Фінансове забезпечення інноваційного розвитку великого міста
Автор: Булеев И.П.
Джерело: Електронне наукове фахове видання «Ефективна економіка», 2009, вип.№ 1
Автор перекладу: Богданов Олексій Юрійович
Посилання на оригінал статті: Фінансове забезпечення інноваційного розвитку великого міста
Проблеми інноваційного соціально-економічного розвитку міст, районів вирішуються на основі місцевих бюджетів та залучених коштів, відповідальності керівників всіх рівнів, бізнесу, населення. Місто Донецьк в 2007-2008рр. очолює рейтинги соціально-економічного розвитку великих міст України і країн Співдружності незалежних держав. Позитивним результатами передувала повсякденна робота органів місцевого управління, підприємств і організацій міста, значної частини населення з розробки програм, планів соціально-економічного розвитку та їх реалізації на основі інновацій.
Науковими організаціями спільно з міськими та районними у місті Донецьку органами управління розроблялися поточні та перспективні плани (прогнози, програми) інноваційного та соціально-економічного розвитку, які після відповідних експертиз і тверджень на сесіях депутатів міської та районних рад, приймалися до виконання основною масою населення, підприємств і організацій міста.
Одним з найважливіших документів, які координують розвиток міста сьогодні і на перспективу стала «Стратегія соціально-економічного розвитку міста Донецька до 2020 року» [1], розроблена фахівцями і керівниками міста спільно з Інститутом економіки промисловості НАН України. Стратегія схвалена сесією міської ради та прийнята до реалізації. Генеральна мета Стратегії - досягнення європейських стандартів за показниками рівня та якості життя населення міста.
Генеральна мета деталізована в більш конкретні цілі та завдання, це:
- підвищення рівня життя і добробуту населення;
- забезпечення сталого соціально-економічного розвитку міста на інноваційній основі;
- інтеграція міста Донецька в систему товарних і фінансових обмінів Україні;
- забезпечення спільних дій і пошук предметів партнерства органів виконавчої влади міста, представників бізнесу та громадських організацій - цивільних інститутів.
В якості найважливішого завдання, реалізація якої може суттєво впливати на досягнення головної і конкретних цілей, визначено зменшення соціальної нерівності шляхом переходу від соціального захисту населення до взаємної відповідальності держави і бізнесу перед населенням, а населення - перед суб'єктами управління та ринкових відносин, інноваційний розвиток економіки.
Це найважливіші напрямки формування соціально-орієнтованих ринкових відносин на всіх рівнях, в тому числі і на рівні великого міста. Ще в середині ХХ століття Л. Ерхард відзначав «Глибинний зміст соціально-ринкової економіки полягає в тому, щоб з'єднати на ринку принцип свободи з соціальною відповідальністю та моральної відповідальністю кожної людини перед суспільством» [2, с.379], а її нинішній етап базується на інноваційному розвитку, формуванні суспільства знань, самообучающихся організацій.
Як бачимо, ключові слова і поняття, що характеризують соціальну орієнтацію економіки в умовах ринкових відносин а це «соціальна захищеність» і «соціальна відповідальність», «інноваційність».
Стосовно до проблеми, що розглядається даною роботою, категорія «соціальна відповідальність» має саме безпосереднє відношення, бо інноватівноє-інноваційний розвиток міст, регіонів і держави в цілому неможливе без підвищення соціальної відповідальності всіх суб'єктів ринкових відносин. Дані відносини слід розширити шляхом включення в проблему населення (працюючого та непрацюючого). Щодо непрацездатного населення застосовні з боку інших суб'єктів ринкових відносин як соціальна відповідальність, так і соціальний захист. Стосовно до працездатного населення, бізнесу, місту, регіону, держави і відносин між ними акцент слід робити на відповідальності, соціальної відповідальності в інноватівноє-інноваційному розвитку.
