Аналіз впливу венчурного капіталу на інноваційний розвиток промисловості
Автор: Кліменко В.В.
Джерело: Праці Одеського політехнічного університету, 2006, вип. 1 (25)
Автор перекладу: Богданов Олексій Юрійович
Посилання на оригінал статті: Аналіз впливу венчурного капіталу на інноваційний розвиток промисловості
В умовах зростаючої глобальної конкуренції України зобов'язана адекватно і професійно реагувати на тенденції світових ринків для забезпечення своїх національних інтересів, економічної безпеки та сталого розвитку. Тому інноваційна модель розвитку вітчизняної промисловості не може бути реалізована без змін в інвестиційній політиці держави.
Так, наприклад, у 2003 р. частина інвестицій в інноваційних дослідженнях в Швеції склала 3,7% від ВВП, У США - 2,8%, у Німеччині - - 2,4%, в Україну - 1,3% (у т . ч. з бюджету - 0,4%). Це свідчить про те, що держава не в змозі фінансувати інновації в повному обсязі за рахунок бюджетних коштів, а у підприємств недостатньо власних коштів для реалізації великих інноваційних проектів [1, 2].
Поставлені в умови виживання промислові підприємства навіть за наявності прибутку неохоче виділяють грошові кошти, які принесуть віддачу лише у віддаленій перспективі. Функціонуючі в ринкових умовах інститути акумуляції заощаджень, такі як банківська система і фондовий ринок, теж не готові до зайвої ризику, оскільки оперують залученими коштами і зобов'язані забезпечити нехай невисоку, але гарантовану прибутковість. Тому настільки мало в порівнянні з розвиненими країнами кількість інновацій на промислових підприємствах, тому що впроваджуються вони в основному за рахунок власних коштів останніх. Статистичні дані щодо фінансування інноваційної діяльності в промисловості за період 1999 - 2004 рр.. наочно підтверджують негативну тенденцію самофінансування інновацій (див. таблицю).
| Джерела фінансування | 1999 | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | 2004 |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Всього | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 | 100,0 |
| Держбюджет | 10,1 | 0,4 | 2,8 | 1,5 | 3 | 1,4 |
| Місцеві бюджети | - | 0 | 0 | 0 | 0,1 | 0 |
| Власні кошти підприємств | 69,3 | 79,6 | 83,9 | 71,1 | 70,2 | 77,2 |
| Кошти інвесторів: | ||||||
| - вітчизняних: | 0,6 | 2,8 | 1,8 | 1,9 | 3,7 | 0,2 |
| - зарубіжних | 7,6 | 7,6 | 3 | 8,8 | 4,2 | 2,5 |
| Інші джерела | 12,4 | 9,5 | 8,4 | 16,6 | 18,8 | 18,7 |
Для вирішення проблеми фінансування інноваційної діяльності необхідно формування позабюджетних джерел. Особлива роль у цьому плані належить розвитку венчурного капіталу з метою рівноправної і незалежної інтеграції в світовий інноваційний простір.
Венчурний (ризиковий) капітал - це джерело прямого інвестування в приватні підприємства, акції яких не котируються і не продаються на біржах, в обмін на частку в їхньому акціонерному капіталі. Венчурний інвестор надає підприємству необхідні кошти шляхом вкладення їх у статутний капітал або виділення зв'язаного кредиту. За це він отримує певну частку в статутному фонді компанії, яку залишає за собою до тих пір, поки не вважатиме за потрібне продати її й одержати належну йому прибуток [1 ... 3].
Венчурний капітал є ефективним механізмом підтримки інноваційного розвитку компаній, які перебувають на стадії становлення і ще не мають достатніх передумов для залучення звичайних кредитних ресурсів. Особливість венчурного інвестування в тому, що воно, як правило, здійснюється без надання будь-якої застави. У цьому - головна відмінність від банківського кредитування. Інвестиції або направляються в акціонерний капітал (купівля пакету акцій), або надаються у формі інвестиційного кредиту, зазвичай на термін 3 ... 7 років. На практиці найбільш часто зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій одна частина коштів вноситься в акціонерний капітал, інша - надається у формі інвестиційного кредиту.
В Європі налічується понад 500 венчурних фондів. На відміну від США, вони намагаються вкладати кошти не в початковий, а у вже зрілий, що добре зарекомендував себе бізнес. Таким чином, в Європі венчурний капітал використовується в основному не на стартовому етапі, а на етапі розвитку компаній [3, 4].
