| || ДонНТУ> Портал магістрів ДонНТУ

Поклонська Олександра Юріївна

Факультет екології та хімічної технології

Кафедра прикладної екології та охорони навколишнього середовища

Спеціальність «Управління екологічною безпекою»

Удосконалення мережі полігонів ТПВ – шлях формування тенденцій сталого розвитку міста Донецька

Керівник: к.х.н., доц. Чайка Людмила Вікторівна

Дитинство

Я народилася в чудовий весняний день 29 березня 1989 в пологовому відділенні лікарні №17 міста Донецька. Мій батько, Поклонський Юрій Олексійович, який народився 26 грудня 1955 року, працює підземним електрослюсарем на шахті «Октябрьский Рунік», а мама Поклонська Ольга Володимирівна, яка народилася 19 листопада 1963 року, кухар в залізничній їдальні міста Донецька.У моїх батьків, на момент мого народження, була дочка. Моя старша сестра Поклонська Інна Юріївна, яка народився 6 грудня 1984 року, в даний момент працює оператором автоматичного газового захисту на шахті.

Моїм вихованням займалися мама, тато, сестричка, бабусі і дідусь, які з самого дитинства вчили мене читати і писати. Завдяки їм я дуже рано навчилася писати й читати. У початковому моєму розвитку велику роль грав садок «Буратіно», в який я почала ходити, коли мені було 3 роки. У садку я була завжди дуже веселою, швидкою, сміливою і озарною дитиною. Дуже любила грати з дітьми, брати участь у всіляких святах, іграх, конкурсах. У нашому садочку були найкращі вихователі,які завжди нам допомагали отримувати нові знання. Ось так і пройшли мої дитячі роки.

Школа

1 вересня 1996 року я пішла вчитися в перший клас Донецької загальноосвітньої школи №74. Перший раз у перший клас! Свою першу в житті лінійку я не пам'ятаю, але з розповідей батьків я була найщасливішою дитиною в світі.

Після закінчення першого класу, як і всі дітлахи, насилу дочекавшись літа, я поїхала в дитячий оздоровчий табір «Супутник», який знаходиться в Великоанадольському лісі. Це прекрасне місце, де я вперше в житті зустрічала світанки, зрозуміла що таке самостійне життя на вісімнадцять днів без батьків. У таборі я була командиром відряду, брала участь у конкурсах, веселилася, набиралася нових сил для нового навчального року. Так проходило не одне літо. Але слід за ним йшла осінь, треба було знову сідати за парту і отримувати нові й нові знання.

У школі, як і в дитячому садку була неспокійною дитиною. Але не дивлячись на це – дуже любила вчитися, отримувати нові знання. Школа стала для мене рідною і дорогою. Тут я знайшла багато друзів і гарних знайомих, багато з яких так і йдуть зі мною поруч по життю. Одними з найбільш улюблених предметів були фізкультура, російська та українська мови. Важко давалася математика. У шкільні роки брала участь в олімпіадах з української та російської мов, займаючи дуже часто призові місця в районі. Неодноразово брала участь у конкурсах читців. Дуже любила КВК, в якому завжди брала активну участь. Дуже сильно запам'ятався конкурс «Юний пожежник», завдяки якому, я дізналася дуже багато нового, цікавого, навчилася одягати протигаз. Оскільки була швидкою і спритною дитиною, то фізкультура для мене мала величезне значення. У шкільні роки я займалася баскетболом, легкою атлетикою, беручи участь у всіляких районних змаганнях, часто не поступаючись швидкості хлопчиків. Двічі зайнявши призове місце з легкої атлетики, брала участь у міському кросі. Навчаючись у школі, я завжди з нетерпінням чекала останню неділю літа. Це день Шахтаря і день міста Донецька. У цей день у нашому місті проходить чудовий, яскравий, святкового парад, в якому я любила брати участь.