Повернемося до стратегії міста, до головної мети - досягнення європейських стандартів за показниками рівня та якості життя населення. Дослідження та розрахунки показують, що досягнення поставленої мети реально при забезпеченні розроблених стратегій, планів, програм матеріальними, трудовими, фінансовими ресурсами, що можливо при використанні європейського досвіду формування місцевих бюджетів, що цілком вписується в Концепцію реформування місцевих бюджетів, схвалену розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 23 травня 2007р., № 308 [3] і передбачає рішення в 2007-2011 рр.. наступних завдань [4, с. 49]:
- зміцнення фінансової основи місцевого самоврядування;
- підвищення ефективності процесу формування видаткової частини місцевих бюджетів та децентралізацію управління бюджетними коштами;
- вдосконалення системи регулювання міжбюджетних відносин;
- введення планування місцевих бюджетів на середньострокову перспективу;
- посилення інвестиційної складової місцевих бюджетів;
- підвищення ефективності управління грошовими коштами місцевих бюджетів та посилення контролю і відповідальності за дотримання бюджетного законодавства;
- забезпечення прозорості процесу формування та виконання місцевих бюджетів.
Нині діюча система формування доходів місцевих бюджетів поки ще недостатньо відповідає вимогам Конституції Україна та досвіду європейських держав. В даний час головне джерело формування місцевих бюджетів - податкові надходження (у 2007р. - 45,44%) і офіційні трансферти від органів державного управління (41,72%). При цьому частка податкових надходжень зменшується (табл. 1), частка трансфертів зростає [4, с.55]
Таблиця 1. Структура доходів місцевих бюджетів України,%.
| Доходи бюджетів | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Податкові надходження | 58,26 | 54,20 | 46,23 | 43,95 | 40,76 | 45,44 |
| Неподаткові надходження | 7,34 | 7,1 | 5,53 | 6,6 | 6,32 | 6,02 |
| Інші доходи | 3,18 | 4,31 | 5,77 | 5,94 | 5,45 | 6,83 |
| Офіційні трансферти від органів державного управління | 31,22 | 34,19 | 42,47 | 43,52 | 47,47 | 41,72 |
У податкових доходах, частка деяких у доходах бюджету знижується (табл. 1), частка податків на доходи фізичних осіб зростає (табл. 2) [5, с. 46; 4. с. 56].
Таблиця 2. Структура податкових доходів місцевих бюджетів України (за 2002-2007рр.),%.
| Податки | 2002 | 2003 | 2004 | 2005 | 2006 | 2007 |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Податок на доходи фіз. осіб | 65,8 | 72,7 | 68,7 | 69,9 | 73,1 | 72,9 |
| Податок на прибуток підприємства | 7,5 | 0,8 | 0,7 | 0,8 | 1 | 0,9 |
| Податок з власників транспортних засобів | 3,6 | 3,2 | 3,6 | 3,5 | 3,5 | 3,5 |
| Податок на землю | 11,0 | 10,9 | 12,5 | 11,5 | 10,1 | 10,7 |
| Внутрішні податки на товари та послуги | 4,1 | 3,7 | 4,8 | 4,9 | 4,3 | 4,1 |
| в т.ч. плата за ліцензії на певні види діяльності | 0,9 | 1,1 | 1,7 | 1,8 | 1,8 | 1,7 |
| плата за торговий патент | 1,9 | 1,9 | 2,8 | 2,8 | 2,5 | 2,4 |
| Єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва | 3,9 | 4,8 | 5,7 | 5,8 | 4,4 | 4,5 |
| Місцеві податки і збори | 3,3 | 3,2 | 3,0 | 2,5 | 2,1 | 2,7 |
| Фінансовий сільгоспподаток | 0,8 | 0,6 | 0,6 | 0,7 | 0,4 | 0,4 |
| Інші податки | - | 0,1 | 0,4 | 0,4 | 0,3 | 0,3 |
| Податки (всього) | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 | 100 |
Як видно з табл. 2, податок на прибуток підприємств до місцевого бюджету знижується і становить менше одного відсотка. Це викликано те, що даний податок формується за рахунок підприємств комунальної власності, які у своїй більшості працюють збитково. Незначний питома вага в місцевому бюджеті малого бізнесу, складаючи 3,9-5,8%. Податок на додану вартість і податок на прибуток підприємств йдуть до центрального бюджету. У м. Донецьку залишається 29% від податків і відрахувань, які формуються за результатами роботи суб'єктів господарювання, а 71% йдуть у центральний бюджет, з якого лише трохи більше 40% надходжень місцевого бюджету повертається у вигляді трансфертів, що становить менше 20% вилучених з міста централізованих податків і відрахувань. Але при цьому місто називають дотаційним, що не відповідає реальному стану речей.
