Заїка Тетяна Іванівна

Зимовим морозним вечором 24 грудня 1988 року в селищі Ялта Першотравневого району Донецької області, що розташований на березі теплого Азовського моря, з'явилися на світ дві дівчинки-двійнят. Це була я, Заіка Тетяна Іванівна, і моя сестра, яка старша за мене на 5 хвилин. Я росла серед гарної природи, прекрасних людей, в дружній робочій сім'ї. Мій тато, Заіка Іван Володимирович, все життя працює водієм і розуміється в машинах навіть із закритими очима, а моя мама, Заіка Людмила Юріївна - вчитель російської мови та літератури. У дитячий сад ми з сестрою не ходили, батьки працювали, а з нами возилися бабуся і дідусь, які витрачали на нас весь вільний час. Бабуся вчила з нами цифри, букви, таблицю множення, читала казки, а мама вечорами перевіряла, що ми за день вивчили. Дідусь прищепив мені любов до природи, навчив любити навколишній світ.

Так я готувалася до школи.

І ось 1 вересня 1995 року мене щасливу та життєрадісну, з величезними білими бантами, великим букетом квітів привели до першого класу Ялтинської ЗОШ № 1.

Перші друзі, перший клас, перший вчитель, безліч захоплень - все це внесло в моє життя багато нового і цікавого. Улюбленими предметами стали російська мова та література, інтерес до яких передався від мами. Я з задоволенням читала безліч книг за шкільною програмою і не тільки, вчила вірші, пробувала писати. У другому класі на дитячому конкурсі пера, зайняла перше місце в жанрі «Дитяча казка». Так у мене з'явилися перші улюблена книга - Віктор Гюго «Собор Паризької Богоматері», захоплення - танці, хобі - квітникарство.

Своїм захопленням - танцями, я почала займатися в третьому класі. І тут почалися виступи, концерти, поїздки, конкурси. А ось моїм хобі стали кімнатні квіти. Яких тільки видів у мене не було - крассула, стапілія, монстера, фікус, кактус і багато інших. Хоч репетиції і догляд за квітами й займали багато часу, але це не заважало мені захоплюватися і іншими цікавими речами. Я ходила на гуртки в'язання, малювання, брала участь у районних олімпіадах, шкільних вечорах.

У 2006 році, склавши шкільні випускні іспити, я отримала атестат про середню освіту і золоту медаль. Ще навчаючись у школі, паралельно закінчила школу «Привілегія», в якій і визначилася з вибором майбутньої професії. На мій вибір вплинула любов до навколишнього природного середовища, яка була присутня в мені ще з дитинства.

Одинадцять років навчання в улюбленій рідній школі, вчителі, іспити, галасливий дружний клас, трудові десанти, випускний бал - все залишилося позаду . . .

Настала найочікуваніша подія кожної людини - вступ до вищого навчального закладу: нові друзі, нове місто, нове життя.

У 2006 році я поступила в Донецький національний технічний університет на факультет «Геотехнологій і керування виробництвом» за спеціальністю «Екологія в гірничій справі». Де і провчилася в чотири курси: отримувала іспити, заліки, вчилася писати статті. У 2010 році факультет розформували, а спеціальність перенесли на факультет «Еколого-хімічних технологій». На цьому ж факультеті, в 2010 році я здала на відмінно державні іспити й одержала диплом бакалавра за своєю спеціальністю - перше серйозне досягнення у дорослого самостійного життя. У цьому ж році вступила на п'ятий курс у магістратуру.

Всі роки навчання в університеті проживала в гуртожитку ДонНТУ № 6, де і проходило практично все студентське життя. З гуртожитком пов'язані безсонні ночі підготовок до іспитів, написання курсових робіт, креслення креслень. А потім радості за складені іспити, курсові проекти. У гуртожитку я познайомилася з найближчими друзями, які підтримували у важкі хвилини, на яких можна покластися, яким можна довіряти.

Зараз навчаюся на п'ятому курсі (факультету «Еколого-хімічних технологій»), беру участь у наукових конференціях (у журналі «Проблеми екології» були надруковані мої статті), пишу магістерську роботу на тему: «Вибір заходів щодо зменшення забруднення шахтних вод від зважених речовин в підземних гірничих виробках в умовах шахти «Росія» ».

Роки, що пройшли в університеті, будуть найкращими і безтурботними спогадами. Я ніколи не забуду свій ВНЗ, друзів, одногрупників, викладачів, які дали нам все знання, терпіли нас усі ці довгі п'ять з половиною років. Позаду залишаться іспити, заліки, диплом, викладачі, гуртожиток, дебюти, КВК, а попереду нас чекає доросла не менше захоплююче життя. Життя, яка принесе нам чимало радості і печалі, злетів і падінь, навчить нас чогось нового, але головне ми повинні віддати належне університету, який ми закінчимо, тому що саме тут ми придбали все те, що вплине на нашe подальшe життя!

Після закінчення навчання планую знайти собі улюблену роботу, пов'язану із спеціальністю, завести велику, дружну родину і жити довго і щасливо.