Як показує зарубіжний досвід, розвиток венчурної індустрії в чому залежить від рівня державної підтримки, яка створює сприятливі умови для розвитку венчурних фондів. Наприклад, в Голландії законодавством гарантовано покриття половини можливих збитків, пов'язаних з венчурним інвестуванням у приватні компанії. Таке цілеспрямоване державне втручання забезпечило швидкий розвиток венчурної індустрії в західноєвропейських країнах. На початку 1980 р. Західна Європа значно поступалася США по сумарному обсягу венчурного капіталу, а вже в середині 1990-х років перегнала їх [4, 5].
У країнах, де успішно функціонує венчурне підприємництво, розвинена інфраструктура, яка істотним чином впливає на створення і функціонування інноваційних підприємств. Елементи інфраструктури венчурного капіталу включають численні інвестиційні компанії, фонди, страхові компанії, аудиторські фірми, фондові біржі, інжиніринг-консалтингові фірми, бізнеси-центри, інкубатори технологій і т.п.
В Україні венчурні фонди не отримали достатнього розвитку в силу відсутності сприятливого законодавства та відсутності гарантій для іноземних інвесторів, які могли б вкласти відсутні вітчизняним компаніям фінансові кошти і в значній мірі прискорити розвиток венчурної індустрії. Вже усвідомлена необхідність активізації розвитку вітчизняної венчурної індустрії, визначені першочергові дії в сфері інвестиційної діяльності, планується внесення змін до законодавчих актів для створення більш сприятливих умов щодо участі венчурних фондів у фінансуванні інноваційної діяльності [6], але поки практичних дій явно недостатньо. До венчурних фондів пред'являється ряд вимог [4 ... 7]:
- учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи;
- до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання емітентів, частка в корпоративних правах яких входить до складу активів цього фонду; такі зобов'язання можуть бути оформлені векселями, облігаціями, у т.ч. конвертованими, і договорами позики;
- активи венчурного фонду можуть повністю складатися з корпоративних прав і цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або в торговельно-інформаційній системі.
Недоліки законодавства: відсутність закону про акціонерні товариства, який поліпшить культуру корпоративного управлінням і дуже слабкий захист міноритарних акціонерів. У силу цього венчурні інвестори не погоджуються, як правило, інвестувати в підприємства, якщо їм не вдається викупити пакет статутного фонду підприємства, становить як мінімум 25% + 1 акція.
Кінцевою метою венчурного інвестування є продаж активів, придбаних венчурним фондом, стратегічному інвесторові. Однак заключна продаж бізнесу є дуже складною проблемою для венчурних інвесторів в Україну, тому що якщо в розвинених країнах традиційно стратегічні інвестори шукають венчурного капіталіста для придбання у нього пакету того або іншого підприємства, то тут венчурним інвесторам самим доводиться докладати зусилля, щоб знайти стратега. Іншим варіантом продажу бізнесу венчурним капіталістом є випуск IPO (первинного публічного розміщення акцій), проте у зв'язку з нерозвиненим фондовим ринком випустити IPO за ринковою ціною неможливо. На думку провідних фахівців ціна випуску пакета акцій на вітчизняному ринку буде в два рази нижче, ніж на одній із західних фондових бірж. Тим не менш, українські підприємства поки що не поспішають виходити на закордонні ринки IPO у зв'язку з дуже дорогим обслуговуванням таких випусків.
Таким чином, розвитку венчурної індустрії в країні перешкоджають наступні фактори:
- слабкий розвиток інфраструктури, що забезпечує плідний симбіоз венчурного капіталу з інноваційним бізнесом; відсутність помітних вітчизняних джерел венчурного капіталу; низька ліквідність ризикових капіталовкладень;
- недостатні економічні стимули для залучення венчурного капіталу до реалізації наукомістких проектів;
- лабка інформаційна підтримка венчурного бізнесу;
- нестача кваліфікованих менеджерів інноваційних проектів.
Вітчизняна венчурна індустрія виникла за підтримки міжнародних фінансових організацій. Основним інвестором венчурних фондів був Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), який створював регіональні венчурні фонди і фонди прямого інвестування малих підприємств, де є майже 100-процентним інвестором, а також деякі фонди прямого фінансування, де діє як співінвестор.