Дослідники [4, 5] встановили, що в України податкові доходи місцевих бюджетів знизилися з 12,5% ВВП в 1998 р. до 5,6% в 2004-2005р. і 6,1% в 2006 р. при їхній абсолютному зростанні. При цьому рівень податкових доходів (за їх питомою вагою до ВВП - І.Б.) в Україні перевищує середній показник унітарних розвинених європейських держав, який в 2005 р. досягав 5,1% ВВП, а по країнам це виглядає,% від ВВП [ 5, с. 38]:
Згідно з висновками фінансової теорії, як стверджують окремі автори [5], децентралізація бюджетних систем обгрунтовується тим, що місцеві органи влади можуть краще забезпечити надання суспільних благ у відповідності з місцевими потребами і уподобаннями. Це можна досягти за умови, якщо: місцеві органи влади знають, які доходи необхідні для надання суспільних благ з урахуванням інтересів місцевих жителів; місцеві органи влади можуть впливати на рівень доходів відповідного місцевого бюджету [5, с. 38].
Широкі повноваження місцевих органів влади у формуванні своїх бюджетів за допомогою місцевих податків мають як позитивні, так і негативні сторони. До позитивних можна віднести можливість повної фінансової самостійності, але це реально лише при дотриманні раніше названих умов.
До негативних слід віднести можливість нерівної конкуренції, коли розвинуті регіони можуть знизити податки і привернути до себе підприємців на шкоду іншим регіонам і місцевостей. Крім того, може посилитися ситуація нерівномірного розвитку регіону. Місцеві органи теоретично можуть відповідно до світової практики:
- встановлювати власні додаткові ставки (надбавки) з певних загальнодержавних податків;
- мати право на певний відсоток доходів від податків, зібраних на відповідній території, або законодавчо встановлену частку загальнонаціональних податкових надходжень [6].
«Коридор» таких податків визначає центральна влада. В Іспанії та Італії центральні органи влади погоджують з властями регіонів або муніципалітетів умови міжбюджетного розподілу податків і це розподіл вважається механізмом, що дозволяє забезпечувати певний баланс між самостійністю місцевих органів влади у бюджетній сфері та стабільність національної бюджетної системи [5, с. 40-41].
Вважається нормальним доступ органів місцевого управління до загальнодержавних податків, якщо вони відповідають за виконання широкого переліку соціально значущих функцій (наприклад, освіта, охорона здоров'я).
В Україні частка в загальній сумі доходів місцевих бюджетів податків, за якими місцеві органи влади можуть встановлювати ставки або надавати пільги, становлять менше 5%, у Польщі - близько 12%, у Франції - 48,9%, в Данії та Фінляндії - понад 60 %, у Швеції - 74%. Однак у ряді країн встановлено або фінансові розміри змін, або податковий «коридор» [5, с. 41].
Податок на доходи фізичних осіб формує фінансові ресурси місцевих органів влади [4. с. 56; 5, с. 43]:
Але якщо в європейських країнах органи місцевого управління регулюють податок на доходи населення, то в Україні даний податок встановлений централізовано і орган місцевого самоврядування не має права його регулювання.
