу на фізико-металургійному факультеті ДонНТУ. Цей час співпав з часом приєднання України до Болонського процесу, після чого у системі вищої освіти почались "експерименти". Зокрема, для студентів нашого факультету це виявилось у введенні додаткових поточних контролів - модулів – і додаткової шкали оцінювання результатів навчання (статистична шкала ECTS). Сказати, що ці нововведення сильно зашкодили процесу навчання, значить збрехати. Але й назвати усе же Болонським процесом — все одно, що називати айсбергом лише його надводну частину. У будь-якому випадку, це тема для окремої статті, а тому розвивати її тут я не буду.
За час навчання мені довелось двічі брати участь у Всеукраїнській олімпіаді з профільного предмету ("Обробка металів тиском"). Обидва рази команда ДонНТУ займала перше місце у командному заліку.
На даний момент моя магістратура поступово рухається до логічного завершення. Основну увагу приділяю дослідженням для випускної роботи. Все обіцяє бути дуже цікавим, отож не пропустіть захист!
P. S.
Майже забув поділитися з Вами своїми планами на майбутнє. Так от, я збираюся заробити багато грошей і ні в чому собі не відмовляти.
Тепер наче все.
