На сьогодні вже не стоїть питання про доцільність екологізації не тільки виробництва, а й всіх аспектів життя людства, оскільки процеси деградації біосфери прийняли такий розмах, що почали призводити до різко виражених глобальних змін всіх її компонентів (земля, повітря, вода), включаючи здоров’я самої людини. Пріоритетне значення в цьому контексті має принцип попередження, що був запропонований у Декларації у Ріо-де-Жанейро. Існує багато підходів до реалізації збалансованого еколого-економічного розвитку. Однією з перших спроб обґрунтування необхідності комплексного врахування економічних та екологічних цілей стала теорія «нульового росту», яку розробили засновники «Римського клубу» Дж. Медоуз, А. Мессарович. У рамках цієї теорії пропонувалося зниження валового випуску як засіб досягнення збалансованості розвитку. Однак подібні ідеї не отримали широкої підтримки ні в політичних, ні в наукових колах, бо їхня реалізація пов’язана із зниженням можливостей країни щодо задовільнення економічних потреб суспільства, що є безперервно зростаючими [1].

За останні 30 – 40 років значних позитивних результатів у розв'язанні гострих екологічних проблем, а також істотних зрушень в екологізації матеріального виробництва й усього суспільного життя досягли країни-члени Європейського Союзу. Це стало можливим завдяки розробленню, схваленню і послідовній реалізації ефективної спільної екологічної політики на початку 70-х років минулого століття. Базою для нею послужили,зокрема, аналітичні дослідження експертів «Римського клубу», які всебічно прорахували та об'єктивно оцінили, чим загрожує людству неконтрольоване зростання еколого-небезпечного, надмірно ресурсозатратного і багатовідхідного виробництва. Саме вони у березні 1972 р. у Смітсонівському інституті (м. Вашингтон) вперше презентували колективну працю «Межі росту. Доповідь Римському клубу» [2].

Одним з перших та найважливіших кроків на шляху становлення спільної політики охорони навколишнього природного середовища як окремої сфери політики Європейського Співтовариства став саміт голів держав та урядів 1972 р. Найважливішим результатом цього саміту стало створення спеціальної комісії для прийняття спільних рішень у сфері охорони довкілля [3, с.233]. З 80-х років почався другий етап спільної природоохоронної політики Євросоюзу. Найважливішою рисою стала заміна політичних пріоритетів: перехід від моделі управління, орієнтованої на екологічну безпеку, до моделі «екологічного ризику». Цей етап супроводжувався значним збільшенням витрат на охорону довкілля як з боку приватного, так і державного секторів економіки країн – членів ЄС [4]. Нині реалізується нова, шоста екологічна програма, затверджена рішенням Європейського парламенту та Ради Європи 22 липня 2002 р. Строк її дії становить 10 років. Шоста програма спрямована на вирішення таких трьох найважливіших екологоспрямованих завдань:

– інтеграція потреб довкілля у різні напрями діяльності Співтовариства та імплементація принципу екологічної зумовленості діяльності ЄС;

– реалізація заходів, спрямованих на забезпечення сталого розвитку на основі всебічної екологізації господарської діяльності та суспільного життя;

– здійснення екологічних заходів з розрахунком на поточне і майбутнє розширення Євросоюзу.

Стрижнем економічного розвитку ЄС визнана вимога, згідно з якою економічні, соціальні й екологічні рішення повинні взаємодоповнювати та посилювати одне одного. Екологічними пріоритетами Співтовариства є заходи щодо попередження змін клімату, вдосконалення транспортної інфраструктури з урахуванням екологічних і природоохоронних вимог, послаблення навантаження на сферу охорони здоров'я через поліпшення якості навколишнього середовища, раціональне та екологозрівноважене природокористування.

Партнерство України та ЄС у галузі охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів та гарантування екологічної безпеки здійснюється шляхом створення гармонізованої правової, нормативно-методичної та організаційної бази, яка має відповідати вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки [5, с.187]. На цьому підґрунті будується співпраця на програмному рівні. Одним із важливих документів є Програма інтеграції України з Європейським Союзом, затверджена указом Президента України від 14.09.2001 р. Україна є учасником таких міжнародних програм:

– The Poland-Belarus-Ukraine Programme;

– The Hungary-Slovakia-Romania-Ukraine Programme;

– The Romania-Ukraine-Republic of Moldova Programme.

– Кожна з них має серед пріоритетів забезпечення екологічної безпеки, стале управління та використання природних ресурсів.

Отже, можна говорити про те, що перейняття досвіду країн-членів ЄС є одним з найголовніших джерел переходу України до концепції сталого розвитку. Повчальним у цьому відношенні є досвід структурної, техніко-технологічної та екологічної перебудови промисловості федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія – індустріального серця ФРН, де після кризи 60 – 70 рр. замість вугілля і сталі найважливішою «сировиною» стали наукові розроблення. Широкого розвитку набули наукомісткі галузі, а також харчова індустрія, виробнича та соціальна інфраструктури. Сьогодні для цього регіону Німеччини, як і для ЄС в цілому, є характерними надзвичайно високий рівень технологічної досконалості та соціальна спрямованість економічної політики.

В рамках екологізації економіки України вже діють програми по створенню екологічної мережі, розглядаються проекти переходу на екологічно безпечні джерела енергії, пройшов перехід на систему платного природокористування. Зусилля вчених та промисловців направляються на пошук нових підходів щодо екологізації економіки: удосконалюється (зокрема, з урахуванням європейського досвіду) екологічне законодавство, інтенсифікуються процеси інформування суспільності, проводиться дослідження та розробка екологічно ефективних технологій, що відповідають світовому рівню. Ведеться пошук можливостей спільного міжрегіонального та міждержавного зкоординованого раціонального та екологобезпечного використання суміжних територій, а також розроблення міждержавних і регіональних територіальних планів щодо взаємовигідного співробітництва в інтересах сталого розвитку.

Перелік посилань

1. Мельник Л. Г. Економіка енергетики : навч. посіб. / Л. Г. Мельник, І. О. Карінцева, І. М. Сотник. – Суми : Університетська книга, 2006.

2. Медоуз Д.Х., Медоуз Д.Л., Роджерс Й. и др. Пределы роста/ Пер. с англ. Г.А. Ягодина. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 208 с.

3. Трегобчук Т.В. Досвід екологізації економіки у країнах-членах Євросоюзу і можливість його використання в Україні// Науковий вісник, вип. 15.6, 2005

4. Environmental Police Integration (EPI): Theory and Practice in the Unece Region. Brussels: European ECO Forum, 2003, 161 pp.

5. Лозанський В.Р. Гармонізація нормативного регулювання природоохоронної діяльності в Україні з діючим у ЄС// Проблемы охраны окружающей природной среды. – Х.: 1996. – 243 с.