У європейських країнах спостерігається процес зниження частки місцевих бюджетів у податку на прибуток. У Норвегії скасовано з 1998 р. участь місцевих органів влади у формуванні місцевих бюджетів за рахунок прибутку. У Фінляндії частка місцевих бюджетів з початку 2000 р. зменшена з 36,39% до 19,75%. У більшості постсоціалістичних держав податок на прибуток підприємств складає понад 10% податкових доходів місцевих бюджетів. Проте розкид досить значний - від 26% у Чехії, до 1-2% в Угорщині. Податок на прибуток складає значну частину податкових надходжень місцевих бюджетів і в ряді ладу ОЕСР: Португалія - 12,4%, Туреччина - 9-11%, Фінляндія - 8% [5, с. 44].
У більшості унітарних держав ОЕСР податки на нерухомість надходять тільки до місцевих бюджетів. У Великобританії та Ірландії податкові доходи місцевих бюджетів забезпечуються виключно податками на нерухомість, в Нідерландах, Франції та Німеччини - більш ніж на 40%. Навіть у країнах, де перевага віддається податку на доходи фізичних осіб (Фінляндія, Норвегія) податки на нерухомість становлять до 5% податкових надходжень.
В Україні в 2002-2006 рр.. два загальнодержавних податку на доходи фізичних осіб і на землю забезпечували 76,8-83,8% податкових доходів місцевих бюджетів. На відміну від країн Північної Європи, в Україні місцеві органи влади не мають повноважень з визначення ставок цих податків, а сам податок на доходи фізичних осіб надходить до місцевих бюджетів за місцем роботи платника податків, хоча найважливіші суспільні послуги (за освітою, охорони здоров'я і соціального захисту) надаються за місцем проживання працівника. Таким чином, прагнучи до європейської спільноти, слід враховувати міжнародний досвід формування місцевих бюджетів. Вищий рівень податкової автономії досягається якщо [5, с. 47]:
- органами місцевого самоврядування можуть без будь-яких обмежень змінювати розмір податкових ставок і надавати податкові пільги. Хоча в багатьох унітарних держав їх зміни можливі у встановлених межах («коридор»);
- органи місцевого самоврядування можуть впливати на нормативи міжбюджетного розподілу загальнодержавних податків
- є в розпорядженні місцевих органів самоврядування високодохідних податків, справляння яких у достатній мірі гарантує дотримання принципу еквівалентності, встановлює взаємозв'язок між жителями адміністративно-територіальних одиниць та відповідними місцевими бюджетами, а також між органами місцевого самоврядування та їх виборцями. У європейських країнах такими є податки: на доходи фізичних осіб (за яким може встановлюватися місцева ставка або додаткова ставка); на нерухомість, ставка яких у багатьох випадках визначається місцевою владою. Це реальна база можливості інноватівноє-інноваційного розвитку місцевості, формування сучасної місцевої інфраструктури.
Переваги податку на нерухомість відповідає принципам [5, с. 47]:
- територіальної прив'язки, оскільки об'єкти нерухомості пов'язані з певною територією;
- одержуваної вигоди. Його можна розглядати як плату за місцеві громадські блага, збільшення і поліпшення яких (місцевої інфраструктури) зумовлює зростання попиту на нерухомість в даному регіоні (житло, дачі та ін);
- широкого розподілу податкового тягаря шляхом залучення мешканців і підприємців (бізнесу), які є власниками або користувачами нерухомості (житла, проммайданчиків, води, повітря тощо), до участі у формуванні доходів місцевих бюджетів.
На початковому етапі введення податку на нерухомість певні верстви, які потребують соціального захисту, отримують пільги. А сам податок в Україну спочатку може бути невисоким. Вищевикладене дозволить підвищити відповідальність місцевих органів влади за надання місцевих суспільних благ і використання бюджетних коштів для інноватівноє-інноваційного розвитку територій та їх громад.
