30 травня 1990 у славному місті Чернігові народився чудовий хлопчик, якого, після недовгих роздумів, назвали Денисом. Подія ця ознаменувалася легким землетрусом - відголоски землетрусу силою 8 балів з епіцентром в зоні Вранча в південних Карпатах. Поживши кілька місяців з мамою у бабусі з дідусем у Чернігові до транспортабельного віку, я зробив свій перший політ на літаку і опинився вдома в Макіївці, де жили батьки.

Мама - Кнєрцер Марина Анатоліївна і тато - Кнерцер Олександр Володимирович працювали в ті часи на заводі "Скіф": мама - інженером, тато - програмістом. І незважаючи на те, що моє дитинство пройшло у важкі 90ті (хоча я і не усвідомлював цього у ті дні), я сповна отримував турботу і любов батьків, і за це я їм вдячний.

Гуляти з мамою я ходив у парк МІБІ (зараз ДонНАБА), і так мені подобався інститутський парк, що я заявляв мамі, що в школу я йти не збираюся, а замість цього піду відразу в інститут.

Ще я ходив в дитячий сад - начебто "Мір", точно не пам'ятаю. У дитячому саду я спочатку ходив в молодшу групу, а потім з незрозумілих для мене причин опинився відразу в старшій групі, минуючи середню. У 1996 році вся моя садиківська група зібралася йти в школу. До того моменту мама встигла мене переконати в тому, що в школу мені все-таки ходити доведеться, і я вирішив, що чим швидше я піду до школи, тим швидше я її закінчу. Таким чином я навідріз відмовився залишатися ще один рік в садку і в 6-річному віці пішов у 37 школу міста Макіївки.

Перший клас з літерою "А" на чолі з "першою вчителькою моєю" Віктором Миколайовичем пройшов, всупереч моїм уявленням про школу, весело і цікаво. Навчання було цікавим і нескладним, кожне свято означало солодкий стіл, не обійшлося і без забутих у школі портфелів =) Але в кінці навчального року моя сім'я переїхала в Донецьк і в другий клас я пішов вже в школу номер 64 міста Донецька, а одночасно з нею і в музичну школу номер 1 по класу фортепіано, яку успішно закінчив у кінці 9 класу.

З 2-Б класом я провчився до 7 класу. У цей період важливу роль у моєму житті зіграли вчителя математики Іващенко Наталія Олександрівна, яка звернула увагу на мої здібності і порадила поглиблено зайнятися вивченням математики і Малкін Едуард Борисович, який показав мені красу математики, навчив нестандартно мислити і привів до перших перемог на обласних олімпіадах. З 7 класу я почав відвідувати заняття в очно-заочній школі "Ерудит". 8 клас я закінчив під літерою "А" через переформування класів за спеціалізаціями. Варто відзначити поїздку з командою ОЗШ "Ерудит" на конкурс журналу "Квант" у Кострому влітку після 8 класу, де наша команда зайняла 2 місце в турнірі з математичних боїв, поступившись лише команді з Москви.

Бажання отримувати від школи більше знань привело мене в 9 класі в Донецький колеж. Зараз я радий, що прийняв таке рішення, оскільки в колежі я придбав нових добрих друзів, колеж відкрив для мене нові горизонти. Через рік мене перевели з 9-В (II) класу в 10-А (I), провчившись в якому 2 роки я закінчив Донецький колеж з відмінним атестатом, хоча і без медалі. Саме в колежі я зацікавився IT-технологіями, почав вивчати мови програмування. За час навчання в колежі я додав до свого списку перемог на обласних олімпіадах нові призові місця з математики, фізики та інформатики, за що я щиро вдячний Чернухіну Роману Олександровичу, Савченко Вірі Леонідівні і Щиголеву Івану Петровичу. У 11 класі я займав місце міністра інформації в раді самоврядування колежу. Навесні 2006 року успішно пройшов рейтинги в Донецький національний технічний університет і вступив на спеціальність Телекомунікаційні системи та мережі.

