АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЕМСТВАХ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЕМСТВАХ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Автори : Литвин Ю.О., Матвійчук В.І.

Донецький національний технічний університет

Вища школа економіки і менеджменту

Источник : Конференція "Актуальні проблеми розвитку фінансово-кредитної системі України", Донецьк, ДонНТУ- 2009р.

В сучасних умовах однією з актуальних проблем є фінансове планування на підприємствах.

Кожне підприємство бажає використовувати досконале фінансове планування, проте в сучасних умовах присутні стримуючі фактори, що обмежують його використання на підприємствах.

Основні з них:

Високий ступінь невизначеності на ринку, пов'язана з триваючими глобальними змінами у всіх сферах суспільного життя (їх непередбачуваність ускладнює планування);
Незначна частка підприємств, що має фінансові можливості для здійснення серйозних фінансових розробок;
Відсутність нормативно-правової бази вітчизняного бізнесу.

Великі можливості для здійснення ефективного фінансового планування мають великі компанії. Вони володіють достатніми фінансовими засобами для залучення висококваліфікованих фахівців, що забезпечують проведення широкомасштабної планової роботи в галузі фінансів.

На невеликих підприємствах, як правило, для цього немає коштів, хоча потреба у фінансовому плануванні більше, ніж у великих. Малі фірми частіше мають потребу в залученні позикових засобів для забезпечення своєї господарської діяльності, в той час, як зовнішнє середовище у таких підприємств менше піддається контролю і більше агресивна. І як наслідок - майбутнє невеликого підприємства більш невизначено і непередбачувано.

На даному етапі можна окреслити дві сфери, які потребують застосування планування:

Новостворені приватні фірми. Бурхливий процес накопичення капіталу привів до збільшення і ускладнення діяльності багатьох з цих фірм, а також до виникнення інших факторів, що створюють потребу у формах планування, адекватних сучасному ринковому господарству. Головна проблема, пов'язана із застосуванням планування у цій сфері, - недовіра до формального планування, що грунтується на думці, що бізнес  це вміння «крутитися», правильно орієнтуватися в поточній обстановці, а звідси недостатня увага навіть до не дуже далекого майбутнього. Але багато хто з великих фірм почали створювати підрозділи планування, або ввели посаду фінансиста-плановіка.
Державні і колишні державні, нині приватизовані підприємства. Для них функція планування є традиційною. Однак їх досвід планування відноситься в основному до періоду централізованої економіки. Звідси планування на цих підприємствах мало вторинний характер, відображало планову діяльність на центральному та галузевому рівнях, і, отже, не передбачала серйозного вміння аналізувати та передбачати власні цілі розвитку.

Тому, як організаціям першого типу, так державним і приватизованим підприємствам необхідно знову освоювати досвід внутрішньофірмового планування.

Аналіз причин недостатньої ефективності функціонування цілого ряду підприємств дозволив виявити основні проблеми та сформулювати такі принципи постановки системи планування:

процес зміни системи планування повинен встигати за процесами злиття, поглинання, відповідними змінами в структурах, системах управління підприємств і холдингів;
планування (коригування та уточнення) повинно здійснюватися «зверху вниз» за принципом «дерева цілей» тобто системно, тоді плани будуть комплексними і самодостатніми;
повинно здійснюватися сценарне планування з урахуванням змін зовнішнього середовища, зовнішніх і внутрішніх ризиків;
потрібно планувати захисні дії та контрдействія для компенсації реальних загроз конкурентів, їх лобістських дій і т.д.;
слід оптимізувати плани та виробничі програми з урахуванням стратегічних інтересів власника, за економічним та інвестиційним критеріями;
система планування повинна бути прив'язана до наявної на підприємстві системі центрів відповідальності, повноважень, системі контролінгу, інакше реалізація навіть найкращих планів буде неефективною;
обов'язкова вимога - система планування повинна включати в себе систему мотивації для топ-менеджерів, «ключових» керівників і спеціалістів.

Реалізація цих принципів побудови системи планування дозволяє (зрозуміло, у комплексі з іншими компонентами менеджменту) вибудувати і реалізувати стратегію, мінімізують ймовірність втрат.