Слід зазначити, що основна кількість венчурних фондів було створено в останні два роки, хоча регулювання венчурної діяльності проводиться з 2001 р., проте вони істотно відрізняються від венчурних фондів розвинених країн:
- венчурними інвесторами можуть бути лише юридичні особи, в той час як у багатьох розвинених країнах можуть бути і приватні особи;
- багато венчурні фонди створюються тільки для обслуговування проектів своїх засновників: вони або консолідують кошти для власних інвестиційних проектів, або використовуються для оптимізації податкових платежів засновникам;
- відрізняються спосіб і сфера вкладення венчурного капіталу ¾ практично немає стартових вкладень і вкладень в інновації, а найбільш привабливими сферами є харчова промисловість, роздрібна торгівля, будівництво, переробка сільгосппродукції.
Таким чином, на відміну від класичних венчурних фондів вітчизняний венчурний капітал в основній масі не орієнтується на інноваційні проекти в стратегічно важливих для країни галузях промисловості, таких як машинобудування, хімічна, електро-енергетика, інформаційні технології, електроніка. Для нього більш привабливим є реалізація інвестиційних проектів середнього рівня ризику з використанням операцій з фінансовими активами та нерухомістю, що приносять прибуток перш за все приватним особам, а не державі в цілому.
Створення венчурного фінансування інноваційних процесів у промисловості має бути спрямоване на вирішення наступних завдань:
- залучення значного обсягу приватного капіталу в науково-технічну сферу;
- формування ефективної системи залучення в промисловість інтелектуальної власності та інших результатів інтелектуальної діяльності;
- модернізацію вітчизняної промисловості зі створенням нових виробництв на основі високих технологій;
- забезпечення умов для раціонального використання основних фондів багатьох підприємств, які втратили конкурентоспроможність;
- залучення цільових іноземних інвестицій у розвиток технологічної сфери;
- організацію нових спеціалізованих і високоприбуткових ринків цінних паперів високотехнологічних компаній.
Для активізації венчурної індустрії необхідно проводити венчурні ярмарки, на яких компанії з різних регіонів, що здійснюють інноваційні розробки, зможуть:
- представити свій бізнес венчурним інвесторам;
- підвищити інтерес фінансових інститутів до перспективних високотехнологічним підприємствам;
- отримати досвід практичного спілкування з венчурними капіталістами;
- отримати допомогу в залученні зовнішнього капіталу для розвитку.
У рамках проведення венчурних ярмарків доцільно організовувати міжнародні конференції з питань міжнародного ділового інноваційного співробітництва та удосконалення механізмів захисту та комерціалізації інтелектуальної власності. Для розвитку венчурного інвестування необхідне посилення державної підтримки, а саме:
- створення сприятливих економічних умов для залучення венчурних інвестицій в інноваційний сектор економіки, пряма участь держави у венчурних фондах, розширення кола венчурних інвесторів, податкове стимулювання розвитку інноваційної діяльності, спрощення процедури створення венчурних фондів;
- державне стимулювання розвитку малих та середніх інноваційних підприємств, створення агенцій з трансферу технологій, електронних бірж технологій, проведення венчурних ярмарків, конгресів та форумів;
- забезпечення ліквідності венчурних інвестицій, розвитку фондового ринку, створення спеціальних біржових майданчиків для продажу високотехнологічних підприємств, розвитку механізму пошуку стратегічних інвесторів.
Таким чином, забезпечення переходу вітчизняної промисловості на інноваційний шлях розвитку вимагає активізації впровадження венчурного капіталу в процеси фінансування промислових інноваційних розробок, що можливо здійснити лише при одночасному і узгодженому стимулюванні на державному та регіональному рівнях.
Література
- Деркач М. Структурно-інноваційна перебудова економіки України: проблеми, пріоритети і перспективи розвитку / / Економіст. - 2004. - № 5. С. 12 - 14.
- Зайцев Е. Інновації та капітал / / Економіка та держава. - 2004. - № 10 (77). - С. 32 - 33.
- Дагаєв А. Венчурний бізнес: управління в умовах кризи / / Проблеми теорії і практики управління. - 2003. - № 3. - С. 74 - 79.
- Бреус С.В. Аналіз інноваційної діяльності промислових підприємств України / / Актуал. проблеми економіки. - 2004. - № 5 (35). - С. 121 - 128.
- Лазутін Г.І. Сучасні тенденції розвитку інноваційної діяльності / / Економіка і прогнозування. ― 2003. ― № 2. ― С. 99 ― 113.
- Про план першочергових заходів у сфері інвестиційної діяльності: Указ Президента України № 300/2006 / / Інтелектуальна власність. - 2006. - № 4. - С. 70 - 76.
- Варфоломєєва В.О. Венчурний бізнес у сфері малого інноваційного підприємництва та форми його забезпечення / / Актуал. проблеми економіки. - 2005. - № 12 (54). - С. 121 - 127.