Досягнення сучасного рівня науково-технологічного потенціалу не пройшло безболісно для довкілля, що поставило під загрозу саме існування людства. Сьогодні екологічні проблеми мають один із важливіших світових пріоритетів; економічний розвиток кожної з країн світу є неможливий без урахування екологічних факторів: обмеженості ресурсів та асиміляційного потенціалу екосистем.

Найактуальнішою проблемою стала екологізація економіки, тобто комплекс заходів, який направлений на переведення економіки країни на шлях сталого розвитку, що передбачає раціоналізацію, екоспрямовану модернізацію виробництва та інші заходи щодо оптимізації відносин «людина – природне середовище». Одним з перших зразків системного підходу до проблеми взаємовідносин людини з навколишнім природним середовищем, став доклад секретаря ООН У. Тана в 1969 році, який підняв питання екологічної катастрофи [1]. З того часу ООН послідовно докладає великі зусилля у формулюванні та просуненні концепції сталого розвитку.

Найбільших успіхів у сфері екологізації економіки досягли країни-члени Європейського Союзу. Це стало можливим завдяки розробленню, схваленню та реалізації спільної екологічної політики всіх членів Співтовариства. Умовно можна виділити два етапи цього процесу. Перший (кінець 60-х – перша половина 80-х років XX століття) характеризується активним створенням механізмів екологічного контролю, уніфікованого підходу до організації природоохоронної діяльності та вирішення нагальних проблем соціально-економічного розвитку країн-членів ЄС. Другий етап (з середини 80-х років) відзначився переходом від концепції екологічної безпеки до концепції екологічного ризику, яка передбачає зведення до мінімуму негативного впливу на довкілля проектованої діяльності [2]. Цей період характеризується суттєвим збільшенням витрат на охорону навколишнього природного середовища. Важливим документом, що визначає напрямки розвитку країн-членів ЄС, стала спільна екологічна програма «У напрямку до сталості». Сьогодні реалізується вже шоста екологічна програма, що затверджена рішенням Європейського парламенту та Ради Європи 22 липня 2002 р.; строк її дії закінчується у 2012 р.

Інтеграція України в ЄС у галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та гарантування екологічної безпеки здійснюється шляхом створення гармонізованої правової, нормативно-методичної та організаційної бази, яка має відповідати вимогам національної та європейської екологічної безпеки [3, c. 187]. Заходи щодо інтеграції України в міжнародне та європейське співтовариство здійснюються на основі розвитку двостороннього та багатостороннього співробітництва: приєднання до конвенцій, підписання угод, ратифікації світових та європейських документів тощо.

Всебічний аналіз сучасного екологічного стану України дозволяє говорити про те, що країна перебуває в екологічній кризі. Таке положення – об’єктивний наслідок історичних процесів, які відбувалися на її території. Найбільш негативні наслідки спричинила економічна політика СРСР, що ґрунтувалася на індустріалізації та екстенсивних методах ведення господарства. В результаті техногенне навантаження на довкілля в Україні в 4 – 5 разів перевищувало аналогічні показники для розвинених країн [4]. Нажаль, приходиться констатувати, що й дотепер на великій кількості українських підприємств використовуються застарілі малоефективні та природо руйнівні технології. Негативні наслідки для еколого-економічних відносин в державі має також той факт, що природоохоронні організації та громадськість мають украй незначний вплив на формування екологічної політики. Значно погіршується це становище в умовах розвитку глобальної економічної кризи. Еколого-економічна неспроможність попереднього управління природокористуванням та соціально-економічним розвитком зумовила не тільки гостроту проблеми забезпечення екологічної безпеки, а й проблеми раціонального трансформування структури національного господарства. Суттєво знижується або й зовсім припиняється функціонування найбільш перспективних, наукоємних виробництв, що в змозі надати високотехнологічну, ресурсозберігаючу, екологічно чисту продукцію. В той самий час зростає питома вага сировинних галузей, екологічно шкідливих виробництв, таких як кольорова металургія, деревопереробна та целюлозно-паперова галузі, промисловість будівельних матеріалів тощо.

Не дивлячись на серйозність перелічених сучасних проблем економіки, відсутність інвестиційної активності, зростання негативних тенденцій у фінансовій сфері тощо, Україна має здійснювати послідовні кроки до екологізації економіки, внутрішнього законодавства та реалізації сучасних тенденцій в сфері охорони навколишнього природного середовища. Пріоритетними напрямками такої діяльності можуть стати:

– екологізація законодавства в цілому шляхом впровадження принципів сталого розвитку;

– розвиток та вдосконалення екологічного законодавства, системи екологічної стандартизації та маркування, їх гармонізація зі світовими;

– створення та вдосконалення ефективних економічних методів системи управління в галузі охорони довкілля та раціонального природокористування;

– розробка та прийняття участі у інноваційних проектах;

– створення ефективної всебічної системи моніторингу стану довкілля;

– посилення контролю (державного та громадського) за дотриманням природоохоронного законодавства;

– розширення участі громадськості при підготовці, прийнятті та втіленні рішень щодо охорони навколишнього середовища, використання ресурсів та екологічної безпеки;

– інтеграція України у світовий екологічний простір шляхом поглиблення міжнародного співробітництва;

– формування розгалуженої системи екологічної освіти та виховання (починаючи з дитсадків та закінчуючи спеціальними фаховими курсами для працівників підприємств) для формування нового «екологічного» світогляду.

Проведення таких заходів дозолить підвищити конкурентоспроможність української продукції, залучити міжнародні інвестиції та підвищити ефективність їх використання, що дозволить модернізувати «екологічно відсталі» галузі та вивести українську економіку на світовий рівень.

1. Дробноход Н. Устойчивое экологически безопасное развитие: украинский контекст// Зеркало недели, № 21 (345), 2001

2. Трегобчук Т.В. Досвід екологізації економіки у країнах-членах Євросоюзу і можливість його використання в Україні// Науковий вісник, – вип. 15.6, 2005

3. Лозанський В.Р. Гармонізація нормативного регулювання природоохоронної діяльності в Україні з діючим у ЄС// Проблемы охраны окружающей природной среды. – Х.: 1996. – 243 с.

4. Вороновский Г. К., Избранные труды в пяти томах. – Т. 2. Экологические аспекты энергетики. – Х.: Институт системных исследований в энергетике, 2003. – 256 с.