На думку Євгенія Ємельянова, провідного фахівця консультаційної фірми в галузі фінансів, процес планування повинен йти «зверху вниз». При цьому «зверху» - це не від головного керуючого, а від засновників, власників, інвесторів, тих людей, кому належить даний бізнес. Якщо це правило не дотримується, то планування перетворюється в абсолютно безглузду акцію.

Є дві основні лінії, за якими треба все правильно побудувати: стратегічне планування (стратегічне управління бізнесом) і оперативне (тактичне) планування.

Якщо говорити про стратегічне планування, то це перш за все пошук тих точок, напрямків і способів ведення бізнесу, які дадуть максимальний результат у певній часовій перспективі. Вона може бути короткостроковій (до одного року), середньостроковій (до трьох років) або довгострокової. Но найголовніше в стратегічному плануванні - відповісти на питання: «Куди бити будемо, хлопці?». І коли стратегічні пріоритети та цілі створені, починається побудова плану: «Що ми повинні зробити, щоб цього досягти?»

Тепер про оперативному управлінні. Мається на увазі, що кожен день, тиждень, місяць в будь-якому бізнесі щось відбувається чи має відбуватися. Тому планерки, наради і інші заходи допомагають оперативно керувати процесом.

Основні труднощі при плануванні - впровадження. План написати не так складно, але як зробити щоб він запрацював?

Плани повинні бути «працездатними», і необхідно, щоб у них були присутні реальні бажання вищих керівників компанії. Часто плани, складені іншими людьми, не працюють як раз з причини своєї чужорідності.

Також план має бути реалістичний з точки зору ринку. Тобто потрібен маркетинговий аналіз: чи є ринок, чи є певне число споживачів, чи готові вони заплатити гроші? Часто компанії цього не враховують. У стратегічному плануванні як частини стратегічного управління ключовим моментом є ринок, і головне - потрапити в точку, не прорахуватися.

Наступний аспект планування - можливості організації. Необхідно прорахувати, чи достатньо ресурсів під хороший ринок. При впровадженні, плани повинні бути засвоєні менеджерами, вони повинні захотіти це зробити. Проблемна область - це саме стратегічне планування. Тактичне планування намагаються так чи інакше реалізовувати: будувати поточні плани, графіки, планувати зустрічі і так далі. Хоча найчастіше графіки будують, а відповідальних забувають призначити. Але це вже питання навчання, а зі стратегічним плануванням все набагато складніше.

На «стратегічний» рівень виходять тільки сильні, великі компанії. Перед ними постає завдання виходу на новий рівень бізнесу, і з'являється потреба в плануванні зовсім іншого роду.

Щоб таку потребу задовольнити, треба мати серйозну інформацію про те, як розвивається подібний бізнес в інших країнах, як може розвиватися такий бізнес в нашому регіоні з урахуванням політичних та економічних умов через п'ять років, - тобто інформацію, яку потрібно спеціально збирати.

Найпоширеніша проблема - це реструктуризація. Тобто компанія «зросла», необхідні комплексні організаційні зміни. А за цим вже йде системна робота по стратегії, маркетингу, формування персоналу, корпоративній культурі. Але потреба в серйозному планування обмежується тільки цими організаціями. Хороші плани зараз зустрічаються в одній компанії з десяти, а повна їх відсутність - у чотирьох з десяти. Але, з іншого боку, більша частина компаній їх уже робить. Якщо порівнювати з серединою 90-х років, то прогрес дуже значний. І розвиток відбуватиметься в позитивному напрямку, тим більше, що ступінь невизначеності ситуації в країні, регіоні, буде зменшуватися. З'являється також цивілізована маркетингова інформація. Для аналізу фінансового планування скористаємося діяльністю в рамках ВАТ «Донтетгума». Початковим етапом планування є формування довгострокового плану, в якому розраховується середня завантаженість виробничих потужностей, середня потреба в сировині, встановлюється номенклатура виробів, тобто складається узагальнена виробнича програма. Фінансово-економічний відділ на підставі довгострокового плану виробництва, річного плану реалізації, з урахуванням готівкових виробничих можливостей підприємства, а також з урахуванням особливостей поставки кожному постійному клієнту складає календарний план виробництва, а також остаточно розраховує завантаженість обладнання, потреба в сировину і виробничому персоналі (на основі середніх норм виробок), режим і план робіт.

Аналізуючи дані, отримані з відділу постачання та виробничого відділу, електромеханічної служби, фінансово-економічний відділ формує остаточний виробничий план.