Найбільш запам'яталися зі шкільних років уроки хімії та звичайно ж вчителька з хімії – Галина Аркадіївна. Правду кажуть, якщо сподобається вчитель, його предмет буде теж улюбленим. Мене завжди захоплювало в хімії те, що з двох різних непоказних на перший погляд речовин, може вийти одне, зовсім іншого кольору, або інше за структурою. Саме тому, починаючи з восьмого класу 2 рази на тиждень я займалася в районному гуртку з хімії, який вела моя улюблена класна керівниця. Мої старання не пройшли дарма. Я вирішила по життю бути хіміком-екологом і піти по стопах цієї чудової жінки. Завдяки отриманим знанням, я без особливих зусиль склала іспити в найкращому навчальному закладі міста Донецька – національному технічному університеті.

Студентське життя

Так прийшла пора самих щасливих і веселих років в моєму житті – років навчання в Донецькому національному технічному університеті на факультеті екології і хімічної технології за фахом – «Управління екологічною безпекою». Шкодувати про зроблений вибір не доводилося. Навчання в університеті мені давалося легко. Крім того, у мене з'явилося багато нових знайомих, справжніх друзів, з якими я спілкуюся і сьогодні.

Найяскравіші враження залишилися після проходження першої польової практики у регіональному ландшафтному парку «Меотида». Три тижні ми з групою провели на березі Азовського моря далеко від цивілізації. Жили в маленьких дерев'яних будиночках, в яких не те щоб встати в повний ріст, а й сісти було складно, часто доводилося готувати на вогнищі, до кінця третього тижні ми відчули себе справжніми учасниками гри «Останній герой». Зате отримали масу яскравих, незабутніх вражень і завдяки таким умовам краще пізнали один одного.

Надовго запам'ятаються і участі у Всеукраїнських конференціях у містах Донецьк і Житомир, а також участь у Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених і студентів у місті Київ. Адже це не тільки нові знання, а ще й нові знайомства, нові цікаві історії, друзі, спілкування, пізнання чогось нового, цікавого...

У 2010 році, після успішного захисту диплома бакалавра, я поступила в магістратуру. Моїм науковим керівником, як і при виконанні роботи бакалавра стала доцент кафедри прикладної екології та охорони навколишнього середовища, кандидат хімічних наук – Чайка Людмила Вікторівна.Тема магістерської роботи – «Удосконалення мережі полігонів ТПВ – шлях формування тенденцій сталого розвитку міста Донецька». Про результати виконаної роботи систематично повідомляю в наукових статтях і виступаю на конференціях різного рівня.

Плани на майбутнє

«Майбутнє – це сума невідомих можливостей» (Сілован Рамішвілі).

Дійсно, ніхто не знає як складеться життя тієї чи іншої людини і здійсниться те, що він запланував... Звичайно, дуже хочеться, щоб всі плани були втілені в життя, але їх дуже багато і для їх здійснення буде потрібно багато часу...

У першу чергу, хотілося б захистити на відмінно кваліфікаційну роботу. Отримати диплом магістра, знайти роботу за фахом, можливо вчитися в аспірантурі.

Також, в моїх мріях, повних юнацького максималізму, я бачу себе років через 5-10 важливою бізнес-леді, яка має свою невелику фірму з прекрасним штатом працівників і дружним колективом, здатним прийти на допомогу в будь-яку хвилину, з досить пристойною заробітною платою (про цю нескромно суму я скромно промовчу), а що найголовніше – у мене просто зобов'язана бути міцна велика сім'я (в якій діти будуть займати найголовніше місце) заснована на взаєморозумінні і любові!

І хай це всього лише тільки мрії, але вони сповнені здорового глузду, до якого я всіма своїми силами буду прагнути і робити все можливе для подолання труднощів, що виникатимуть на шляху.

І найголовніше – я спробую ніколи не забути про ті роки, проведені в університеті, і я не побоюся повторитися ще раз, – поки найкращих в моєму, можливо ще поки короткому житті. Я сподіваюся, що завжди буду з гордістю носити звання випускника Донецького національного технічного університету!