1 вересня 2006 свіжоспечений студент групи ТКС06б Денис Кнерцер вперше переступив поріг 8 корпусу ДонНТУ. Так почалися студентські будні. На сесіях ми з групою збиралися, щоб разом готуватися до іспитів, були й безсонні ночі роботи над курсовими, і прогуляні пари. Чудові студентські канікули в студтабору "Червона гвоздика" в Слов'яногорську, в пансіонаті "Март" в Алупці, турзліт в Богородичному - з цими заходами у мене пов'язані спогади про студентські веселощі. І так шкода, що студентство закінчується, але так прекрасно, що залишилися спогади про засніжений ліс в Слов’яногорську і тепле Чорне море, і залишилися друзі, з якими я відпочивав і вчився.

Ілля В'ячеславович Дегтяренко - винятковий викладач на кафедрі АТ. Жоден конкурс, до якого він готує студентів, не обходиться без призового місця. Саме завдяки його таланту організації за 5 років існування конкурсу "Професіонали майбутнього" команда ДонНТУ ще жодного разу не залишалася без призового місця, при цьому два рази узявши "золото". Крім цього Ілля В'ячеславович - чудова людина. У свою чергу, я вдячний йому за те, що він з розумінням курирує мою наукову роботу - як дипломну роботу, так і участь в конкурсах і конференціях.

В університеті я продовжив займатися олімпіадами і конкурсами. На молодших курсах я брав участь (і, звичайно, час від часу перемагав) у конкурсах з загальних дисциплін: вищої математики, теоретичних основ електротехніки. На старших курсах вони поступилися місцем конкурсам з програмування та за фахом. Крім цього, на 3-4 курсах я брав участь у роботі над сайтом бібліотеки ДонНТУ.

Окремо варто виділити участь у конкурсі "Професіонали майбутнього 2010", організованого компанією МТС-Україна. Командна робота над проектом протягом трьох місяців, подальша презентація нашого проекту та проектів інших команд змусили мене по-новому поглянути на свою професію. Велике враження на мене справила також участь у міжнародному фіналі олімпіади "IT Планета 2010/11", що проходив у травні 2011 року в Москві, і відвідання студентського саміту "Телеком Ідея 2011" в рамках програми цієї олімпіади. Подібного роду заходи - незамінна можливість поспілкуватися з іншими студентами, фахівцями у своїй області, в моєму випадку - в області IT. Це важливо, в першу чергу, для розширення кругозору та формування власних професійних пріоритетів.

Під час навчання в університеті я відвідував курси англійської мови і брав участь у зустрічах English Speaking Club, організованого AIESEC Донецьк, за рахунок чого мені вдалося підтягнути англійську до хорошого рівня і здати іспити на сертифікати FCE та TOEFL. Крім цього, на 4 курсі я отримав сертифікат Cisco Certified Network Associate (CCNA), який де-факто є підтвердженням високого уровня знань в області IP-мереж.

Зараз я закінчую 1 курс магістратури (залишилося всього нічого - якихось півроку), з серпня минулого року працюю в технічній підтримці великого донецького інтернет-провайдера Matrix і строю плани на майбутнє.

Мабуть, тут можна обмежитися описом лише професійних планів ... А які ще можуть бути плани у молодого фахівця, як не знайти привабливе місце роботи! Додам лише, що для мене привабливість означає в першу чергу можливість розвиватися як в професійному, так і в персональному плані. Важливо ставлення компанії до співробітників - я не хотів би, щоб моя робота вимагала моєї уваги за межами робочого часу, але компанія, яка піклується про комфорт співробітників на робочому місці і за його межами буде мені більш симпатична. Робота повинна бути мені цікава і бажано, щоб вона включала творчу складову. Звичайно, при пошуку роботи я буду звертати увагу і на питання оплати моєї праці. Варто зауважити, що я бачу свою кар'єру в області IT, хоча в існуючій ситуації в країні неможливо говорити про це напевно.

Можна навести приклади компаній в Україні, в яких я хотів би працювати зараз - це Київстар, Cisco Україна, Microsoft Україна. Однак це не означає, що я обмежу свій вибір саме цими компаніями: я впевнений, що поспілкувавшись більше в цій сфері я побачу нові, більш привабливі можливості працевлаштування.