Основний контроль за виконанням планів здійснюється при проведенні кожного понеділка і четверга оперативних зборів виконавчим директором, на якому начальники цехів, відділів постачання, ЭМО, ПТО, ЦЗЛ надають звіти про виконану роботу за минулі 3 доби. З'ясовуються виникли проблеми, складаються службові записки і проводиться оперативна коректування роботи відділів, в залежності с возникшей ситуацией.
Згідно з графіком документообігу 1-го числа після звітного місяця, фінансово-економічний відділ формує звіти (зведення) про фактично виконаному обсязі виробництва за місяць, порівнюючи при цьому з плановими показниками. У разі відхилень, фінансово-економічний відділ уточнює причини відхилень від плану.
Складаються звіти тих відділів, які відповідальні за відхилення в плані. Фінансово-економічний відділ, складає звіт про виконання планового обсягу виробництва. В кінці кожного звітного періоду кожен відділ направляє свої пропозиції та рекомендації для складання нового плану. У разі поломки обладнання або необхідності його вдосконалення, виробничий відділ складає «службові записки», які будуть враховуватися при складанні річного плану. Фінансово-економічний відділ, аналізує показники відхилення від плану, а також дані відділу маркетингу та збуту і складає рекомендації з розширення (звуження) виробництва, розробки нового товару і та іншого. Ці рекомендації враховуються при розробці довгострокових планів.
В кінці кожного року, на основі зібраних посадових записок (пояснення причин відхилення від плану, пропозицій начальника виробничого відділу, відділу постачання) складається план організаційно-технічних заходів з підвищення ефективності виробництва.
У плані зазначаються відповідальні за виконання заходів, і терміни їх реалізації.

Аналізуючи звіти про виконання планів виробництва та реалізації на підприємстві можна зробити висновок, що система планування, яка існує на підприємстві ефективна.

Багато в чому це пояснюється тим, що планування виробництва на підприємстві здійснюється з орієнтацією на попит - «Донтехгума» виробляє продукцію, що користуються незначним попитом тільки за замовленням - мінімізуючи при цьому витрати на її зберігання на складі. Крім того, в минулому році підприємство мало більшу кількість замовлень, у порівнянні з тією кількістю яке воно могло призвести - тобто протягом року підприємство реалізувало практично все, що виробило. Однак навіть у такій сприятливій ситуації розширення виробництва не доцільно для підприємства. Попит на гумотехнічні вироби не постійний, придбання додаткового обладнання потребує значних капітальних вкладень, при цьому на підприємстві існує резерв обладнання, яке виробляє продукцію незначного попиту.

Таким чином, для вдосконалення системи планування необхідно впроваджувати як заходи організаційно-економічного характеру, так і заходи спрямовані на скорочення тривалості виробничого циклу і переналагодження устаткування, тобто збільшення норми виробітку протягом зміни. В настоящее время все большее значение приобретают вложения в инновации, что связано с возрастанием роли научно-технического процесса во всех сферах деятельности и развитием конкуренции. Не менее важным направлением инвестирования являются вложения в финансовые активы. Инвестиционные товары в материально-вещественной форме стали замещать некоторые финансовые активы в виде акций, облигаций и других ценных бумаг.

Сегодня от эффективности инвестиционной политики зависят состояние производства, положение и уровень технической оснащенности основных фондов предприятий народного хозяйства, возможности структурной перестройки экономики, решение социальных и экологических проблем. Инвестиции являются основой для развития предприятий, отдельных отраслей и экономики в целом. Во время экономического кризиса инвестиционная деятельность в Украине значительно снизилась. Спрос на инвестиции падал значительно быстрее, чем производство валового продукта. Одной из причин этого было то, что инфляция значительно обесценивала инвестиционные средства. На протяжении последних лет, несмотря на значительное замедление темпов инфляции, уменьшается часть долгосрочных кредитов, предоставленных субъектам хозяйствования всех форм собственности в общем объеме кредитов в экономике страны.

Так как темпам влияния инвестиций свойственно непостоянство, рассмотрим некоторые наиболее важные факторы, которые объясняют их изменчивость.