Однак реалізація теоретичних і практичних положень, спрямованих на зміцнення місцевих бюджетів, багато в чому залежить від відповідальності суб'єктів бюджетних відносин: населення, органів місцевого і регіонального управління, держави. Відповідальність потрібна для поліпшення відносин з бізнесом, населенням. Приміром, згідно з рейтингом Світового банку і міжнародної фінансової корпорації, цього року серед обстежених 181 держав Україна посідає 145 місце, перебуваючи між Мадагаскаром і Іраном, Росія - 120-е, Білорусь - 85-е, Китай - 83-е, Німеччина - 25-е, Грузія - 15-е, Великобританія - 6-е, США - 3-е, Сінгапур - 1-е.
На 145 місце вона потрапила внаслідок того, що має показники конкурентоспроможності:
Більш конкретні цифри шляху «життєвого циклу» середньої української компанії: 27 днів на створення; 93 дні на реєстрацію власності; 31 день на оформлення продукції на експорт; 86 днів на сплату податків; 35 днів на закриття компанії [7]. Тут крім відповідальності чиновників мало що потрібно для поліпшення ситуації.
Держава представлено держслужбовцями різного рангу, які працюють у центральних органах управління, галузевих, регіональних і місцевих органах (районні адміністрації). Рядові громадяни можуть впливати на органи державного управління лише у виборчі компанії. Це опосередкований вплив: обирається президент, народні депутати, які формують апарат держуправління різних рівнів. У період між виборами, через слабкість громадянських інституцій (профспілок, рад, громадських організацій тощо), практичної відсутності громадянського суспільства і середнього класу, держапарат залишається безконтрольним і не несе реальної відповідальності за свої дії і бездіяльності. Громадянин залишається один перед потужним держапаратом різного рівня. Порушується загальний принцип: «громадянину дозволено все, що не заборонено законом, а чиновнику, держслужбовцю, керівнику, заборонено все, що не дозволено законом». Тому громадяни все частіше звертаються до європейського суду. Компенсація постраждалим від свавілля чиновників виплачується з коштів бюджету, який формується за рахунок коштів платників податків. Навряд чи такий стан є нормальним. Слід запровадити практику, щоб кодекс держслужбовця, керівника передбачав компенсацію постраждалим громадянами від дій (бездіяльності) чиновників, за рахунок особистого майна, особистих доходів керівників тих установ, в результаті яких постраждав громадянин. Такий захід буде сприяти як вдосконаленню роботи апаратів управління, так і боротьбі з корупцією, тіньовою економікою, а також можливості отримання додаткових джерел фінансування інноваційного розвитку.
Таким чином, реалізації планів соціально-економічного розвитку міст, регіонів, держави на інноваційній основі істотно сприяє стратегічне планування, формування місцевих бюджетів на основі теорії фінансів та оподаткування, європейського досвіду, підвищення відповідальності керівників, держслужбовців, підвищення матеріальної відповідальності їх за рахунок особистих доходів і майна. А кошти, одержувані місцевими бюджетами, повинні все більше бути орієнтовані на фінансування інноватівноє-інноваційного розвитку територій, їх громад.
Література
- Стратегія розвитку м. Донецька на період до 2020 р. Інститут економ. пром-сті, Донецьк, 2007. – 329 с.
- Ерхард Л. Півстоліття роздумів: Речі та статті / Пер. з нім. - М.: «Руссика Ординка», 1993. – 608 с.
- www.minfin.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=73747&cat_id=53608
- Кліяненко Б., Гречана С. Використання моделі німецького бюджетного федералізму в Україні / / Економіка Україна. – 2008. - № 6. – С. 48-57.
- Луніна І., Фролова Н. Бюджетні доходи та податкові повноваження місцевих органів влади / / Економіка Україна. - 2008. - № 6. – С. 37-47.
- Joumard I., Kongsrud P.M. Fescal relations across government events. - «OECD Economic Studies». - № 36. – 2003. - p. 184.
- Сніжко Є., Дежавю Райзера / Інвестгазета. - 2008. - № 36. - 15-21 вересня. – С. 20-23.