Продолжительные сроки службы. Инвестиционные товары в силу своей природы имеют довольно неопределенный срок службы. В каких-то пределах закупки инвестиционных товаров носят дискретный характер и поэтому могут быть отложены. Старое оборудование или здания можно либо полностью ликвидировать и заменить, либо отремонтировать и использовать еще несколько лет. Оптимистические прогнозы могут побудить плановиков предприятия принять решение о замене устаревшего оборудования, то есть модернизировать производство, что увеличит уровень инвестиций. Чуть менее оптимистический взгляд, однако, может привести к очень небольшому инвестированию.
Нерегулярность инноваций. Уже было отмечено, что технический прогресс является основным фактором инвестиций. Новая продукция и новые технологии - главный стимул к инвестированию. Однако история свидетельствует, что крупные нововведения — железные дороги, электричество, автомобили, компьютеры и т. д. — появляются не столь регулярно. Но когда это случается, происходит огромный рост, или волна, инвестиционных расходов, который со временем снижается. Классический пример: широкое распространение автомобилей в 20-е годы нашего века не только привело к значительному росту инвестиций в саму автомобильную промышленность, но и повлекло за собой огромные инвестиции в такие смежные отрасли, как сталелитейная, нефтеперерабатывающая, производство стекла и резинотехнических изделий, не говоря уже о государственных инвестициях на строительство дорог и магистралей. Но когда инвестиции в смежные отрасли были окончательно "завершены", то есть когда они обеспечили достаточный основной капитал для удовлетворения потребностей автомобильной промышленности, общий уровень инвестиций стабилизировался.
Изменчивость прибылей. Известно, что на ожидания будущей доходности в значительной степени влияет размер текущей прибыли. Кроме того, владельцы и управляющие предприятий инвестируют только тогда, когда чувствуют, что это будет прибыльно. Текущая прибыль, однако, сама очень непостоянна. Следовательно, непостоянство прибыли придает изменчивый характер инвестиционным стимулам. Более того, нестабильность прибыли может вызвать инвестиционные колебания, так как прибыль выступает как основной источник средств для предпринимательских инвестиций. Американские предприниматели склонны предпочитать этот внутренний источник финансирования росту внешней задолженности или выпуску акций. Короче говоря, рост прибыли дает плановикам фирмы как больше стимулов, так и больше средств для инвестирования; уменьшение прибыли имеет обратный эффект. Непостоянство прибыли увеличивает нестабильность инвестиций.
Изменчивость ожиданий. Уже объяснялось, что, поскольку основной капитал имеет длительный срок службы, принятие инвестиционных решений осуществляется на основе ожидаемой чистой прибыли. Однако фирмы склонны прогнозировать условия предпринимательства с учетом реалий сегодняшнего дня. Поэтому правомерно предположить, что какие-либо события или сочетание событий могут привести к значительным изменениям в условиях предпринимательства в будущем, ожидания подвергаются радикальному пересмотру. Какого же рода события могут поколебать уверенность предпринимателей? Существенно повлиять на оптимизм или пессимизм предпринимателей способны изменения внутриполитической обстановки, усиление "холодной войны'', разработки новых источников энергии, изменения роста населения и связанного с ним спроса на рынке, решения суда по основным трудовым и антитрестовским вопросам, новые законодательные инициативы, забастовки, изменение государственной экономической политики и многие другие подобные факторы.

В связи с этим особого внимания заслуживает фондовая биржа. Плановики фирмы зачастую рассматривают фондовую биржу как показатель или барометр общей уверенности общества в будущей стабильности предпринимательства; повышение курса акций на бирже придает уверенность в будущем, и, наоборот, понижение курса акций снижает уверенность. Фондовая биржа, однако, чрезвычайно подвержена спекуляции, и первоначально незначительные изменения курсов акций могут быть серьезно усилены биржевиками, которые греют руки на скупке и продаже акций. Более того, резкие изменения курсов акций, влияя на величину выручки, полученной от их продажи, оказывают воздействие на уровень инвестиций, то есть на величину закупок основного капитала.

По этим и подобным причинам вполне справедливо констатировать зависимость большинства колебаний в объеме производства и занятости с изменениями в инвестициях.

При написании тезисов была изучена аналитическая литература следующих авторов: Бочаров В.В.; Абрамов С.И.; Ласточкин Д.В.; Ицкович А.В.; Мелкумов Я.С.; Бригкем Ю.; Баленски Л. и других, занимающихся изучением проблем инвестирования и планирования инвестиционного развития предприятия.